21 липня 2025 року Справа № 280/2181/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 різниці між фактично виплаченою та передбаченою законодавством разової грошової допомоги до Дня Незалежності України як інваліду війни 2 групи за 2023 рік у розмірі визначеному статетю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) недоотриману частину щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, як інваліду війни 2 групи за 2023 рік, відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону № 367-ХІУ від 25 грудня 1998 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 13844,00 грн. (тринадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач є інвалідом війни ІІ групи та має право на отримання у 2023 році разової грошової допомоги до Дня Незалежності України відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком станом на 01 січня 2023 року, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18), проте отримав таку виплату лише в сумі 2900 грн. З таким розміром разової грошової допомоги за 2023 рік позивач не погоджується та вважає, що вказана виплата має виплачуватися у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позовну заяву просить задовольнити.
Ухвалою суду від 18 березня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що виплата позивачу щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік відбулась на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року №754. Вказує, що у серпні 2023 року позивачу було проведено виплату разової грошової допомоги до 24 серпня 2023 року в сумі 2900 грн., як особам з інвалідністю ІІ групи, відповідно до норм чинного законодавства. За наведеного, просив в задоволенні позову відмовити. Як стверджує відповідач, органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм. Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
02 квітня 2025 року ухвалою суду провадження у справі № 280/2181/24 зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23 (провадження №Пз/990/7/23).
Ухвалою суду від 09 червня 2025 року провадження по справі поновлено.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 03 лютого 2016 року.
Учасниками справи не заперечується, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було нараховано та виплачено позивачу разову грошову допомогу до 24 серпня 2023 року, в розмірі 2900 грн..
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 24 серпня 2023 року, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідачем листом від 09 лютого 2024 року надано відповідь у якій зазначено, що грошова виплата у сумі 2900,00 грн., була проведена з дотриманням вимог визначених Постанови №369.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон України № 3551-ХІІ). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 12 Закону України № 3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Як визначено статтею 17 вищезгаданого Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом б підпункту 1 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 12 Закону України № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої, разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу ІІ Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України вказав у вищезазначеному рішенні, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, відповідно до частини другої статті 152 Конституції України.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відтак, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-XII, не застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовувалась у такій редакції: Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відтак, з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Однак, 15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20 березня 2023 року № 2983-IX (далі по тексту - Закон України № 2983-IX), яким статтю 13 частину 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.»
Вказані положення Закону України № 2983-IX неконституційними не визнавалися і є чинними.
Більше того, наведена зміна Закону впроваджена Верховною Радою України шляхом внесення прямих змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не шляхом встановлення відповідних норм черговим Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з даного питання.
Такий спосіб внесення змін до Закону не дає суду підстав стверджувати про неконституційність відповідних змін правового регулювання.
Таким чином питання щодо порядку виплати та розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни регулюється не нормами закону, як виплати до 5 травня, а виключно Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищенаведених норм, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 02 квітня 2024 року №369 (далі - Постанова № 369).
Постановою №369 затверджуються порядки використання коштів для соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань і виплати до Дня Незалежності України (раніше ця виплата була до 5 травня календарного року).
Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою №369, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 р. в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - I групи - 3100 гривень; - II групи - 2900 гривень; - III групи - 2700 гривень.
Таким чином, у даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону України №3551-XII в редакції Закону України № 2983-IX.
Отже, виплата позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи, щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік мала здійснюватися в розмірі 2900 грн., що встановлений Порядком, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року №369.
При цьому, суд вважає помилковим твердження позивача про те, що він має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік за аналогією допомоги до 5-го травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з тих підстав, що це різний вид допомоги, з огляду на зміни в законодавстві.
Позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 2900 грн., що відповідає сумі встановленій в додатку до Порядку, затвердженому Постановою №369.
Отже, підстави для виплати позивачу у 2023 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України з врахуванням норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-ХIV з розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відсутні.
Крім того, відповідно до пункту 4 підпункту 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виплати особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах, затвердженого Постановою 1396 від 27 грудня 2023 року, здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396 Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах.
Відповідно до пункту 5 підпункту 4 вищевказаного Порядку бюджетні кошти розподіляються в межах бюджетних призначень і спрямовуються Пенсійному фонду України за напрямом, визначеним підпунктом 4 пункту 4 цього Порядку, - на підставі заявки (за формою, визначеною Мінсоцполітики) на фінансування виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої частиною п'ятою статей 12-15, пунктом 1 частини першої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і частиною третьою статей 6-1-6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), і витрат на оплату послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання.
Пенсійний фонд України перераховує кошти для виплати грошової допомоги:
- отримувачам грошової допомоги, які отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), - на поточні рахунки організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій та грошової допомоги відповідно до Порядку виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги (Офіційний вісник України, 2021 р., № 1, ст. 43), або на поточні рахунки отримувачів грошової допомоги, відкриті в одному із уповноважених банків, відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 35, ст. 1803; 2016 р., № 79, ст. 2636), для виплати разом з пенсією (щомісячним довічним грошовим утриманням) загальною сумою шляхом включення допомоги до відомостей (списків) на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання);
- отримувачам грошової допомоги із числа військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, служби судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу (крім пенсіонерів), - на небюджетні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби;
- отримувачам грошової допомоги, які перебувають в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, - на небюджетні рахунки установ виконання покарань і слідчих ізоляторів;
- іншим отримувачам грошової допомоги - за місцем їх проживання на поточні рахунки таких отримувачів в уповноважених банках.
Суми грошової допомоги, не виплаченої станом на 1 грудня поточного року, що надійшли до Пенсійного фонду України від уповноважених банків та АТ Укрпошта, повертаються Пенсійним фондом України на рахунок Мінсоцполітики, відкритий у Казначействі.
З матеріалів справи встановлено, що виплату позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році в розмірі 2900 грн., відповідачем проведено правомірно.
Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн., ГУ ПФУ застосувало правила частини 5 статті 13 Закону України № 3551-ХІІ в редакції Закону України № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №440/14216/23.
У відповідності до статті 291 частини 3 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Тобто, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.
Отже, беручи до уваги склад учасників цієї справи, зміст позовних вимог та підстави позову, враховуючи правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23, а тому визнається судом типовою справою.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, оскільки право позивача на отримання у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України в розмірі 2900 грн., не порушено.
З урахуванням положень статті 139 КАС України, з огляду на відмову у задоволенні позову, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов