21 липня 2025 року справа №320/17605/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач та/або МО України, Міноборони) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 10 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2025 № 1/с, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення II групи інвалідності;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням інвалідності ним не отримувалась, а виплата страхового відшкодування в 2000 році здійснювалась не Державою Україна, а страховою компанією з огляду на встановлення втрати працездатності. Відтак позивач наполягає на наявності у нього права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі
300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення II групи інвалідності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 26.06.2025.
02.06.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано відзив на позовну заяву, сформований відповідачем в підсистемі «Електронний суд» 20.05.2025. У відзиві на позовну заяву відповідач наголошує на відсутності правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до інформації НАСК «Оранта» (лист від 19.11.2020) позивач за державним обов'язковим особистим страхуванням військовослужбовців отримав нараховану суму у розмірі 1 480,00 грн 29.05.2020 за 40% втрати працездатності, що свідчить про використання права на отримання заявником допомоги раніше. Крім цього, відповідач посилається на положення частин 7, 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та частини 2 статті
16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, як підстави для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Аналогічний за змістом відзив на позовну заяву, поданий нарочно, зареєстровано судом 23.06.2025.
В судове засідання 26.06.2025 позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Проте 24.06.2025 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності.
В судове засідання 26.06.2025 з'явився представник відповідача. Судове засідання у справі відкладено на 17.07.2025.
В судове засідання 17.07.2025 позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. 17.07.2025 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 є особою з інвалідністю та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується копією посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році Серія НОМЕР_2 , виданого Київською обласною державною адміністрацією 27.03.2019 (Категорія 1).
Разом з цим як свідчать матеріали справи 21.01.1998 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується копією довідки Сер. КИЕ - 1 № 027505, причина інвалідності - у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безстроково (т. 1, а.с. 15). Також бланк вказаної довідки містить посилання на серію 2-18АЖ.
10.11.2020 ОСОБА_1 під час повторного переогляду встановлено другу групу інвалідності з 28.09.2020 довічно, причина інвалідності - Захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Дані обставини підтверджуються копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ № 787086 від 10.11.2020 (т.1, а.с.16).
Як вказує позивач, у зв'язку із набуттям права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він звернувся до Міністерства оборони України із відповідною заявою про її отримання.
За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів, відповідно до пункту 17 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.01.2021 №3 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №640/18780/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 640/18780/21, зокрема, визнано протиправним та скасовано пункт 17 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.01.2021 року №3, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та матеріали щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та за результатом її розгляду прийняти обґрунтоване рішення.
Відповідно до пункту 10 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2025 № 1/с, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2024, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 640/18780/21 та постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 10.12.2024 ВП № 76740031:
- скасовано пункт 17 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.01.2021 року №3;
- відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги підполковнику в запасі ОСОБА_1 (Київський МТЦКСП), якого 31.12.1997 звільнено з військової служби та 21.01.1998 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з ІІІ групою інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (довідка МСЕК серія 2-18АЖ № 027505 від 21.01.1998), а з 28.09.2020 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія ААБ № 787086 від 28.09.2020).
Далі оскаржуване та/або спірне рішення.
Зі змісту спірного рішення слідує, що відповідачем відмовлено у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки за інформацією НАСК «Оранта» (лист від 19.11.2020 №3140) ОСОБА_1 за державним обов'язковим особистим страхуванням військовослужбовців отримав нараховану суму у розмірі 1 480,00 грн 29.05.2020 за 40% втрати працездатності. Зазначене є достатнім та достовірним підтвердженням отримання заявником допомоги раніше.
Зі змісту спірного рішення слідує, що оскільки згаданими судовими рішеннями у справі № 640/18780/21 отримання ОСОБА_1 виплати в НАСК «Оранта» та можливість у подальшому отримання виплат за іншим законодавством судом не досліджувалось, тому стверджувати про наявність права заявника на отримання допомоги у зв'язку із визнанням його особою з інвалідністю ІІ групи, немає підстав.
У оскаржуваному рішенні відповідач, посилаючись на положення пункту 7 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII дійшов до висновку, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 згаданого закону.
ОСОБА_1 категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує законодавства, яке діяло в період виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
12.05.1992 введено в дію Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 41 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У свою чергу, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) введено в дію 10.01.1992.
Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу інвалідності) військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Закону № 2011-ХІІ, Кабінет Міністрів України Постановою від 19.08.1992 № 488 затвердив Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум (далі - Умови № 488).
Підпунктом «б» пункту 6 Умов № 488 (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу інвалідності) було установлено, що Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «а» і «б», у зв'язку за настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю ж саму страхову подію. При цьому страхова сума з даного виду страхування виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.
Отже, позивач у зв'язку із первинним встановленням йому ІІІ групи інвалідності набув з 21.01.1998 право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням в порядку, встановленому Умовами № 488.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 № 328-V статтю 16 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка діяла з 01.01.2007, та якою було введено поняття "одноразова грошова допомога".
Відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28.05.2008 № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (далі - Постанова № 499).
Пунктом 2 Постанови № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Пунктом 3 Постанови № 499 передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284.
В подальшому, з 01.01.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 № 5040-VI (далі - Закон № 5040-VI), яким Закон № 2011-ХІІ було доповнено статтями
16-1, 16-2, 16-3, 16-4.
Так, пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ в редакції Закону № 5040-VI було передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
Також, пункт 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ в редакції Закону № 5040-VI встановлював, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних вище норм права, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок № 975).
В контексті описаного вище правового регулювання суд зауважує, що на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, в т.ч. на отримання одноразової грошової допомоги або страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Законом №2011-ХІІ (з урахуванням Постанови №499, Порядку №975) та Умовами № 488.
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Крім цього такий правовий підхід застосовано і в постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 127/12061/17.
З урахуванням наведеного посилання відповідача на положення пункту 7 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній станом на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), якою встановлено, що якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором, як підстави для відмови у призначення та виплати одноразової грошової допомоги є помилковими.
Як наслідок висновок відповідача про відсутність права у ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ є безпідставним та необґрунтованим.
Інших підстав для відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ у спірному рішенні не зазначено.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд враховує наступне.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Пунктом 2 Порядку № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1331.
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.02.2020 по справі № 161/6668/17 та від 02.12.2021 по справі № 278/1429/17.
Водночас, станом на 1998 рік, на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи, не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в т.ч. у зв'язку зі встановленням інвалідності, зумовленої проходженням військової служби.
Предметом спору в цій справі є питання правомірності розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги та вимога нарахувати та виплатити її позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи.
Позивачу ІІ групу інвалідності встановлено з 28.09.2020, під час дії Порядку № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі № 569/12243/17.
Відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 (у редакції чинній станом на 28.09.2020) одноразова грошова допомога призначається і виплачується:
1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;
300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;
250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи;
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній з 01.01.2014 - після набрання чинності Законом № 5040-VI), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Пунктом 8 Порядку №975 передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший пункту 4 статті 16-3 Закону та пункт 8 Порядку № 975) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, або причини інвалідності, можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Верховний Суд в постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 сформулював висновок про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку з встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються, починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Водночас, суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України (Другий сенат) Рішенням від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнав такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими і такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
Оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються із засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
У постанові від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у наведених вище правовідносинах, дійшла таких висновків:
(1) частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19, від 02.12.2022 у справі № 1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ, що діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06.04.2022.
До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, оскільки його визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.
В подальшому Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 240/19209/21 (постанова від 10.12.2024), у якій вирішувалось питання щодо застосування положень частини четвертої статті 7 КАС України до положень пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України, та питання відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21.
У постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 Верховний Суд вказав, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України в цілому або частково.
Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із врахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.
Тому Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;
3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022.
Отже, частина четверта статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ не підлягає застосуванню виключно щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення.
Одночасно, суд при вирішенні спору по суті звертає увагу відповідача, що відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Як вже було неодноразово зазначено судом вище, 10.11.2020 ОСОБА_1 під час повторного переогляду встановлено другу групу інвалідності з 28.09.2020 довічно, причина інвалідності - Захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, за результатами встановлення позивачу інвалідності ІІ групи інвалідності, останній звертався до Міноборони із первинною заявою про отримання одноразової грошової допомоги в межах строків, встановлених частиною 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
Наявність, в подальшому судового спору стосовно рішення відповідача (пункт 17 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.01.2021 року №3, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги), за результатами розгляду заяви позивача, прийняття Міноборони рішення на виконання рішення суду у справі №640/18780/21 та повторне звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, не свідчить про порушення ним положень частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
Відтак, окреслене не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Разом з цим як вже було вказано судом вище, вперше ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено 21.01.1998 і у зв'язку з цим він набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем отримано нараховану страхову суму у розмірі 1480,00 грн 29.05.2000 року за 40 % втрати працездатності (довідка НАСК «ОРАНТА» від 19.11.2020 № 3140), що не заперечується відповідачем.
Беручи до уваги викладене, позивач у 1998 році набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням, тому суд вважає, що при вирішенні питання про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги слід враховувати факт призначення і виплати останньому суми обов'язкового особистого державного страхування.
Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року становить 2102 грн.
Звідси слідує, що розмір одноразової грошової допомоги, який підлягає призначенню та виплаті позивачу становить 2102 х 300 = 630 600, 00 грн за мінусом отриманої ним суми обов'язкового особистого державного страхування - 1480, 00 грн.
Отже загальна сума одноразової грошової допомоги має становити - 629 120,00 грн.
Приймаючи до уваги встановлення судом в ході розгляду адміністративної справи протиправності спірного рішення, суд вважає наявними правові підстави для зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, у зв'язку з встановленням інвалідності II групи (довідка МСЕК Серія 12 ААБ № 787086 від 10.11.2020), що становить 630 600 (шістсот тридцять тисяч шістсот) грн 00 коп., з урахуванням раніше виплаченої суми обов'язкового особистого державного страхування 1 480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн 00 коп.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо встановлення судового контролю, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною 1 статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання (ч. 6 ст. 382 КАС України).
Крім того відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз викладеного дає суду підстави сформувати висновки про те, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі № 826/9960/15 (№ 11-1403апп18).
Суд звертає увагу, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Таким чином, спосіб судового контролю, передбачений стаття 382 КАС України, спрямований на забезпечення виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, яке залишається невиконаним.
При цьому аби застосувати вказаний спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення.
У свою чергу, особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому статтею 382 КАС України, повинна навести достатні аргументи, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними постановах від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а та від 29.04.2022 у справі № 120/2914/19-а, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що станом на час вирішення спору по суті відсутні об'єктивно підтверджені належними і допустимими доказами підстави вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Резюмуючи наведене, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду на стадії ухвалення судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат в межах даної адміністративної справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 10 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2025 № 1/с, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (ідентифікаційний код 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, у зв'язку з встановленням інвалідності II групи (довідка МСЕК Серія 12 ААБ № 787086 від 10.11.2020), що становить 630 600 (шістсот тридцять тисяч шістсот) грн 00 коп., з урахуванням раніше виплаченої суми обов'язкового особистого державного страхування 1 480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн 00 коп.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.