21 липня 2025 року Справа № 280/3935/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати противоправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови здійснення розрахунку та виплати, ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі № 280/4249/24 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме по лютий 2025 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі № 280/4249/24 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме по лютий 2025 року, у розмірі 9 627,69 грн. (дев'ять тисяч двадцять сім гривень 69 коп.).
Також, просить стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення суду у справі №280/4249/24 відповідач 07 лютого 2025 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року включно, водночас, під час такої виплати відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку їх виплати, що на думку позивача суперечить Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159). Просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20 травня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
04 червня 2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів в даному випадку відсутні, оскільки виплата по рішенню суду не має періодичного характеру і є одноразовою та не підпадає під дію Закону №2050-III. Тобто вимоги позивача щодо нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати вважає безпідставними. Просить у задоволенні позову відмовити.
На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 листопада 2005 року № 38 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас відповідно п. 63 підпункту «г» (у зв'язку із скороченням штату) частини 5 статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (зі змінами).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 листпоада 2005 року № 38 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з червня 2002 року по листопад 2005 року обраховану на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Військова частина НОМЕР_2 листом № 6479 від 17.12.2019 повідомила позивача, що у період 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям не проводилась у зв'язку з тим, що у Міністерства оборони України не було можливості у межах наявного фінансового ресурсу її виплачувати. Тобто індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки в Міністерства оборони України були відсутні фінансові ресурси на виплату індексації грошового забезпечення.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із позовом в адміністративній справі № 280/548/20.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року по справі №280/548/20, яке набрало законної сили 02 вересня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року.
Листом від 13 травня 2023 року № 2244 Військовою частиною НОМЕР_2 було повідомлено представника позивача про те, що позивачу на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року по справі № 280/548/20 було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року у сумі 1 грн. Така сума була виплачена через те, що на теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 за строком давності знищені бухгалтерські відомості, у яких би значилася інформація про індексацію грошового забезпечення за вказаний позивачем період. Аналогічну за змістом відповідь позивач отримав у відповідь на своє звернення листом Військової частини НОМЕР_2 від 25 березня 2024 року № 1571.
Не погоджуючись з такими діями відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в адміністративній справі № 280/4249/24.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі №280/4249/24, яке набрало законної сили 22 жовтня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто індексацію грошового забезпечення за період служби з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року в розмірі 1471,84 грн (одну тисячу чотириста сімдесят одну гривню 84 коп.), стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одну тисячу п'ятсот гривень 00 копійок).
Обставини щодо проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 та щодо не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року встановлювались в межах адміністративних справ № 280/548/20, № 280/4249/24 та з урахування положень частини 4 статті 78 КАС України повторному доказуванню не підлягають.
На виконання рішення суду у справі №280/4249/24, Військова частина НОМЕР_2 нарахувала індексацію грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року, яку виплачено позивачу 07 лютого 2025 року в сумі 1127,65 грн. на його картковий рахунок у банківській установі.
У квітні 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення розрахунку та виплат компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була нарахована на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі № 280/84249/24 за період з 21 червня 2002 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме по лютий 2025 року.
Однак, відповідач своїм листом від 11 квітня 2025 року за № 2703 відмовив позивачу в здійсненні розрахунку та виплати такої компенсації.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушенням встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Статтею 3 Закону №2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно змісту статті 6 Закону №2050-ІІІ визначається, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ затверджено Порядок №159.
У відповідності до вимог п. 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі сума індексації грошових доходів громадян.
Приписи п. 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З вищенаведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів у разі затримки виплати на один і більше календарних місяців, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, суми індексації грошових доходів громадян.
Основними умовами для виплати такої компенсації є: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, які не носять разового характеру; 2) порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; 3) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 4) фактична виплата заборгованості.
За обставинами даної справи, рішенням суду у справі №280/4249/24 встановлено протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року в неналежному розмірі.
Закон №2050-ІІІ та Порядок № 159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Так, право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Оскільки за приписами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання, а право на отримання компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ не постановлено у залежність від порядку виплати доходів, можна дійти висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини своїх доходів у зв'язку з невчасною виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 зазначив: “системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені».
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а тощо.
В той же час, оскільки стягненню підлягають лише нараховані, проте не виплачені суми, а в межах даної справи відповідач спростовує наявність підстав дня нарахування спірної компенсації, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію відповідно до Закону №2050-III на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року, за весь час затримки виплати по 07 лютого 2025 року.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Крім того, представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз змісту вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18 січня 2022 року у справі № 915/1473/20, від 18 січня 2022 року у справі № 910/2679/21, від 12 січня 2022 року у справі № 918/548/21.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- договір про надання правової допомоги № 128 від 30 квітня 2025 року;
- розрахунок витрат на правову допомогу на суму 5000,00 грн;
- акт № 1 прийому - передачі виконаних робіт від 30 квітня 2025 року згідно договору № 128 від 30 квітня 2025 року;
- квитанція № 1 від 30 квітня 2025 року про сплату послуг у наданні правової допомоги до договору про надання правової допомоги № 128 від 30 квітня 2025 року на суму 5000,00 грн.
Судом враховується висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №755/7943/20-ц про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. Відповідно до викладеного у постанові висновку цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.
Відповідно до акту прийому - передачі виконаних робіт від 30 квітня 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 128 від 30 квітня 2025 року адвокатом надані послуги правового характеру, а саме складання адміністративного позову про стягнення з військової частини НОМЕР_2 суми компенсації втрат частини доходів.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Разом з тим, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
У контексті викладеного, суд зазначає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 5000,00 грн не є належним чином обґрунтованою у розрізі дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, з огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 1500,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 та пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI “Про судовий збір».
За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 1500,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250, 295, 297 КАС України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати противоправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у здійсненні розрахунку та виплати, ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі № 280/4249/24 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме по лютий 2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21 червня 2002 року по 07 листопада 2005 року, за весь час затримки виплати по 07 лютого 2025 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одну тисячу п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 21 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов