справа№380/10391/25
21 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
Позиція Позивача ґрунтується на тому, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення, право на яке визнано судовим рішенням, є безумовною підставою для нарахування компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159). Позивач стверджує, що право на компенсацію виникає незалежно від причин затримки виплати та не залежить від того, чи були суми нараховані добровільно, чи на виконання судового рішення. Ключовим юридичним фактом є затримка виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців. Посилаючись на численну практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16), Позивач наголошує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації, є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), що підтверджено також Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013. Відтак, на ці вимоги поширюються пільги щодо сплати судового збору, передбачені пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою від 30 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позиція Відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач позов не визнає, вважає, що право на компенсацію виникає лише у випадку порушення встановлених строків виплати, а в даному випадку заборгованість виникла не внаслідок порушення строків, а внаслідок судового спору. Стверджує, що затримка виплати не була спричинена винними діями військової частини, а залежала від фінансування з Державного бюджету України та тривалості судових процедур. Вказує, що рішення суду було виконано після надходження відповідних коштів. Також Відповідач вважає себе неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки фінансування здійснюється через Департамент фінансів Міністерства оборони України, та просить залучити його до участі у справі як третю особу.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін від учасників справи не надходило, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
З 10 липня 2019 року до 11 травня 2024 року, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка до 30 червня 2022 року перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , а з 01 липня 2022 року самостійно здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовця, які проходили службу у даній військовій частині.
11 травня 2024 року, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №138, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини.
В подальшому, позивач дізнався, що військова частина у період з 01 липня 2022 року до 20 травня 2023 року здійснювала невірне нарахування розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, оскільки для здійснення їхнього нарахування, обирала за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Разом з тим, внаслідок прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 823/6453/18, військова частина НОМЕР_1 була зобов'язана починаючи з 01 липня 2022 року і до 20 травня 2023 року здійснювати нарахування посадового окладу та окладу за військове звання виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
Помилкове нарахування розмірів позивача посадового окладу та окладу за військовим званням призвело до того, що ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2022 року і до 20 травня 2023 року не доотримував частину свого щомісячного грошового забезпечення.
У зв'язку із цим, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду, який рішенням від 15 серпня 2024 року (справа № 380/10904/24) задовольнив його позовні вимоги та зобов'язав військову частину НОМЕР_1 вчинити наступні дії:
- здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум;
- здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум;
- здійснити ОСОБА_1 перерахунок суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.
На вищенаведене судове рішення військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року повернуто скаржнику.
Надалі, 30 квітня 2025 року, військова частина НОМЕР_1 виконала рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року та виплатила на банківський рахунок позивача кошти у сумі 106543,66 грн.
Відповідно до положень законодавства, після того як військова частина НОМЕР_1 виконала вищенаведене рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року та виплатила кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 , в останнього з'явилося право просити військову частину здійснити нарахування та виплату компенсації частини втрачених доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми окладів грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
У зв'язку із цим, наприкінці квітня 2025 року, позивачем подано заяву до військової частини НОМЕР_1 з метою того, щоб остання провела нарахування та виплату позивачу компенсацію втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків перерахунку та виплати грошового забезпечення за весь час затримки такої виплати, починаючи з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь від 17 травня 2025 року №1836/284/ВихЗП, якою відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті компенсації частини втрачених доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позивач вважає, що така відповідь військової частини НОМЕР_1 є помилковою, оскільки наявні всі підстави для проведення ОСОБА_1 компенсації втрат частини грошових доходів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, повязані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159).
Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст. ст. 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно зі ст. 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також обєднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до п. 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
За змістом абз. 4 п. 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного випливає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, індексації грошового забезпечення.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а, від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими повязується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у звязку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17.
У цій справі позивач просить нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки їх виплати з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
Стосовно визначення дати, з якої позивачу має бути обчислена відповідна компенсація, необхідно враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а, відповідно до яких використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19.12.2011 (справа №6-58цс11), від 11.07.2017 (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.07.2018 (справа №521/940/17).
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Таким чином, компенсація втрати частини доходів у спірних правовідносинах має бути обчислена за період з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати такої заборгованості, тобто по 30 квітня 2025 року.
У цій справі рішенням суду від 15.08.2024 встановлено право Позивача на отримання грошового забезпечення у більшому розмірі за період з 01.07.2022 по 20.05.2023. Фактична виплата цих сум відбулася лише 30.04.2025. Таким чином, мало місце порушення строків виплати грошового забезпечення, що є підставою для нарахування компенсації.
Доводи Відповідача про відсутність його вини у затримці виплати через особливості бюджетного фінансування суд відхиляє, оскільки відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої Законом №2050-ІІІ. Обов'язок держави виплачувати належні особі кошти є безумовним.
Щодо клопотання про заміну відповідача, суд зазначає, що саме військова частина НОМЕР_1 була роботодавцем Позивача, нараховувала та виплачувала йому грошове забезпечення, а також була відповідачем у справі № 380/10904/24, на виконання рішення в якій і виникла заборгованість. Відтак, саме військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у спорі щодо компенсації за затримку виплати цих коштів.
Враховуючи викладене суд зазначає, що військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків виплати повної суми грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 20 травня 2023 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі №380/10904/24, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, за весь період невиплати, а саме з 01 липня 2022 року по 30 квітня 2025 року.
Таким чином, бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу компенсації втрати частини доходів є протиправною, а позовні вимоги - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати, мають компенсаторний характер та є складовою належної працівникові заробітної плати.
Оскільки спір у цій справі стосується стягнення компенсації, яка є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), Позивач правомірно звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 липня 2022 року по день фактичної виплати 30 квітня 2025 року.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 липня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.