Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 липня 2025 року Справа№200/3450/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), про:
- визнання протиправною бездіяльності, що полягала в визначенні розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у період проходження військової служби з 02.09.2019 по 31.12.2022 (включно), виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;
- зобов'язання здійснити перерахунок підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках, з урахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках без врахування індексації грошового забезпечення. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його право на отримання належних виплат.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 року відкрито провадження у справі № 200/3450/25 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
02 червня 2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Індексація-різниця виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) з умови перебування на тій же посаді. Такими чином позивач в період проходження військової служби у військовій частини НОМЕР_1 і у вказаний період Кабінет Міністрів України не встановлював нові розміри окладів військовослужбовців. Отже, позивач не має права на отримання індексації-різниці за період військової служби у військовій частини НОМЕР_1 . Відповідач вважає, що позовні вимоги про перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення є похідними від вимоги про нарахування та виплату індексацію-різницю, і з вищенаведених підстав також є необґрунтованими. Також, відповідач зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю 2 групи, з 02.09.2019 року по 07.11.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №200/8797/24, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025 року:
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.07.2017 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше сплачених сум;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в сумі 4086,94 гривень щомісячно за період проходження військової служби з 02.09.2019 року по 31.12.2022 року з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 та з урахуванням раніше сплачених сум;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2015 - 2017 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2015 - 2017 роках, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач вважає, що при нарахуванні та виплаті позивачу підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках не врахована сума індексації грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Абзацами першим та другим пункту 4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у межах спірного періоду було врегульовано Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 року № 260 (далі Інструкція № 260) та Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260).
Пунктом 33.1 Інструкції № 260 від 11.06.2008 встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
На підставі п. 1 розділу ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пунктом 30.1 Інструкції № 260 визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги (п. 30.2 Інструкції № 260).
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 30.3 Інструкції № 260).
Відповідно до п. 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги (п. 2 розділу ХХІІІ Порядку № 260).
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 року № 370 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), особам офіцерського складу (далі - офіцери), прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу* зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Аналогічне положення закріплене у п. 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженому Наказ Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45.
У відзиві на позов відповідачем не заперечується, що нарахування і виплата позивачу підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках, здійснювались без урахування індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір цих допомог (оскільки позивач не має права на отримання індексації-різниці за період військової служби у військовій частини НОМЕР_1 ).
Будь-яких доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано.
Спірним питанням є підстави включення при обчисленні цих виплат індексації грошового забезпечення.
Статтею 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Частинами першою-другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, то механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18, від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17 викладена правова позиція, відповідно до якої індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до місячного грошового забезпечення для обрахунку розміру підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках.
Пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 4 цього Порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Тобто, питання здійснення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат вирішується під час виплати такого грошового забезпечення, зважаючи на що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню як передчасні.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті позивачу підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
Щодо посилань представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2019 - 2022 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2019 - 2022 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Судове рішення складено та підписано 21 липня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко