21 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/10681/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася представниця ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- визнати протиправним та скасувати протокол комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.03.2025 №34 в частині відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- зобов'язати комісію з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2025 та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на строк дії законних підстав, які надають право на відстрочку.
Заявлені позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) представниця обґрунтовує тим, що позивач має право на звільнення з військової служби, відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку із утриманням трьох і більше дітей віком до 18 років. Звертає увагу суду, що позивач має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, що підтверджується необхідними документами, а тому набув право на відстрочку від мобілізації. З метою реалізації такого права позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, до якої долучив підтверджуючи документи, однак позитивного рішення не отримав. Вважає отримане рішення за результатами розгляду заяви позивача протиправним та необґрунтованим, а порушені права позивача підлягають захисту у судовому порядку.
Ухвалою суду від 18.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_5 не скористався процесуальним правом, відзив на позов до суду не подав.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
24.03.2025 позивач звернувся до комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від з підстав п.3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як військовозобов'язаному, на утриманні якого перебувають четверо дітей віком до 18 років.
На підтвердження наявності підстав для відстрочки від мобілізації, позивач долучив такі документи: рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 31.10.2013 прийняте у справі №286/3109/13-ц про розлучення з першою дружиною; рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 28.03.2014 у справі №286/1118/14-ц5, яким стягнуто з позивача аліменти у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) на двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; довідку №4859 від 10.04.2025 Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) Міністерства юстиції України про відсутність заборгованості зі сплати аліментів; свідоцтво про шлюб із ОСОБА_4 , яке видане 16.12.2015, серія НОМЕР_1 ; свідоцтва про народження: доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (серія НОМЕР_2 ) та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (серія НОМЕР_3 ).
За результатами розгляду заяви позивач отримав повідомлення про відсутність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв'язку із неповним пакетом документів передбаченим п.3 ч.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024.
Представниця вважає прийняте рішення відповідача протиправним та таким, що порушує право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а тому підлягає скасуванню, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1-2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1-2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, що неодноразово продовжувався.
Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє, зокрема, на момент розгляду цієї справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII).
Водночас підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Законом №3543-XII.
Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
За змістом положень ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з абз. 9 п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
У свою чергу, алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (далі - Порядок № 560, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. п. 56, 57 вказаного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Так, Додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у п. 2 ч.1, п.п. 3, 4, 5 ч.3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Під час судового розгляду справи встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки як батьку чотирьох неповнолітніх дітей стала відсутність, на думку відповідача, передбачених Постановою №560 документів, які підтверджують право на відстрочку.
Розглядаючи спірні правовідносини у правовій площині, слід відмітити, що однією з підстав для надання особі відстрочки від мобілізації є встановлення факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Під час розгляду спірних правовідносин судом встановлено, що позивач до заяви про надання відстрочки долучив: судові рішення про розлучення з першою дружиною та стягнення аліментів на двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; довідку Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) Міністерства юстиції України про відсутність заборгованості зі сплати аліментів; свідоцтво про шлюб із ОСОБА_4 та свідоцтва про народження: доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (серія НОМЕР_2 ) та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (серія НОМЕР_3 ).
Частиною 3 ст. 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом ч. 1-2 ст. 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
В силу приписів частини другої статті 51 Конституції України та частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Частинами 1, 2 статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Водночас частиною 5 статті 183 Сімейного кодексу України унормовано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Позовні вимоги аргументовані тим, що позивач будучи батьком чотирьох неповнолітніх дітей, які знаходяться на його утриманні звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від мобілізації та підтверджуючими документами, однак отримав відмову у її задоволенні з якою не погоджується.
Як свідчить зміст повідомлення причинами відмов у наданні позивачу відстрочки від мобілізації слугував факт відсутності необхідного пакету документів, при цьому відповідач не конкретизував яких саме документів не додано позивачем.
У той час, як свідчать матеріали справи, позивач є батьком чотирьох дітей, які на момент звернення із заявою про надання відстрочки не досягли 18 років ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ). Дітям від попереднього шлюбу: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач на виконання рішення суду сплачує аліменти, заборгованість по яким відсутня, про що свідчить довідка №4859 від 10.04.2025 Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) Міністерства юстиції України, яка міститься в матеріалах справи. Таким чином діти від попереднього шлюбу перебувають на утриманні позивача.
Також суд враховує, що відповідач фактично не заперечує той факт, що позивач утримує чотирьох неповнолітніх дітей. Основний аргумент відповідача зводиться лише до того, що позивач не надав усіх необхідних документів, які передбачені Додатком 5 до Порядку №560, при цьому не конкретизуючи яких саме.
Втім, зазначені доводи відповідача суд вважає необґрунтованими оскільки в силу положень п.3 ч. 1 ст.23 Закону №3543-XII право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають, зокрема, чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Тобто ключовим для застосування вказаної норми є встановлення, по-перше, факту наявності у військовозобов'язаного трьох і більше дітей, які не досягли 18 років, і, по-друге, факт їх утримання військовозобов'язаним.
Єдиний виняток щодо можливості поширення дії цієї норми на військовозобов'язаного стосується тих випадків, коли він має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. За даними матеріалами справи заборгованість зі сплати аліментів у позивача відсутня. Водночас наданими позивачем документами підтверджується і те, що він є батьком чотирьох малолітніх дітей, і те, що усі вони перебувають на його утриманні.
Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що позивач довів наявність у нього права на відстрочку відповідно до закону, тоді як неможливість надання ним з об'єктивних причин окремих документів згідно з вимогами підзаконного нормативно-правового акту не може бути перешкодою для реалізації позивачем такого законного права.
Крім того, суд вважає, що сукупність наданих позивачем документів відповідає вимогам до переліку документів, які згідно з Додатком 5 до Порядку №560 є необхідними та достатніми для підтвердження права на відстрочку відповідно до п.3 ч.1 ст. 23 Закону №3543-XII.
Як зазначено вище, нормативно-правовими актами, якими регулюються умови та порядок надання відстрочки від призову під час мобілізації є стаття 23 Закону №3543-ХІІ та Порядок № 560.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення, а тому належним та ефективним способом захисту прав позивача, рішення комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлене протоколом №16 від 27.09.2025, в частині відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язальної частини позовних вимог, слід вказати наступне.
Питання про надання позивачу відстрочки від мобілізації підставі у даних спірних правовідносинах регулюються положеннями Закону №3543-XII (п.3 ч.1 ст.23, перебування на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці) та є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Із системного аналізу викладеного слідує висновок, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, відповідно до п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №461/2579/17 викладено правові позиції про те, що Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, вказано: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та позиції Конституційного суду України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до ст.139 КАС України, пропорційно до задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати протокол комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 №16 від 27.03.2025 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов'язати комісію з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2025 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на строк дії законних підстав, які надають право на відстрочку з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 21 липня 2025 р.
21.07.25