18 липня 2025 року справа №320/11078/25
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368)
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.12.2024 О/р№ НОМЕР_2 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 22.01.2020 (дати настання пенсійного віку);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 22.01.2020 (дати настання пенсійного віку).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що відповідач протиправно не врахував довідку від 18.03.2020 №14 з ТОВ «ЕКЖИТЛОКОМ» щодо фактичного місця проживання АДРЕСА_2 , яка не відповідає вимогам чинного законодавства та видана невідповідним органом. Таким чином, Відповідач повідомив про відсутність підстав для призначення пенсії Позивачу, і не виконав рішення суду у справі №640/16963/20 щодо призначення пенсії позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних, виходячи з того, Головним управлінням було зроблено запит щодо підтвердження місця реєстрації або проживання до реєстру територіальних громад міста Києва, де зазначається про відсутність інформації про проживання гр. ОСОБА_1 в місті Києві.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У позовній заяві позивачем вказано, що останній, враховуючи відпрацьований час, набув право на призначення пенсії за віком.
На виконання рішення суду у справі №640/16963/20 Відповідач повторно розглянув заяву Позивача про призначення пенсії та рішенням від 23.12.2024 О/р № НОМЕР_2 повторно відмовив в призначенні пенсії Позивачу.
Відмовляючи в призначенні пенсії Позивачу Відповідач посилається на те, що згідно пункту 2.22. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок № 22-1) для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Відповідач зазначає, що Позивач надав довідку від 18.03.2020 №14 з ТОВ «ЕКЖИТЛОКОМ» щодо фактичного місця проживання АДРЕСА_2 , яка не відповідає вимогам чинного законодавства та видана невідповідним органом. Таким чином, Відповідач повідомив про відсутність підстав для призначення пенсії Позивачу.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що ''пенсія за віком'' - це свого роду ''державний депозит'' (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Згідно частини 1 статті 24 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, на реєстрацію чи не реєстрацію свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Суд наголошує, що відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, положення Порядку 22-1, на які посилається Відповідач у своєму рішенні від 23.12.2024 О/р№ НОМЕР_2 мають бути застосовані в редакції від 15.03.2019, яка була чинною на момент виникнення правовідносин (31.03.2020 - дата звернення Позивача із заявою про призначення пенсії).
Однак, всупереч положенням Конституції України, Відповідач відмовляючи Позивачу у призначенні пенсії, у рішенні від 23.12.2024 О/р№ НОМЕР_2 посилається на підпункт 2.22 Порядку 22-1 в редакції чинній станом на 23.12.2024 (дату прийняття рішення), з якої слідує наступне: «Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця місця проживання в Україні».
Разом з тим, норма підпункту 2.22 Порядку 22-1 в редакції від 15.03.2019, яка була чинною на момент виникнення правовідносин, має наступний зміст: «За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання».
Таким чином, на момент подачі заяви про призначення пенсії (31.03.2020) позивач діяв в межах чинного законодавства та надав на підтвердження свого місця проживання довідку, видану відповідним органом за місцем проживання, а саме: ТОВ «Екжитлоком».
Суд звертає увагу суду на те, що належність довідки від 18.03.2020 №14, яка видана ТОВ «ЕКЖИТЛОКОМ» для підтвердження місця проживання Позивача не заперечувалась Відповідачем при первинному розгляді заяви про призначення пенсії.
Окрім цього, варто увагу те, що пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
За змістом пунктів 4.1, 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії при зверненні особи з відповідною заявою. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення пенсії, і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
Наявність же сумнівів у Відповідача щодо належності довідки Позивача про фактичне місце проживання не може бути підставою для позбавлення права Позивача на призначення пенсії.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи та призначити пенсію, суд враховує таке.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Позивач, маючи достатній вік, на момент звернення, необхідний страховий загальний стаж, що дає позивачу право на призначення пенсії, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.
З огляду на те, що відповідачем при прийнятті рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії була досліджені документи про підтвердження стажу, додані до заяви про призначення пенсії за віком, суд вважає за можливе з метою захисту прав позивача зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію з моменту звернення, а саме з 22 січня 2020 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.12.2024 О/р№ НОМЕР_2 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 22.01.2020 (дати настання пенсійного віку).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 22.01.2020 (дати настання пенсійного віку).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.