21 липня 2025 року справа №320/21862/25
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Білоноженко М.А.
розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку письмового провадження в адміністративній справі
за позовомПриватного підприємства «Трансоіл Груп» (08148, Київська область, с. Святоперівське, вул. Зоряна, буд. 20, код ЄДРПОУ 36292016)
доГоловного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5А, код ЄДРПОУ 44096797)
провизнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень
встановив:
Приватне підприємство «Трансоіл Груп» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, у якому просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.02.2025 №38780702; №38880702; №38900702.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки ґрунтуються на помилкових судженнях відповідача щодо недотримання позивачем чинного податкового законодавства. Так, позивач зазначає, що ГУ ДПС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт перевірки, в якому відповідач дійшов висновків, що у позивача виник обов'язок нараховувати ПДВ в розмірі 20% на суми, за послуги з подачі порожнього транспорту під завантаження нафтопродуктами, що складало половину маршруту авто. Таким чином, за результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду. Крім цього, перевіркою встановлено порушення щодо обліку витрат, що призвело до заниження платежу податку на прибуток. На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'зання за платежем податок на прибуток та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість. Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та зазначає, що всі перевезення здійснювалися на підставі міжнародних автомобільних накладних, що свідчить, що такі перевезення є міжнародними, а тому застосовується 0 ставка. Крім цього, позивачем зазначено, що відповідачем не доведено належним чином підстави нарахування податку на прибуток, а також не наведено вмотивованих доводів щодо допущеного позивачем порушення обліку витрат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.
Відповідач з поданим позовом не погодився, вважає його необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Вказує, що контролюючим органом, в ході перевірки встановлено, що ПП «ТРАНСОІЛ ГРУП» при формуванні фінансового результату за 3 квартали 2024 року здійснено наступну проводку: Д-т 79 К-т 92, 93, 94 на суму 253620064 грн., що відображено у рядку 2180 Звіту про фінансовий результат, а також, в акті перевірки зроблено висновок, що послуги з подачі порожнього транспорту під завантаження нафтопродуктами є постачанням послуг відповідно до пл. 14.1.185 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, оскільки рух автомобіля пустого під завантаження з України до пункту навантаження не фіксується в CMR, така послуга не підлягає оподаткуванню за ставкою 0%.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В призначених судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити останні.
В свою чергу представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
За згодою учасників справи, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Приватне підприємство «Трансоіл Груп» зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 14.01.2009 за №1 069 102 00000 24332. Позивач взято на облік 20.01.2009 за №68, як платник податків в Головному управлінні ДПС у Київській області.
Головним управління ДПС у Київській області проведено планову документальну виїзну перевірку Приватного підприємства «Трансоіл Груп», за результатами якої складено акт від 18.12.2024 №58272/10-36-07-02-12/36292016.
У вказаному акті контролюючим органом зроблено наступні висновки про порушення позивачем:
- п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02.12.2020 року №2755-VI (зі змінами да доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 450 199 грн., в т. ч. по періодам: за 3 квартали 2024 на суму 450199 грн. (в т. ч за 3 квартал 2024 на суму 450 199 грн.);
- абзацу б) п.185.1 ст. 185, п. 186.4 ст. 186, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23645446 грн., в т. ч. по періодам: серпень 2018- 17070 грн., травень 2019-14172 грн., червень 2019-18646 грн., серпень 2019-21422 грн., березень 2022- 32019 грн., квітень 2022-205968 грн., травень 2022-355004 грн., червень 2022-404098 грн., липень 2022- 385069 грн., серпень 2022-139500 грн., вересень 2022-838113 грн., жовтень 2022-989501 грн., листопад 2022-763649 грн., грудень 2022-1495021 грн., січень 2023-1068256 грн., лютий 2023-1423591 грн., березень 2023-1175527 грн., квітень 2023-1146127 грн., травень 2023-605917 грн., червень 2023- 714871 грн., липень 2023-732317 грн., серпень 2023-780938 грн., вересень 2023-82/270 грн., жовтень 2023-984596 грн., листопад 2023-492028 грн., грудень 2023-317995 грн., січень 2024-352378 грн. лютий 2024-681730 грн., березень 2024-652390 грн., квітень 2024-870635 грн., травень 2024-83060- грн., червень 2024-887479 грн., липень 2024-1346925 грн., серпень 2024-1827245 грн., вересень 2024-253375 грн;
- п.201.10 сm.201, п.89 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI(із змінами та доповненнями) не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстр податкових накладних податкові накладні на загальну суму ПДВ 23645446 грн., в т. ч. по періодал липень 2018-17070 грн., квітень 2019-6002 грн., травень 2019-11981 грн., червень 2019-36257 грн березень 2022-32019 грн., квітень 2022-212097 грн., травень 2022-348875 грн., червень 2022-40403 грн., липень 2022-385069 грн., серпень 2022-139500 грн., вересень 2022-838113грн, жовтень 2022-989501 грн., листопад 2022-763649 ери, грудень 2022-1495021 грн, січень 2023-1068236 грн., лютий 2023-1423591 грн, березень 2023-1175527 ерн, квітень 2023-1146/27 грн., травень 2023-605917 грн., червень 2023- 714871 грн., липень 2023-732317 грн, серпень 2023-780938 грн, вересень 2023-821270 грн, жовтень 2023-984596 гри, листопад 2023-492028 грн, грудень 2023-317995 грн., січень 2024-352378 грн, лютий 2024-68/730 гри., березень 2024-652390 грн, квітень 2024-870635 грн, травень 2024-830604 грн., червень 2024-887479 грн., липень 2024-1346925 грн., серпень 2024-1827245 грн., вересень 2024-253375 грн;
- пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПКУ, підприємством несвоєчасно перераховано до бюджету за перевіряємий період податок на доходи фізичних осіб у сумі 14 688,50 грн., в тому числі у лютому 2023 р. на суму 463,15 грн., у березні 2023 на суму 143,91 грн., у квітні 2023 на суму 196,26 грн., у травні 2023 р. на суму 285,56 грн., у липні 2023 на суму 191,93 грн., у серпні 2023 на суму 177,07 грн., у чесні 2023 на суму 218,59 грн., у жовтні 2023 на суму 421,18 грн., у грудні 2023 на суму 7 160,04 грн., тому 2024 на суму 3585,88 грн., у березні 2022 на суму 1373,80 грн., у квітні 2024 на суму 79,03 у червні 2024 на суму 134,22 грн., у вересні 2024 на суму 257,87 грн
- вимог п.п. 14.1.180 ст. 14, п.51.1 ст. 51, п.176.2 «б» ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), п.3.2, п.3.3, п.3.4, п.3.5 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №4ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2020 №773);
- пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 164.2.17 «e» п.164.2 ст.164, п.167.1 ст. 167, п.173.1 ст. 173 ПКУ, а саме: не нарахування, неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період з доходів у вигляді додаткового блага у розмірі 38528,41 грн., а саме: у червні-2023-10548,00 грн., у січні 2024- 396,00 грн., у липні 2022-27584,41 грн;
- п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, підприємством несвоєчасно перераховано до бюджету за перевіряємий період військового збору у сумі 1 308,85 грн., а саме у лютому 2023 на суму 38,60 грн., у березні 2023 на суму 11,97 грн., у квітні 2023 р. на суму 16,32 грн., у травні 2023 р. на суму 54,17 грн., у липні 2023 р. на суму 15,99 грн., у серпні 2023 на суму 14,75 грн., у вересні 2023 р. на суму 17,29 грн., у жовтні 2023 р. на суму 35,21 грн., у грудні 2023 р. на суму 596,77 грн., у лютому 2024 на суму 299,96 грн., у березні 2024 на суму 114,48 грн., у квітні 2024 р. на суму 23,51 грн., у травні 2024 р. на суму 36,96 грн., у червні 2024 р. на суму 11,28 грн., у вересні 2024 р. на
суму 21,59 грн;
- п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 164.2.17 «е» п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1, п.п. 168.1.2, п.п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, абз.»а» п. 176.2 ст. 176 ПКУ, а саме: не нарахування та неутримання військового збору у розмірі 2796,94 грн., а саме у червні 2023-879,0 грн., у січні 2024-33,00 грн. у липні 2022 р.- 1884,94 грн.
На підставі висновків акту, контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- від 05.02.2025 №38780702 форми «Р» з розрахунком грошового зобов?язання за основним платежем та ШС, яким ІПІ «ТРАНСОІЛ ГРУП» збільшено суму грошового зобов?язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 450 199 (чотириста п?ятдесят тисяч сто дев?яносто дев?ят грн.) 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 112 550 (сто дванадцят тисяч п?ятсот п?ятдесят гривень) 00 коп. Всього 562 749 грн. (далі - спірне рішення);
- від 05.02.2025 №38880702 форми «Р» з розрахунком грошового зобов'язання за основним платежем та ШС, яким ПП «ТРАНСОЛ ГРУП» збільшено суму грошового зобов?язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 23645446 (двадцять три мільйони шістсот сорок п?ять тисяч чотириста сорок шість грн.) 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 5 900 655 (п?ять мільйонів дев?ятсот тисяч шісто п?ятдесят п?ять гривень) 00 коп. Всього 29 546 101 грн. (далі - спірне рішення);
- від 05.02.2025 №38900702 форми «Н» з розрахунком штрафу, яким до ТОВ «ТРАНСО ГРУ» застосовано суму штрафу в розмірі 6 560 898 (шість мільйонів п?ятсот шістдесят ти вісімсот дев?яносто вісім гривень) 00 коп. (далі - спірне рішення).
Позивач не погодився із спірними рішеннями 27.02.2025 подав скаргу №17 від 27.02.2025 до ДПС України.
Рішенням від 13.03.2025 №7066/6/99-00-06-01-01-06 ДПС України вирішено продовжити строк розгляду скарги.
Рішенням ДПС України від 24.04.2025 №11504/6/99-00-06-01-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.
Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням, наведеними у підпунктах 14.1.18, 14.1.36 та 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України: бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання таких послуг: міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
З аналізу вказаних положень податкового законодавства вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений у статі 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2. статті 200 Податкового кодексу України).
Згідно з положеннями пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту «ж» пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України, місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.
Як передбачено пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Підпунктами «а» та «б» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків; 0 відсотків.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV (далі - Закон № 1955-IV) транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником; учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Згідно з положеннями статті 9 Закону № 1955, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Суд зазначає, що з урахуванням вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, з метою оподаткування ПДВ операції з постачання транспортно-експедиторських послуг та послуг з міжнародного перевезення вантажів слід розглядати окремо.
Так, зі змісту вказаних положень вбачається, що якщо транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику-резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги), тоді як операції з міжнародного перевезення вантажів, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом, оподатковуються за нульовою ставкою, яка, у свою чергу, не поширюється на інші послуги, які надаються при перевезенні, зокрема, на ті, що надає експедитор.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 808/1010/16 та від 18 березня 2025 року у справі №140/33468/23 щодо розмежування, в частині оподаткування ПДВ, послуг з міжнародного перевезення та експедиторських послуг.
В контексті зазначеного, Суд звертає увагу, що так, між Приватним підприємством «Трансоіл Груп» та його контрагентами, ТОВ «АЛІУМ-ПРОМ», ТОВ «АВТОБАНСЕРВІС», ПП «АВТОТРАНСКОМ», ТОВ «ГЛОБАЛ СЕЙЛ», ТОВ «АВТОПЕТРОЛІУМ», ТОВ «АЛЬЯНС ОЙЛ УКРАЇНА», ТОВ «АЛЬЯНС ЕНЕРГО ТРЕЙД», ТОВ «ВТГ-ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ГАЗТРОН-УКРАЇНА», ТОВ «ЕКСПЕРТ ТРЕЙД», ТОВ «КЛО-2017», ТОВ «НАФТОГАЗ ОЙЛ ТРЕЙДИНГ», ТОВ «ПЕТРОЛУМ ЮА», ТОВ «ПЕТРОМОБІЛ», ТОВ «ТІКИЧ ЕНЕРДЖІ», ТОВ «УНІМОТ УКРАЇНА», ТОВ «АК ЕНЕРДЖИ», ТОВ «ДЖИ ТІ ТРЕЙД», ТОВ «ДЗД-ТРАНС», ТОВ «ЕКОЛОГІЧНО-ІННОВАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ», ТОВ «КАТМА ГРУП», ТОВ «ТІК ЛОГІСТИКС», ТОВ «ЛЮКС ТРЕЙД РЕСУРС», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «НЕКСЕН ОЙЛ», ТОВ «С.О. ЕНЕРДЖ»,І «ТРАНС ПЕТРОЛЬ», ТОВ «РОСТІМ АГРО», ТОВ «ФУД ІМПОРТС», було укладено договори про надання транспортно-експедиторських послуг.
Згідно з додатковими угодами до договорів, сторони погодили викласти пункт 1.1. наступним чином:
- організація та виконання міжнародних перевезень, а саме: від будь-якого місця стоянки на території України - до пункту завантаження за межами державного кордону України - до пункту розвантаження в Україні та до місця будь-якої стоянки на території України; від будь-якого місця стоянки на території України - до пункту завантаження в Україні - до пункту розвантаження за межами державного кордону України та до будь-якого місця стоянки на території України; між пунктами за межами державного кордону України.
Усі перевезення за перевіряємий період були здійсненні на підставі CMR - міжнародної автомобільної накладної, тобто на підставі міжнародного перевізного документу.
Тобто, контролюючий орган дійшов помилкового висновку щодо розмежування на певні етапи міжнародного перевезення, яке за своєю суттю є неподільним комплексним поняттям, яке включає в себе: подання машини на завантаження, маршрут до кордону України, маршрут поза межами України, розвантаження в місці призначення.
За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.02.2025 №38880702 форми «Р» та №38900702 форми «Н» не відповідають вимогам частини 2 статті 2 КАС України, внаслідок чого є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Стосовно податкового повідомлення-рішення від 05.02.2025 №38780702 форми «Р», суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування - шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту. 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу.
Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу.
Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Відповідно до пп.140.5.9 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України, фінансовий; результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру і неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об'єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об'єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону, та неприбуткових організацій, до яких застосовуються положення підпункту 140.5.14 цього пункту), у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.
Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші, види звітності, що і використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (ч.3 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що витрати можуть бути достовірно оцінені.
Згідно з п. 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Відповідно до пп. 9.4 п.9 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).
Відповідно до п.11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
Відповідно до п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України, вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України, діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
В обґрунтування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення відповідач посилається на встановлені в акті перевірки обставини та факти, а саме, щодо не підтвердження належними первинними документами витрат, а також на наявність листа від позивача, в якому останній зазначив, що порушення допущені випадково.
Проте, з такими висновками контролюючого органу суд не погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 (надалі - Порядок №727) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.
В акті перевірки в порушення вимог п. 5 р. ІІ Порядку №727 факти виявлених порушень викладені не чітко, не об?єктивно та не повною мірою без посилань на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інших документів, пов?язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.
Більше того, позивачем на підтвердженні власної позиції подано структуру витрат Приватного підприємства «Трансоіл груп», в якій розписано по графам кожен з видів витрат, звіт про які було подано до податкової служби.
Крім цього, суд звертає увагу на той факт, що згідно з додатком 5 до акта перевірки Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників фінансового результату до оподаткування в Податковій декларації з податку на прибуток і Звіті про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) (форма №2), в якому контролюючим органом не враховано усі види витрат, які були здійснені позивачем. Належного пояснення щодо неврахування таких витрат контролюючим органом не наведено, не вказано, які саме витрати контролюючим органом не враховується чи не підтверджено належними первинними документами, що ставить платника податків, позивача, у стан невизначеності.
Суд констатує, що спірне рішення є індивідуально-правовим актом, який не відповідає вимогам законодавства.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); добросовісно (п. 5); розсудливо (п. 6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.
При цьому невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Наведене дає підстави для висновку, що оскаржуване рішення не містить мотивації відмови.
Невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.09.2023 року у справі №420/14943/21.
Стосовно вимог до адміністративного акта суб'єкта владних повноважень у судові практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути обґрунтованим та мотивованим.
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Зміст оскаржуваного у цій справі рішення, який є індивідуально-правовим актом і породжує права та обов'язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких обґрунтованість є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом; з метою виконання вимоги щодо обґрунтованості спірного рішення суб'єкту владних повноважень не достатньо вказати у його змісті на факт відповідного правопорушення; останній зобов'язаний навести опис порушення (порушень) законодавства у відповідній сфері.
Вимога про те, що адміністративний акт про застосування санкцій повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.03.2023 року у справі №160/18668/21.
У контексті вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.12.2023 року у справі №120/10896/22.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказував, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 03.04.2024 року у справі №826/16498/16.
Всупереч вищевказаному відповідач не конкретизував стверджуване ним порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу, в т.ч. не вказав яким саме чином допущено відповідне порушення. Відповідач без належного обґрунтування не врахував 2501105 грн витрат.
Більш того, згідно вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства та враховуючи вищевикладені повноваження органів Пенсійного фонду України:
1) саме відповідач на виконання п. 1 ч. 1 ст. 64 Закону №1058-IV міг отримати необхідну інформацію від інших органів державної влади (зокрема, щодо належності саме позивачу наданого паспорту громадянина України для виїзду за кордон);
2) саме відповідач на виконання вимог п. 1.8. Порядку №22-1 мав би повідомити позивача про необхідність надати додаткові документ
При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін по справі, наведені у заявах по суті, вищезазначених висновків суду не спростовують.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового-повідомлення рішення від 05.02.2025 №38780702 форми «Р».
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про задоволення позовним вимог, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 30280,00 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд-
Позов Приватного підприємства «Трансоіл Груп» (08148, Київська область, с. Святоперівське, вул. Зоряна, буд. 20, код ЄДРПОУ 36292016) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.02.2025 №38780702; №38880702; №38900702.
Стягнути на користь Приватного підприємства «Трансоіл Груп» (08148, Київська область, с. Святоперівське, вул. Зоряна, буд. 20, код ЄДРПОУ 36292016) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 30280,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5А, код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.