Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про продовження процесуального строку
21 липня 2025 року Справа №200/2662/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка
Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ),
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 16.02.2021 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 16.02.2021 по 31.12.2021 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
15 квітня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/2662/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано у відповідача: відомості про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 16.02.2021 по 31.05.2023 (включно) в розрізі місяців; довідку про розмір застосованого прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 01 січня якого саме календарного року) при здійсненні розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 16.02.2021 по 19.05.2023 (включно); довідку щодо застосованих тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів при обчисленні посадових окладів за відповідними займаними ОСОБА_1 посадами за період з 16.02.2021 по 19.05.2023 (включно); довідки щодо застосованих тарифних коефіцієнтів при обчисленні окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 16.02.2021 по 19.05.2023 (включно).
22 квітня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується, тому у відповідача відсутні підстави для проведення відповідного перерахунку.
Також відповідач вважає, що позовні вимоги за період з 19.07.2022 року по 19.04.2023 року підлягають залишенню без розгляду, оскільки позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, оскільки його з військової служби не звільнено.
15 липня 2025 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Постановляючи означену ухвалу, суд дійшов висновку, що приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України у поточній редакції (на які покликався позивач), згідно якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), на спірні правовідносини не поширюється, оскільки згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2025 року № 76, позивача не звільнено з військової служби, а переведено для подальшого проходження служби до іншої військової частини.
Таким, чином на спірні правовідносини поширюється ч. 1 ст. 223 КЗпП України, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
17 липня 2025 року від позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду у якому позивач зазначив, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення грошового атестата, розрахункового листа або довідки про нараховані та виплачені суми тощо. В межах даної справи відсутні докази вручення позивачу грошового атестату (довідок відомостей тощо щодо грошового забезпечення) та відповідач не надав доказів «вручення» позивачу вказаних документів, а тому відсутні підстави вважати передчасним висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Дослідивши доводи зазначеного клопотання суд зазначає наступне.
Верховний суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася, або повинна була дізнатись про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05 липня 2018 року по справі №810/384/17.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
При цьому, Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття «особа повинна дізнатись» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Проте, звернення позивача до відповідача із заявою не змінює дату, коли позивач мав дізнатись про порушення свого права, а тільки констатує дату, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо з'ясування обставин ймовірного порушення його прав.
Суд також зазначає, що вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії направлені на реалізацію свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 520/12478/22.
Виходячи з доводів клопотання суд становив, що до свого переведення до іншої військової частини позивач не виявляв належної зацікавленості щодо з'ясування розміру складових нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення та звернувся до відповідача з відповідною заявою через два роки після припинення спірних правовідносин.
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Згідно підпункту 11.2 пункту 11 Правил № 280 на грошовому атестаті зазначаються: умовне найменування військової частини, яка видала грошовий атестат військовослужбовцю, а якщо немає умовного, - дійсне найменування військової частини та її поштова адреса; найменування займаної штатної посади. Найменування штатної посади не повинно розкривати організаційну структуру військової частини і характер діяльності військовослужбовця. Наприклад, посада "Командир взводу" зазначається без згадування слова "саперного", "танкового"; "Помічник начальника штабу" - без зазначення, з якої роботи; "Інженер служби озброєння" - без уточнення, з якого виду озброєння, тощо; присвоєне військове звання; прізвище, ім'я та по батькові військовослужбовця і реєстраційний номер його облікової картки платника податків; у пункті 1 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - розмір окладу за військовим званням і виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено (у цьому та наступних пунктах грошового атестата назва місяця записується словом); у пункті 2 - тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено; у пункті 3 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено. Також записується вислуга років для отримання надбавки за вислугу років (у тому числі з пільговою вислугою) і зазначається станом на 01 число місяця, наступного за місяцем видачі грошового атестата. Наприклад: "Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: немає років немає місяців та сім днів" або: "Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: сім років сім місяців сім днів з пільговою вислугою: дев'ять років дев'ять місяців дев'ять днів". Записи про обчислення вислуги років на пільгових умовах здійснюються військовослужбовцям, які мають право на таку вислугу років; у пункті 4 (підпункти 4.1 - 4.7) - виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення; назва виплати, яку отримував військовослужбовець за час виконання обов'язків за посадою, їх розмір та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено; у пункті 5 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) (підпункти 5.1 - 5.3) - виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення; у підпункті 5.1 - виплачена грошова допомога на оздоровлення; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена; у підпункті 5.2 - виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена; у підпункті 5.3 - виплачена одноразова грошова допомога після укладення першого контракту; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату; у підпунктах 5.1 - 5.3 грошового атестата зазначається тільки остання виплата кожного одноразового додаткового виду грошового забезпечення, здійснена за період служби військовослужбовця в даній військовій частині; у пункті 6 (не заповнюється для військовослужбовців строкової військової служби) - найменування військової частини, дати та номери наказів про виплату підйомної допомоги військовослужбовцю та на членів його сім'ї; найменування військової частини, дати та номери наказів про виплату підйомної допомоги військовослужбовцю та на членів його сім'ї за попереднім місцем служби військовослужбовця; у пункті 7 - сума виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби (записується словами); у пункті 8 - дата, до якого числа включно виплачено індексацію; у пункті 9 - сума залишку непогашеного нарахування на день вибуття військовослужбовця з військової частини (записується словами); найменування військової частини, дата та номер наказу про здійснення нарахування. Якщо є декілька наказів про здійснення нарахувань, то по кожному наказу заповнюються окремі підпункти 9.1; 9.2; 9.3 тощо; у пункті 10 - сума непогашеної заборгованості по аліментах - словами (заповнюється, якщо військовослужбовець є платником аліментів); прізвище, ім'я та по батькові, адреса одержувача аліментів; дата та номер виданого виконавчого листа. Якщо є декілька виконавчих листів, за якими рахується заборгованість по сплаті аліментів, то за кожним листом заповнюються окремі підпункти 10.1; 10.2; 10.3 тощо; у пункті 11 - інформація про стягнення аліментів (заповнюється, якщо військовослужбовець є платником аліментів); найменування суду, який видав виконавчий лист, розмір аліментів для стягнення - словами, прізвище, ім'я та по батькові, адреса одержувача аліментів; дата та номер виданого виконавчого листа, а також по яке число стягнуто аліменти. Якщо є декілька виконавчих листів про сплату аліментів, то по кожному листу заповнюються окремі підпункти 11.1; 11.2; 11.3 тощо; у пункті 12 - інформація про звільнення військовослужбовця з посади, зарахування його в розпорядження відповідних командирів (начальників) і виключення його зі списків особового складу військової частини; посада особи, яка видала наказ про звільнення (відсторонення, усунення) військовослужбовця з посади, а також найменування посади звільненого з посади військовослужбовця; дата, номер наказу про звільнення (відсторонення, усунення), а також дата зарахування в розпорядження; у пункті 13 - інформація про виплату інших видів грошового забезпечення, не передбачених формою грошового атестата; у пункті 14 - правильність записів, здійснених у пунктах 1-13, засвідчується особистим підписом власника грошового атестата.
Виходячи із системного аналізу викладених норм, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, з ним повинні провести розрахунок всіх належних до виплати сум та видати грошовий атестат, в якому, зокрема, зазначається інформація про виплачені військовослужбовцю за час проходження служби основні та додаткові види грошового забезпечення, виплачену грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суми виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та інші види грошового забезпечення, не передбачені формою грошового атестата.
Слід окремо звернути увагу, що грошовий атестат засвідчується підписом військовослужбовця, військовослужбовець не може бути виключений зі списків особового складу військової частини у разі неповного розрахунку без його згоди.
Поряд із цим, грошовий атестат не є належним доказом у спірних правовідносинах, оскільки не може містити інформацію щодо грошового забезпечення виплаченого у спірний період.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Водночас, у постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23 Верховний Суд, покликаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22, звернув увагу на можливість позивача реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку, при цьому, неможливість вчинення таких дій потребує доказового обґрунтування.
Верховний Суд з-поміж іншого звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість продовження строку на усунення недоліків в межах строків, визначених ст. 169 КАС України, надавши позивачу 5 днів на усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 121, 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 5 днів.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко