Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 липня 2025 року Справа№640/33292/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач - 2) в якому просить:
- визнати протиправними дії Дніпровського відділу центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ряди України від 26 червня 1992 року №2503 XII;
- зобов'язати Дніпровський відділ центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати бланк паспорта у формі паспортної книжечки - відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ з проставленням відмітки проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно відмовлено позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, замість паспорта громадянина України, що підлягає обміну у зв'язку з пошкодженням. Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах, просить суд задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволені позовних вимог. Відповідач вказав, що паспорт громадянина України є документом, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, та починаючи з 01.11.2016 виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302.
Також відповідач зазначив, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, є тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України та визначає порядок подання документів, їх розгляд і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2025 вирішено прийняти до провадження адміністративну справу №640/33292/21, розгляд справи продовжити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 08.09.1999 Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується довідкою Дніпровської МСЕК серії АВ №0986956.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 31.10.2018 №0000643106/28544.
У зв'язку з пошкодженням паспорта громадянина України позивач 28.09.2021 звернувся до Дніпровського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина Україна у вигляді книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Дніпровський відділ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області листом від 08.10.2021 повідомив, що станом на день надання відповіді процедура отримання заявником паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року чітко визначена та відбувається на підставі відповідного рішення суду, у зв'язку із цим відповідач не має можливості оформити позивачці паспорт громадянина Україна у вигляді книжечки зразка 1994 року.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Суд зазначає, що справа №640/33292/21, є типовою по відношенню до зразкової справи №806/3265/17 за наступними ознаками, встановленими Верховним Судом в постанові від 18.09.2018 по справі №806/3265/17:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у зразковій, щодо даної, справі №806/3265/17 Верховний Суд дійшов до наступних висновків:
…Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження.
Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Враховуючи встановлені обставини цієї справи та правове регулювання відносин з яких виник цей спір, а також з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача слід також зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт з проставленою відміткою місця проживання, суд зазначає такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на те, що 10.12.2015 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII, яким функції з реєстрації місця проживання громадян делеговані органам місцевого самоврядування.
Тобто, до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» (№888-VIII) функцію по реєстрації місця проживання громадян здійснювала Державна міграційна служба.
Натомість, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» (№888-VIII) - у органів Державної міграційної служби України відсутні повноваження щодо внесення відомостей про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання.
З введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» №888-VIII, функції з реєстрації місця проживання громадян делеговані органам місцевого самоврядування.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача та про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», ураховуючи відсутність доказів понесення інших судових витрат пов'язаних з розглядом справи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Дніпровського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 .
Зобов'язати Дніпровський відділ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-а, код ЄДРПОУ 42552598) оформити та видати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв