ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" липня 2025 р. справа № 300/8099/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Підгайна Віта Володимирівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 19.07.2024 № 85 виконавчого комітету Яремчанської міської ради «Про відмову в наданні статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати виконавчий комітет Яремчанської міської ради видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач постійно проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 22.09.2022 № 2618-5002161516, у зв'язку із чим має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому присвоєно статус гірського. Водночас, рішенням Яремчанської міської ради від 19.07.2024 № 88 у наданні ОСОБА_1 статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та видачі посвідчення встановленого зразка відмовлено. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.19).
Відповідач правом подання відзиву на позов, у встановлений судом строк, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 22.09.2022 № 2618-5002161516 (а.с.11).
Відповідачем не заперечно, що позивач звернуся до Яремчанської міської ради із заявою про надання статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та видачі посвідчення встановленого зразка (а.с.13).
У подальшому рішенням Яремчанської міської ради від 19.07.2024 № 88 у наданні ОСОБА_1 статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та видачі посвідчення встановленого зразка відмовлено (а.с.16).
Така відмова обґрунтована тим, що згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. Водночас, у пункті 7 Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого Постановою КМУ від 19.03.1996 №345, серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні. При цьому, довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи є документом, що підтверджує факт внутрішнього переміщення та містить відомості про фактичне місце проживання, проте місцем постійного проживання такої особи є «покинуте постійне місце проживання». Також у вказаному рішенні зазначено, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.
Вважаючи протиправним рішення відповідача від 19.07.2024 № 88 у частині відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та у видачі посвідчення встановленого зразка, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 2 статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі Закон № 280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (надалі - Закон № 56/95-ВР).
Так, Закон № 56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.
Закон № 56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.
До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (стаття 1 Закону № 56/95-ВР).
Відповідно до статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 за № 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 за № 647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено місто Яремче, Івано-Франківської області.
Згідно зі статтею 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону №56/95-ВР.
Суд зазначає, що Закон № 56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.
Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою № 345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (пункти 1-2 Положення № 345).
Згідно з пунктом 4 Положення № 345 передбачено, що посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.
В пункті 7 Положення № 345 передбачено, що посвідчення видаються таким категоріям громадян:
а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;
б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);
в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;
г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об'єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 8 Положення №345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:
а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом;
б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи;
в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.
Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.
Згідно з пунктом 10 Положення № 345 дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який
його видав, у разі:
а) зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті;
б) зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення);
в) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.
Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.
Так, з матеріалів справи встановлено, що позивачем при поданні заяви щодо видачі посвідчення встановленого зразка про статус особи, яка постійно проживає, навчається та працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, додано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 22.09.2022 № 2618-5002161516 (а.с.11).
Довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 22.09.2022 № 2618-5002161516 містить інформацію про м. Яремче, як фактичне місце проживання позивача.
Суд зазначає, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з статтею 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно з частинами 1-3 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону № 1706-VII).
Так, Президентом України 24 лютого 2022 року прийнято Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідно до пункту 1 Указу№64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі, Указами Президента України було продовжено строк дії воєнного стану, який діє і зараз, станом на цей день.
На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, частиною 3 статті 7 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Як вже встановлено судом, у рішенні від 19.07.2024 № 88 відповідачем зазначено, що внутрішньо переміщені особи проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту тимчасово, водночас, Закон № 1706-VII не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.
Суд наголошує, що у частині 1 статті 5 Закону № 1706-VII чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 05.11.2021 № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
На період тимчасової окупації російською федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 10 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1871-IX).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Суд також бере до уваги те, що відповідно до пункту 10 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1871-IX внутрішньо переміщена особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього постійного місця проживання. В статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 за № 1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
З системного аналізу наведених норм слідує, що головною умовою терміну "перебування" є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік.
В той же час, доказів скасування дії довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи з підстав визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Яремчанською міською радою, суду не надано.
З урахуванням вищевикладеного, на переконання суду довідка від 22.09.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є належним доказом постійного проживання позивача на території гірського населеного пункту.
Як наслідок, оскільки ОСОБА_1 проживає вже більше двох років у гірському населеному пункті, зокрема в м. Надвірна, а доказів зворотного відповідачем не подано, а судом не встановлено, суд дійшов висновку, що таке проживання слід вважати постійним, а тому наявні всі підстави для видачі позивачу відповідного посвідчення.
У справі "Новік проти України" (заява № 48068/06, п. 19) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Так, Європейський Суд з прав людини у справі "Волков проти України" (заява № 21722/11, п.п. 170, 171) вказав, що вислів "згідно із законом" …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі "Копп проти Швейцарії" (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); "якість закону" передбачає, interalia (з лат. серед інших речей і справ), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. andOthers v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39);
У справі "Михайлюк та Петров проти України" (заява № 11932/02, п. 25) суд зауважив, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, п. 155).
Окрім цього, суд зазначає, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті охарактеризованого критерію "якості закону" суд зазначає, що у випадку встановлення невідповідності окремих положень закону вказаному критерію, суд повинен застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення такого закону.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й враховуючи наявність в національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови в наданні позивачу статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі відповідного посвідчення.
Суд вважає, що за встановлених обставин справи відмова Яремчанської міської ради Івано-Франківської області за № 88 від 19.07.2024 є протиправною та підлягає скасуванню.
Як наслідок, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Яремчанську міську раду Івано-Франківської області видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, яка проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, судом зроблено висновок, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір», а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 19.07.2024 за № 88 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка.
Зобов'язати Яремчанську міську раду Івано-Франківської області (код ЄДРПОК 33309833, вул. Свободи, буд. 266, м. Яремча, Івано-Франківська область, 78500) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) посвідчення громадянина, яка проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ).
Відповідач:
Яремчанська міська рада Івано-Франківської області (код ЄДРПОК 33309833, вул. Свободи, буд. 266, м. Яремча, Івано-Франківська область, 78500).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.