05 травня 2025 рокуСправа №160/6216/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
25.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 13.12.2024 року № 045150030000, обл. № 24733/03-16 від 13.12.2024 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період його навчання з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року та період роботи на території російської федерації з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2024 року про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення є протиправним, а незарахування періоду роботи та періоду навчання до страхового стажу є безпідставним. Позивач зауважив, що незарахування до страхового стажу періоду його навчання відбулось з причини помилкового неврахування однієї із сторінок свідоцтва НОМЕР_1 , зокрема відповідачами взято до уваги тільки одну сторінку (внутрішню), а другу сторінку (зовнішню), в якій зазначено, що наказом №256 від 18.11.1986 року позивачу присвоєно кваліфікацію водія автобуса 2 класу, не взято до уваги. До того ж, у трудовій книжці на сторінках 6-7 є запис №6 про направлення позивача 21.07.1986 року згідно із наказом №227 від 17.07.1986 року на курси в ЧАШ, що співвідноситься з датою початку навчання у автошколі. Також зауважено, що основним документом, який підтверджує трудовий стає є трудова книжка. Наголосив про неправомірність незарахування до стажу роботи позивача період роботи на території російської федерації з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року, так як припинення участі рф в Угоді від 14.01.1993, так само, як і прийняття постанови КМУ №1328 від 29.11.2022 року, не є підставою для відмови в обрахунку стажу роботи, адже такий стаж набутий до ухвалення відповідних рішень.. Набутий стаж на території будь-якої з держав-учасниць та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Ухвалою від 28.02.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином посвідчені копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
17.03.2025 року від ГУ ПФУ в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог. Вказав про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність. Також неможливо зарахувати період роботи на території російської федерації з 27.11.1988 по 29.01.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.04.1983, оскільки в підставах внесення запису на звільнення наявне виправлення в даті наказу на звільнення. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. На сьогодні відсутнє правове регулювання обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати, оскільки двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та росією не укладено. Відтак, згідно наданих документів, не має підстав зарахувати до страхового стажу Позивача спірні періоди роботи. Страховий стаж Позивача, обчислений відповідно до вищевикладених норм законодавства, згідно наданих до заяви про призначення пенсії документами склав 28 років 03 місяці 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058. Підсумовуючи вищенаведене, Рішення від 13.12.2024 № 045750030000 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави визнання його протиправним та скасування.
02.05.2025 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області також надійшов відзив на позовну заяву та матеріали пенсійної справи позивача. У відзиві вказано таке. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви Позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є суб'єктом прийняття рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
08.12.2024 року позивач звернувся із заявою до пенсійного органу про призначення пенсії за віком з 08.12.2024 року з одночасним зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року (02 місяць 02 дні) та роботи з 27.12.1988 року по 29.01.1993 року (04 роки 01 місяць 02 дня).
13.12.2024 року ГУ ПФУ в Миколаївській області прийняло рішення №045750030000 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу - 31 рік.
Страховий стаж особи - 28 років 03 місяці 03 дні.
До страхового стажу не зараховано:
- період його навчання з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року згідно зі свідоцтвом НОМЕР_1 від 02.09.1986 року, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність;
- період роботи на території російської федерації з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.04.1983 року, оскільки в підставах внесення запису на звільнення наявне виправлення в даті наказу на звільнення. Крім того, з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. У зв'язку з цим, до страхового стажу не зараховують періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у листі №8957-3059/Г-01/8-8-0400/25 від 20.02.2025 року повідомив позивача про незарахування до його страхового стажу періодів:
- період його навчання з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року згідно зі свідоцтвом НОМЕР_1 від 02.09.1986 року, оскільки запис про присвоєння кваліфікації не завірено підписом посадової особи;
- період роботи на території російської федерації з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.04.1983 року, оскільки в даті наказу про звільнення наявне виправлення, що суперечить вимогам Інструкції №162.
Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, у п. 3 Порядку №637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі №235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі №242/2536/16-а, від 12.09.2022 року у справі №569/16691/16-а, 01.01.2022 року по справі №620/1178/19 та інших.
З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 встановлено:
- запис №13: 27.11.1988 року - прийнятий переводом на роботу водієм 2 класу;
- запис №14: 21.01.1993 року - встановлено 5 розряд водія;
- запис №15: 29.01.1993 року - звільнений за власним бажанням.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області при відмові в зарахуванні періоду роботи на території рф з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року до страхового стажу позивача, керувалось, зокрема наявністю виправлення в даті наказу про звільнення.
Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем до суду не надано.
Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 року по справі №754/14898/15-а, зауважив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З огляду на вищезазначені норми права, слід дійти висновку, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності, роз'яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення вказаних недоліків.
Варто зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивачка у той чи інший період її роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а .
Щодо незарахування цього ж періоду роботи на території російської федерації з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року відповідачем у спірному рішенні зазначено, що з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. У зв'язку з цим, до страхового стажу не зараховують періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.
Оцінюючи правомірність вказаних дій відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 року набрав чинності Закон України від 01.12.2022 року №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року №140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992 року. Крім того, з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992 року.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 року.
Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року (далі Угода від 14.01.1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
Як вказувалось судом вище, 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Відтак суд дійшов висновку, що період роботи з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року має бути врахований до страхового стажу позивача.
Щодо періоду навчання позивача з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року, який незарахований пенсійним органом згідно зі свідоцтвом НОМЕР_1 від 02.09.1986 року, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність.
Оцінюючи такі твердження відповідача, суд виходить з наступного.
Пунктом «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як вже йшлося вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Оскільки період навчання позивача на курсах водіїв з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 11.04.1983 року і свідоцтвом НОМЕР_1 від 02.09.1986 року, то такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Окрім того, суд наголошує, що у свідоцтві НОМЕР_1 від 02.09.1986 року наявна відмітка про присвоєння позивачу кваліфікації водія автобуса 2 класу.
Водночас, суд звертає увагу, що присвоєння кваліфікації не є обов'язковою умовою для зарахування періоду навчання до страхового стажу, а тому незарахування позивачу у страховий стаж цього періодів навчання з мотивів відсутності інформації про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність, свідчить про протиправність рішення відповідача в цій частині.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним, оскільки прийняте без урахування всіх обставин, а відтак підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2024 року про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд вказує наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення страховий стаж позивача було обраховано без врахування спірних періодів роботи, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо обрахунку пільгового стажу позивача.
Тому суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2024 року про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Означене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справі №500/1216/23 від 08.02.2024 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання рішення та дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 13.12.2024 року №045150030000 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період його навчання з 21.07.1986 року по 23.08.1986 року та період роботи на території російської федерації з 27.11.1988 року по 29.01.1993 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2024 року про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко