21 липня 2025 року справа №320/36394/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому позивач просить суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 393 779, 80 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/36394/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою від 29.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставною бездіяльністю позивача щодо вчасного розрахунку з позивачем при звільненні.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності своїх дій у межах спірних правовідносин.
У судовому засіданні 28.05.2025 судом вирішено здійснювати подальший розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час проходження військової служби в Збройних Силах України наказом Міністра оборони України був відряджений зі Збройних сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) із залишенням на військовій службі.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 09 серпня 2011 року № 799 позивач був звільнений з військової служби у запас за пунктом «в» (за віком).
Наказом Укрероруху від 18 серпня 2011 року № 417/о, на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09 серпня 2011 року № 799, позивач був звільнений з посади начальника відділу методично-документаційного забезпечення Украероцентру Украероруху.
На момент звільнення розмір грошового забезпечення позивача становив 13 974, 00 грн., що підтверджується довідкою Украероруху № 10.1-880 від 30.08.2011 та договором № 9- ВС/2021 від 24.09.2021 укладений між позивачем та відповідачем.
Удень звільнення Украерорух був зобов'язаний здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % від грошового забезпечення за кожен календарний рік вислуги, що становило 237 558, 00 грн, проте така виплата здійснена не була.
24.09.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір № 9-ВС/2021, відповідно до умов якого, а саме розділу 3, відповідач на протязі шести місяців зобов'язувався виплатити позивачу заборговану суму в розмірі 237 558 грн. (за мінусом 1,5% військового збору) рівними частинами по 39 593 грн.
Першу суму заборгованості відповідач сплатив на користь позивача 01.10.2021
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
При цьому, така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі № 440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі № 809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі № 1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 та від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.
Розрахунок середнього заробітку визначений Порядком обчислення середньої плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до вказаного Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В розрахунок середньоденного заробітку враховується грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням з військової служби та одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років, яка включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених І чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За два місяці, що передували звільненню позивача, а саме в червні та липні 2011 року, він отримав грошове забезпечення в розмірі 27 948, 00 грн. (червень 2011 року 13 974 грн., липень 2011 року 13 974 грн.), що підтверджується довідкою про розмір грошового забезпечення позивача № 10.1-880 від 30.08.2011.
Крім того, в 2011 році позивач отримав винагороду за підсумками роботи за 2010 рік в розмірі 9 183 грн., що також підтверджується довідкою Украероруху за № 10.1-880 від 30.08.2011 року.
1/12 винагороди за підсумками роботи за 2010 рік становить 765,25 грн. (9 183 грн. / 12 місяців).
Тобто, для розрахунку середньоденного заробітку має братися до уваги грошове забезпечення позивача за два місяці у розмірі 29 478,25 грн. (13 974 грн. + 765,25 грн. + 13 974 + 765,25 грн.).
Оскільки позивач був звільнений 18 серпня 2011 року, для розрахунку середньоденного заробітку слід враховувати робочі дні за останні два місяці, тобто у період з 01 червня 2011 року по 31 липня 2011 року, що становить 43 робочі дні.
Таким чином, середньоденний заробіток за даний період становить 685,54 грн. (29 478,25 грн. : 43 дні).
Оскільки позивач був звільнений 18 серпня 2011 року, а перша частина вихідної допомоги мені була виплачена 01.10.2021, відповідач затримав розрахунок з позивачем на 3 697 днів.
У зв'язку з викладеним, заборгованість відповідача за статтею 117 КЗпП України становить 2 534 441, 30 грн. (685,54 грн. х 3 697днів).
Водночас, судом враховується судова практика Верховного Суду по справі № 480/3105/19 (постанова від 30.11.2020). Розглядаючи вказану справу, Верховний Суд зазначив таке:
« 68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
69. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
71. За обставин цієї справи судова палата вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
72. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за нестримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%).
73. Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень.
74. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90).
75. Отже, Верховний Суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в повній мірі та не може залишити його в силі у відповідній частині.
76. Отже, судова палата вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково та в порядку статті 351 КАС України скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені зі зміною рішення суду першої інстанції у відповідній частині.».
Зважаючи на такі висновки Верховного Суду, суд зазначає, що на момент звільнення відповідач мав сплатити позивачу 13 974 грн. місячного грошового забезпечення та 237 558 грн. вихідної допомоги, тобто сума вихідної допомоги становила 94,45 % від всієї суми заборгованості.
Тому, застосовуючи принцип співмірності, суд вважає необхідним стягнути з відповідача стягнути 94,45 % від вирахуваного середнього заробітку в сумі 2 534 441,3 грн, що становить 2 393 779, 80 грн.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08301, Київська область, місто Бориспіль, Аеропорт; код ЄДРПОУ 19477064) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 393 779, 80 грн (два мільйони триста дев'яносто три тисячі сімсот сімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.