22 липня 2025 рокуСправа №160/2396/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
28.01.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області (вул. Героїв України, 7, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область, 52005, код ЄДРПОУ 02891233), в якій позивач просить:
- визнати неправомірною бездіяльність керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, яка проявилася у не порушенні ним дисциплінарного провадження за фактом невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків певними посадовими особами Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області при отриманні ними скарги ОСОБА_1 від 15 листопада 2024 року (початок перебігу строку звернення до суду позивач пов'язує із 06 січня 2025 року - датою, коли позивач отримав відповідь Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2024 року №12/4/25, дану бездіяльність позивача не оскаржував в позасудовому порядку, шестимісячний строк оскарження в судовому порядку спливає 06 липня 2025 року);
- зобов'язати керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області порушити дисциплінарне провадження за фактом невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків певними посадовими особами Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області при отриманні ними моєї скарги від 15 листопада 2024 року (початок перебігу строку звернення до суду позивач пов'язує із 06 січня 2025 року - датою, коли позивач отримав відповідь Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2024 року №12/4/25, дану бездіяльність позивач не оскаржував в позасудовому порядку, шестимісячний строк оскарження в судовому порядку спливає 06 липня 2025 року).
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо своєчасної реєстрації кореспонденції, що надодить до суду, зокрема скарги позивача, та відсутністю вжиття заходів притягнення посадових осіб суду до дисциплінарної відповідальності за вказані порушення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відзиві, який надійшов до суду 09.06.2025, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що зазначив, що скарга позивача зареєстрована, затримка з реєстрацією вхідної кореспонденції суду відбувається внаслідок значної завантаженості суду та відсутності укомплектованого штату працівників. У зв'язку з порушенням передбаченого законом строку на надання відповіді на начальника відділу накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. У зв'язку із чим, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 листопада 2024 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області через підсистему «Електронний суд» надійшла скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність прокурора після отримання скарги про притягнення посадових осіб Державного бюро розслідувань до відповідальності за невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у встановлений законом строк.
Зазначена скарга була зареєстрована, 31 грудня 2024 року за вх. № 39427/24-Вх. та відповідно до визначеного порядку розподілена на суддю Дараган Л.В. з присвоєнням єдиного унікального номеру судової справи 175/19727/24 (провадження 1-кс/175/5052/24).
27 грудня 2024 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України зі скаргою, в якій ОСОБА_1 просив, зокрема:
1.Вказати відповідним посадовим особам Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на обов'язок зареєструвати скаргу від 15 листопада 2024 року.
2.Притягнути до дисциплінарної відповідальності керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, як особу, яка відповідальна за діяльність апарату суду, а також посадових осіб Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, які відповідальні за реєстрацію вхідних документів, за те, що за більш ніж місяць у зазначеному суді не зареєстрували мою скаргу від 15 листопада 2024 року.
31 грудня 2024 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь Державної судової адміністрації України від 31 грудня 2024 року №К2947-24-2711/24, в якій зазначено, о скаргу за належністю переадресовано до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
06 січня 2025 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2024 року №12/4/25, в якій зазначено що реєстрації скарга здійснена 31.12.2024, затримка відбулась через значне навантаження суду.
Вважаючи що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Нормативним актом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, є Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону №1402-VIII здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно з частинами 1-6 статті 155 Закону №1402-VIII, організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов'язки керівника апарату цього суду. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади. Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду, їх заступників призначає за погодженням голови відповідного суду на посаду та звільняє з посади Голова Державної судової адміністрації України. Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі, крім випадків переведення державних службовців відповідно до законодавства про державну службу. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Наказом Державної судової адміністрації України 08.02.2019 № 131 затверджене Типове положення про апарат суду.
Пунктом 12 Типового положення про апарат суду встановлено, що керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі (крім помічника голови суду, помічника заступника голови суду, помічника секретаря судової палати, помічника судді - члена Ради суддів України, помічників суддів, прес-секретаря, працівників, які виконують функції з обслуговування, робітників) і в порядку переведення державних службовців відповідно до законодавства про державну службу. Призначення на посаду та звільнення з посади помічника голови суду, помічника заступника голови суду, помічника секретаря судової палати, помічника судді - члена Ради суддів України, помічника судді здійснюється відповідно до Положення про помічника (помічників) судді.
Відповідно до частини 4 статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
З усіх наведених норм випливає, що суб'єктом притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників апарату суду є керівник апарату відповідного суду.
Частинами 1-2 статті 68 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження):
міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства;
суб'єктом призначення - стосовно інших державних службовців.
Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються):
на державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А":
зауваження - суб'єктом призначення;
інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії;
на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В":
зауваження - суб'єктом призначення;
інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.
Таким чином, Законом України «Про державну службу» передбачено, що особою, уповноваженою ініціювати дисциплінарне провадження та приймати рішення за його результатами є суб'єкт призначення.
З наведеного випливає, що згідно вказаних імперативних норм законодавства, ініціювання дисциплінарного провадження стосовно апарату суду належить до повноважень керівника апарату суду та є його дискреційним повноваженням.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
З урахуванням вищевикладеного, вимога позивача про зобов'язання керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області порушити дисциплінарне провадження за фактом невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків певними посадовими особами Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області не підлягає задоволенню, оскільки задоволення такої вимоги означатиме втручання у дискреційні повноваження відповідача, що суперечитиме принципу пропорційності та правової визначеності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, наказом Дніпровського районного суду Дніпропетровської області №181-К від 02.05.2025, за порушення вимог ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» про надання відповіді поза межами п'ятиденного строку, до начальника відділу ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Наведене свідчить про відсутність протиправної бездіяльності в діях відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи сукупність викладених обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна