про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
22 липня 2025 року м. Київ № 320/35786/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиконання в повному обсязі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року у справі №755/10410/14-а та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 15% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб щомісячно з 19.03.2014 року, з урахуванням виплаченої частини.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження за даним позовом суд зазначає таке.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Судом встановлено, що предметом розгляду справи №755/10410/14-а була незгода позивача з діями пенсійного органу щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В свою чергу, з позовної заяви судом вбачається, що предметом цього адміністративного позову є незгода позивача з невиконанням відповідачем постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а в частині не здійснення належної виплати пенсії позивача, нараховану на виконання постанови, яке Київський апеляційний адміністративний суд ухвалив 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а.
Тобто, оскаржувана бездіяльність відповідача щодо неналежного здійснення виплати позивачу суми пенсії за відповідний період, пов'язана з невиконанням судового рішення в адміністративній справі №755/10410/14-а в частині здійснення належного порядку виплати перерахованої на підставі вказаного рішення суду пенсії.
Відтак, спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням або неналежним виконанням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а.
Фактично при розгляді позову суд має дослідити і перевірити порядок виконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а.
При цьому, позивач у своїй позовній заяві та в своїх позовних вимогах безпосередньо зазначає, що передумовою виникнення даного позову є невиконання та неналежне виконання відповідачем рішення суду у справі №755/10410/14-а.
Оцінюючі ці доводи позивача, суд вказує на таке.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вище зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі №816/2016/17 та постановах Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №817/153/18, від 31.08.2022 у справі №540/3413/20.
З аналізу предмету спору у цій справі, з'ясовуючи співвідношення дійсного змісту предмету позову з його текстуальним вираженням, суд дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а.
Суд зауважує, що саме невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №755/10410/14-а зазначено позивачем в якості підстави поданого позову, у зв'язку з чим такі твердження не можуть бути не взяті судом до уваги чи на власний розсуд розтлумачені як такі, що не пов'язані з виконанням цих судових рішень.
За вказаних обставин суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій (бездіяльності), вчинених або не вчинених на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відтак, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №380/9852/21 та від 12.10.2022 у справі №527/799/17 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022 у справі №640/16844/22, від 22.12.2022 у справі №640/17518/22.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що ця обставина, згідно із пунктом 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відмови у відкритті провадження.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/35786/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з адміністративним позовом та доданими до нього документами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Леонтович А.М.