про залишення позовної заяви без руху
21 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4863/25
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Кармазина Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до
Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача звернулась з позовом до суду в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо застосування травня 2014 року в період з 01.05.2014 до 31.12.2015 та січня 2016 року в період з 01.01.2016 до 28.02.2018, як місяців за яким здійснювалось обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 до 31.12.2015;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 до 28.02.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для (базового місяця) проведення індексації грошового забезпечення у розмірі - 104 434 (сто чотири тисячі чотириста тридцять чотири) грн., 43 коп.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Суддя, ознайомившись з матеріалами позовної заяви, встановила, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки подана без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У позовній заяві представник позивача зазначає, що строк у даній адміністративній справі не порушено, а також вказує, що позивач є чинним військовослужбовцем та проходить військову службу у Збройних Силах України.
Дослідивши матеріали додані до позову, суд зазначає.
Згідно із частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
В позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 травня 2014 року по 28 лютого 2018 року.
Спір щодо невиплати індексації, зокрема щодо індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 вже вирішений судом (рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 340/1830/24).
На виконання вказаного рішення суду позивачу у жовтні 2024 нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 4872,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача неодноразово зверталась до відповідача із адвокатськими запитами щодо нарахованої суми індексації.
Так, з довідок №4/ФЕС від 01.01.2025 року та №12/ФЕС від 10.01.2025 представник позивача повинна була достеменно знати про нараховані суми індексацій грошового забезпечення та застосування місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для (базового місяця) проведення індексації грошового забезпечення.
З даним адміністративним позовом позивач через свого представника звернувся 15.07.2025 через систему “Електронний суд», тобто з порушенням тримісячного строку встановленого законом.
Доказів того, що позивач з 19 липня 2022 року та по теперішній час проходить військову службу суду не надано.
Наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду не свідчать про існування об'єктивної неможливості звернення до суду з відповідним позовом.
Законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, позаяк в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду у всіх абсолютно випадках.
Верховний Суд у постанові від 04.10.2024 року у справі №200/1643/24 вказав, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов'язків служби під час введення військового стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 року у справі № 120/359/24 сформував такий правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Позивач не довів обставин, що у цей період він не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги.
Позивач не надав доказів того, що з липня 2022 року (з моменту змін у законодавстві, які запровадили строкове обмеження для звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо оплати праці), з липня 2023 року (з моменту початку відліку тримісячного строку звернення до суду, продовженого з дня припинення карантину), а також з жовтня 2024 (нарахування індексації на виконання судового рішення), він приймав безпосередню участь у бойових діях чи в інший спосіб виконував обов'язки військової служби (виконував бойові завдання), які унеможливлювали/ускладнювали його звернення до суду з цим позовом у встановлений строк та у зв'язку з чим він зволікав з його поданням до березня 2025 року. За наведених обставин суд вважає, що відсутні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.
Доказів існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не надано.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Так, суд зазначає, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, позивачу необхідно подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до вимог п.п.4, 5, 8 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Частиною 2 статті 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Судом встановлено, що у провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №340/1830/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/1830/24 від 25.06.2024 року (з урахуванням ухвали про внесення виправлень), визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а також зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року
Вказане судове рішення набрало законної сили 12.08.2024. На його виконання Військовою частиною НОМЕР_2 здійснено нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Між тим, позивач, стверджуючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання рішення суду від 25 червня 2024 року у справі №340/1830/24, звернувся до суду з цим позовом (пункт 4 прохальної частини).
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Також, згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, у вказаному судовому рішенні, судом надавалася оцінка питанню нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зазначене питання вже вирішено судом.
Суд зазначає, що поняття юридичний спір має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття спір про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Як у даній справі, так і у справі №340/1830/24 спором про право в аспекті вищезазначеного, є право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Досліджуючи зміст позовних заяв у справі №340/1830/24 та у цій справі, суд констатує, що і підстави позову і предмет обох справ стосується права позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Наведене вище свідчить про тотожність позовних вимог даної позовної заяви (в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати індексації) та позовних вимог у справі №340/1830/24, які виникли між тими самими сторонами, і з тих самих підстав.
Щодо формулювання та виклад по іншому позовних вимог, які виникли з одних і тих же підстав, з одних і тих же обґрунтувань, не може розцінюватися судом як інший адміністративний позов.
Крім того, згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.3811 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, що КАС України передбачає такі види судового контролю за виконанням судового рішення: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (статті 382-382-3 КАС України), визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України), оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, вчинених при примусовому виконанні рішення суду (стаття 287 КАС України).
Так, у постанові від 20.02.2019 року по справі №806/2143/15 Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені правові норми КАС України (статті 382, 383) мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
До того ж, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, установленому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення або стягнення заборгованості за іншим судовим рішенням.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в іншому (новому) судовому провадженні не розглядаються.
Таким чином, позивачу необхідно уточнити позовні вимоги та надати до суду копію уточненого позову для відповідача або докази її надіслання.
Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищенаведене, позовна заява підлягає залишенню без руху, з встановленням строку для усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 243, 248, 256, 287 КАС України, суддя, -
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду із даним позовом - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, остання буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст.256 КАС України та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА