22 липня 2025 рокуСправа №160/15206/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу,-
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати пункти 3, 4, 5.4 та 5.5. наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 30.03.2025 року № 1547 про результати проведення службового розслідування у відношенні військовослужбовця ОСОБА_1 щодо покладення на старшого лейтенанта ОСОБА_1 вини за неправомірну виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 ; вказівки стягнути зі старшого лейтенанта ОСОБА_1 неправомірно виплачені солдату ОСОБА_2 коштів у розмірі 15 922,18 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач під час проведення службового розслідування допустив порушення прав позивача: не відібрав пояснення у позивача. Процедура проведення службового розслідування була порушена; відповідач не вжив заходів стосовно всебічного, повного, своєчасного та об'єктивного розслідування.
Ухвалою суду від 28.05.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; витребувано від відповідача докази: інформацію про фактичну виплату військослужбовцю ОСОБА_2 грошових коштів за лютий 2024 року у розмірі 50 754,09 грн.; інформацію про внесення до ЄРДР інформації стосовно самовільного залишення служби військовослужбовцем ОСОБА_2 ; інформацію про перебування позивача на посаді командира розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 та перебування у підпорядкуванні позивача військовослужбовця ОСОБА_3 .
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржуваний наказ в частині, що стосується позивача, прийнятий ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Військовослужбовець, який перебував у підпорядкуванні позивача, самовільно залишив місце служби, про що позивач як керівник вчасно не повідомив відповідача; зазначені дії призвели до зайвої виплати грошового забезпечення, а тому позивач повинен відшкодувати заподіяну шкоду. Надання пояснень військовослужбовцем є лише одним джерелом отримання інформації, яка є необхідною для встановлення обставин під час проведення службового розслідування. Процедурні порушення під час проведення службового розслідування не можуть бути єдиною підставою для скасування спірного наказу.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, письмових пояснень не надала, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином через систему Електронний суд
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Предметом позову є правомірність пунктів 3, 4, 5.4 та 5.5. наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 30.03.2025 року № 1547 про результати проведення службового розслідування у відношенні військовослужбовця ОСОБА_1 .
У п.3 оскаржуваного наказу вказано, що за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог наступних нормативно-правових актів: статті 16, статті 111, статті 112 Статуту внутрішньої служби ЗС України, статей 1, 2, 3, 4, 5 Дисциплінарного статуту ЗС України позивач заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності, але ураховуючи, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2024 № 100 позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переведено до нового місця служби, питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача не ставити.
У п. 4 оскаржуваного наказу вказано, що відповідно до статті 3 та статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» притягнути до повної матеріальної відповідальності позивача.
Згідно п.5.4 та п.5.5 оскаржуваного наказу вказано, що внести до Книги обліку грошових стягнень і нарахувань та обліковувати за позивачем суму в розмірі 15 922,18 грн.; у встановленому порядку надіслати до військової частини НОМЕР_2 акт передачі заборгованості.
Оскаржуваний наказ прийнято на підставі проведеного службового розслідування.
Акт службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_2 міститься у матеріалах справи.
У вказаному акті зазначено, що солдат ОСОБА_2 28.02.2024 року вибув на стаціонарне лікування у військову частину НОМЕР_3 . Однак станом на 14.03.2024 року до лікувального закладу не з'явився; солдат ОСОБА_2 у період з 28.02.2024 року по 14.03.2024 року виходив на зв'язок та доповідав, що знаходиться на лікуванні у цивільній лікарні за направленням військової частини НОМЕР_3 . Позивач як керівник вчасно не повідомив відповідача про самовільне залишення служби солдатом ОСОБА_2 , що призвело до зайвої виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 за лютий 2024 року у розмірі 50 754,09 грн., із них на депонентному рахунку солдата ОСОБА_2 знаходиться 34 831,91 грн. Таким чином, пряма дійсна шкода завдана державі становить 15 922,18 грн.
Суд зазначає, що оскаржуваним наказом не притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності, про що прямо вказано в п. 3 наказу, а тому саме у цій частині даний наказ не порушує права та законні інтереси позивача.
За вказаних обставин, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги визнати протиправним та скасувати п.3 оскаржуваного наказу наступного змісту: за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог наступних нормативно-правових актів: статті 16, статті 111, статті 112 Статуту внутрішньої служби ЗС України, статей 1, 2, 3, 4, 5 Дисциплінарного статуту ЗС України позивач заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності, але ураховуючи, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2024 № 100 позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переведено до нового місця служби, питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача не ставити.
Насамперед суд зазначає, що предметом судового розгляду в межах даної справи є правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу в частині покладення на позивача повної матеріальної відповідальності та стягнення з позивача 15 922,18 грн. в якості завданих збитків.
Також не є предметом доказування у справі обставини вчинення/невчинення адміністративних чи кримінальних правопорушень сторонами у справі.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до положень Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах
Відповідно до вимог ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності
Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Стаття 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною четвертою статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Отже, аналіз положень частини другої статті 24 Закону №2232-XII у системному зв'язку з положеннями частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Визначення в абзаці другому частини другої статті 24 Закону №2232-XII командира військової частини суб'єктом звернення до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої вносяться відповідні відомості до ЄРДР, обумовлено, перш за все, тим, що кримінальні правопорушення, передбачені абзацом першим частини другої цієї статті, нерозривно пов'язані з порушенням військовослужбовцем військової дисципліни.
Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов'язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (частина перша статті 5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (частина перша статті 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (частина третя статті 45 Дисциплінарного статуту).
За змістом частини четвертої статті 6 Дисциплінарного статуту на командира покладений обов'язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Схожий за змістом обов'язок командира, пов'язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у пункті 144-4 Положення, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Таким чином, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2023 року у справі №420/8263/22.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, з 28.02.2024 року солдату ОСОБА_2 , який самовільно залишив службу, припинено виплату грошового забезпечення; позбавлено премії за лютий 2024 року в повному обсязі, що підтверджується копією наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2024 року № 77.
При цьому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесення відомостей про кримінальне провадження № 62025050010018773 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України відбулось 28.05.2025 року, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру до судових розслідуван, ь
Оскаржуваний наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 винесено 30.03.2025, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Однак, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
За відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.
За вказаних обставин, твердження відповідача про безпідставну виплату солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення за лютий 2024 року є необгрунтованими та такими, що суперечать ст. 24 Закону №2232-ХІІ.
Згідно ч.2 ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Отже, відсутня така підстава для притягнення до відповідальності позивача як шкода.
А тому пункти 4, 5.4 та 5.5. наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 30.03.2025 року № 1547 про результати проведення службового розслідування у відношенні військовослужбовця ОСОБА_1 наступного змісту: відповідно до статті 3 та статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» притягнути до повної матеріальної відповідальності позивача; внести до Книги обліку грошових стягнень і нарахувань та обліковувати за позивачем суму в розмірі 15 922,18 грн.; у встановленому порядку надіслати до військової частини НОМЕР_2 акт передачі заборгованості, є протиправними та підлягають скасуванню.
За вказаних обставин позивні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Одночасно суд зазначає, що позивач не пропустив строк звернення з даним позовом до суду, оскільки про існування оскаржуваного наказу позивач довідався лише 16.05.2025 року за новим місцем служби, що підтверджується твердження позивача, які містяться у позовній заяві.
Відповідач не надав суду доказів доведення до позивача копій оскаржуваних наказів раніше ніж 16.05.2025 року.
З позовом до суду позивач звернувся 26.05.2025 року, тобто у межах місячного строку передбаченого ч.5 ст. 122 КАС України.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними та скасування окремих пунктів наказу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 30.03.2025 року № 1547 про результати проведення службового розслідування у відношенні військовослужбовця ОСОБА_1 наступного змісту: відповідно до статті 3 та статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» притягнути до повної матеріальної відповідальності позивача.
Визнати протиправним та скасувати п.5.4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 30.03.2025 року № 1547 про результати проведення службового розслідування у відношенні військовослужбовця ОСОБА_1 наступного змісту: внести до Книги обліку грошових стягнень і нарахувань та обліковувати за позивачем суму в розмірі 15 922,18 грн.
Визнати протиправним та скасувати п.5.5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 30.03.2025 року № 1547 про результати проведення службового розслідування у відношенні військовослужбовця ОСОБА_1 наступного змісту: у встановленому порядку надіслати до військової частини НОМЕР_2 акт передачі заборгованості.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін