22 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/11839/20
провадження № 2-іс/340/290/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Пірнівської сільської ради визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання винити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про:
- визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області Наказ № 10-7029/15-20-сг від 05.05.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 .
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею від 0,11 гектара до 0,12 гектара, яка розташована у Київській області, Вишгородському районі, с. Жукин (ІКК: Район Вишгородський, КОАТУУ: 3221882801, Зона 29, Квартал 126).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року ухвалено залучити Пірнівську сільську раду до участі в справі №640/11839/20 в якості другого відповідача в частині вимог щодо зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею від 0,11 гектара до 0,12 гектара, яка розташована у Київській області, Вишгородському районі, с. Жукин (ІКК: Район Вишгородський, КОАТУУ: 3221882801, Зона 29, Квартал 126).
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований, утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. На виконання вимог Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та визначає порядок передачі не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджений Порядок передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (ОАСК).
Згідно з пунктами 4-7 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам належать передачі судові справи, що не розглянуті ОАСК та передані до Київського окружного адміністративного суду, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ належать передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, що належать передачі судам, мають бути зареєстровані у базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акта приймання-передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 05.03.2025, згідно супровідного листа Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 №01-19/3049/25 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано 689 судових справ.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від дана адміністративна справа передана судді А.В. Сагуну, у зв'язку з чим суддя прийняв справу до свого провадження.
Вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, як стверджує позивач, ним були надані всі документи, визначені ст. 118 Земельного кодексу України, необхідні для прийняття рішення про надання відповідного дозволу, однак, відповідач в порушення вимог земельного законодавства, безпідставно відмовив у наданні відповідного дозволу. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представником Головного управління Держгеокадастру у Київській області подано додаткові пояснення ( а.с.32-33, 74-76), в яких зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX розділ X Перехідних положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, у якому вказано, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Закон України від 28.04.2021 № 1423-IX набрав чинності 27.05.2021. З урахуванням викладеного, відповідач не має повноважень здійснювати розпорядження спірною земельною ділянкою.
Представником Пірнівської сільської ради подано відзив на позовну заяву ( а.с.45-46) та пояснення ( а.с.81-82) в яких зазначив, що позивач з клопотаннями, які стосуються земельної ділянки до ради не зверталась. Рада не порушувала права позивача.
Представником позивача подано письмові пояснення ( а.с.58-60).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
01.04.2020 року позивачем на адресу Головного управління Держгеокадастру у Київській області направлено клопотання про відведення земельної ділянки площею від 0,11 га до 0,12 га для ведення садівництва, в якому було викладено прохання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі позивачу безоплатно у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації даної земельної ділянки для ведення садівництва. У клопотанні зазначалось орієнтовне місце розташування земельної ділянки (Київська область, Вишгородський район, с. Жукин, ІКК: Район Вишгородський, КОАТУУ: 3221882801, Зона 29, Квартал 126). До клопотання додавались графічні матеріали, на яких зазначалось бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорта та РНОКПП позивача ( а.с.4-12, 14).
За результатами розгляду клопотання позивача відповідачем прийнято наказ № 10-7029/15-20-сг від 05.05.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ( а.с.13).
Відповідно до наказу позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з наступних підстав: бажана до відведення земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із пунктом є-1 статті 15-1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Порядок набуття і реалізації права на землю визначений Розділом IV ЗК України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно із частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).
Частиною першою статті 121 ЗК України, передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Підпунктом 31 пункту 3 «Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі Положення № 15) передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Відповідно до Положення № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
За приписами «Положення про Головне управління Держгеокадастру в області», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі Положення № 333), Головне управління є територіальним органом Держгеокадастру та йому підпорядковане.
Так, пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, відповідно до підпункту 13 пункту 4 Положення № 333, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, на час прийняття оскаржуваного рішення, розпоряджалося землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.
Згідно з пунктами 2, 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, який набрав чинності з 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
- які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:
- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності;
- які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
- які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
Згідно з положеннями статті 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
- за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно зі статтею 15 цього ж Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», для фізичних та юридичних осіб відомості Державного земельного кадастру надаються за бажанням заявника: у паперовій формі; в електронній формі через Публічну кадастрову карту, за умови електронної ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису та оплати послуг за надання відомостей з Державного земельного кадастру із застосуванням електронних платіжних засобів відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Доступ до відомостей Державного земельного кадастру надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, нотаріусам, банкам та особам, які в установленому законом порядку внесені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у тому числі через Публічну кадастрову карту, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за умови ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису.
Суд зазначає, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу врахована судом у спірних правовідносинах.
Позивачем не було надано жодних доказів того, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду.
Натомість, відповідно до інформації наданої Пірнівською сільською радою, згідно Генерального плану с. Жукин, затвердженого рішенням сесії Жукинської сільської ради №617-53 - VII від 23.10.220 бажана до відведення земельна ділянка, зазначена в графічних матеріалах доданих до клопотання, знаходиться в межах прибережної захисної смуги ( а.с. 49-53).
Отже, надаючи правову оцінку відповідності місця розташування бажаної позивачем земельної ділянки вимогам закону, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 58 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Частинами першою та третьою статті 60 ЗК України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Відповідно до статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Суд звертає увагу, що правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Так, за змістом статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
Статтею 88 ВК України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Частиною другою статті 60 ЗК України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період).
Зі змісту зазначених норм права вбачається, що дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об'єкту зокрема.
При цьому у відповідності до вимог статей 83, 84 ЗК України, суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у його постанові від 27.07.2021 № 540/2450/18.
При цьому, суд зазначає, що до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом із тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України, землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2019 у справі № 363/2170/15-ц.
За вказаних обставин, наказ по суті звернення позивача виданий суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та містить конкретну підставу для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме, що бажана до відведення земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.
Натомість само по собі формулювання, викладене у частині сьомій статті 118 ЗК України про підстави відмови у наданні такого дозволу є загальним, та у кожному конкретному випадку оцінюється індивідуально.
У силу вимог статті 9 Кодексу, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
В якості підстави позову позивач вказував на протиправність оскаржуваного наказу, що виявилась у не наведені конкретної підстави визначеної у статті 118 ЗК України, та які саме містяться недоліки у поданому клопотанні, а також той факт, що бажана земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду. Із цих підстав просив суд скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Суд констатує, що законний інтерес особи-позивача полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак у судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.
Суд зазначає, що спосіб судового захисту має бути реальним, тобто відновлювати порушене право. Натомість обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до його відновлення, оскільки судом не встановлено протиправності виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу.
Як зазначалось вище, позивачем не надано доказів того, що бажана земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, у той час як Пірнівською сільською радою на підтвердження підстав спірної відмови були надані відповідні докази, які наявні в матеріалах справи та досліджені судом. Позивачем ці обставини та докази не спростовані.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вул. Серпова, 3/14, м. Київ, 03115, ЄДРПОУ 39817550), Пірнівської сільської ради (вул. Спортивна, буд.1, с. Пірнове, Вишгородський район, Київська область, 07342) визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання винити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН