22 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3805/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дії Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, винесеного відносно ОСОБА_1 , 10 березня 2025 року.
Скасування рішення начальника четвертої групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 №567 від 10.03.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України, винесеного відносно ОСОБА_1 .
Зобов'язання Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) видалити з бази “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » запис про прийняте рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону України громадянином України ОСОБА_1 , 10 березня 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що начальником четвертої групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_4 було прийнято рішення №567 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .
Позивач стверджує, що під час проходження паспортного контролю на пункті пропуску він надав всі необхідні оригінали документів та належним чином їх нотаріально засвідчені копії, що підтверджують його право перетинання державного кордону України на підставі пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №57 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27.01.1995.
Однак, уповноваженою службовою особою відповідача прийнято рішення №567 від 10.03.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України.
Вказане рішення позивач вважає необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону здійснює супровід матері із числа осіб з інвалідністю та уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю було надано необхідний пакет документів для проходження прикордонного контролю.
Таким чином вважає, що викладена у резолютивній частині рішенні №567 від 10.03.2025 підстава відмови в перетинанні державного кордону України, а саме: відсутність підстав на право перегинання державного кордону, у зв'язку з недотриманням вимог правил перетину ДКУ під час воєнного стану не відповідає дійсності, є протиправною, а тому рішення №567 від 10.03.2025 підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 у поясненнях позовні вимоги підтримала в повній мірі та просила їх задовольнити.
У відзиві на позовну заяву від 01.05.2025 представник відповідача проти позову заперечив з тих підстав, що під час перевірки бази «ОП-РИЗИК» встановлено, що гр. України ОСОБА_1 вже перетинав державний кордон України здійснюючи супровід гр. України ОСОБА_5 (особа з інвалідністю).
В подальшому гр. України ОСОБА_6 повернулась самостійно, а гр. України ОСОБА_1 повернувся пізніше за особу, яку супроводжував.
Відповідно до вимог п.2-1 Правил №57 громадяни України чоловічої статі, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, для виїзду за межі України зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
В зв'язку з недотриманням вимог Правил перегинання державного кордону громадянину ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав, для прийняття правового рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України зазначеним вище громадянином, уповноваженими посадовим особам, які здійснюючи прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
А тому, рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшого лейтенанта ОСОБА_3 №567 від 10.03.2025, відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв'язку з недотриманням вимог правил перетину державного кордону під час воєнного стану.
Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У відповіді від 12.05.2025 на відзив представник позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.
Також, 12 травня 2025 року представником позивача - адвокатом Машковим Костянтином Євгеновичем подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив розглядати позовну вимогу про зобов'язання Відповідача видалити інформацію про мене, що міститься в системі “Гарт-1», в наступній редакції: “Зобов'язати Державну прикордонну службу України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) видалити з системи "Гарт-1" (ПТК АПК “Гарт-1/П») або з будь-якої іншої системи та/або бази даних, які будуть діючими на час виконання цього рішення, відомості про прийняття рішення щодо відмови у перетині державного кордону, винесеного відносно ОСОБА_1 10 березня 2025 року №567.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача - адвоката Машкова Костянтина Євгеновича від 12 травня 2025 року про зміну предмету позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 23.05.2025 у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Машкова Костянтина Євгеновича про витребування доказів в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, відмовлено.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № НОМЕР_2 від 05.02.1998.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №845621 від 17.06.2024, виданої Іванківської медико-соціальної експертної комісії, на підставі акту огляду МСЕК №715 ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності (довічно), у зв'язку з загальним захворюванням з ураженням ОРА.
04 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 видано довідку (вих. №612) про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 09 травня 2025 року, у зв'язку з здійсненням догляду за матір'ю, якій присвоєно статус особи з інвалідністю 2 групи.
10 березня 2025 року позивач прибув до міжнародного пункту пропуску для залізничного сполучення «Ягодин», з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України та надав наступні документи:
паспорт для виїзду за кордон НОМЕР_3 ;
свідоцтво про народження ОСОБА_1 ;
довідка до акту МСЕК серії 12АА1 №845621;
висновок ЛКК №109 від 18.09.2024;
довідка №612 від 04.02.2025.
Під час перевірки бази «ОП-РИЗИК» встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 вже перетинав державний кордон України здійснюючи супровід громадянки України ОСОБА_5 .
В подальшому громадянка України ОСОБА_6 повернулась самостійно, а громадянин України ОСОБА_1 повернувся пізніше за особу, яку супроводжував.
Відповідно до вимог п.2-1 Правил №57 громадяни України чоловічої статі, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, для виїзду за межі України зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
В зв'язку з недотриманням вимог Правил перегинання державного кордону громадянину ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшого лейтенанта ОСОБА_3 №567 від 10.03.2025, відмовлено ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв'язку з недотриманням вимог правил перетину державного кордону під час воєнного стану.
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач вимушений звернутися до суду.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України “Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Частиною першої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України “Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом МВС України від 05.06.2023 №457.
Так, у рішенні, поміж іншого, зазначається причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження.
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні №567 від 10.03.2025 зазначив, що ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України “Про правовий режим воєнного стану». Указу Президента України №64/2022 “Про введення воєнного cram в Україні», Закону України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України №57 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27 січня 1995 у зв'язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону в зв'язку з недотриманням вимог Правил перетину ДКУ визначених ПКМУ №57(зі змінами) (а.с.18).
У контексті зазначеного, суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень “суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону, відповідач лише послався на Правила перетинання державного кордону громадянами України, проте не зазначив конкретну норму (пункт, статтю) законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Також, спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
З огляду на вказане, рішення №567 від 10.03.2025 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд враховує висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22, які відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Виходячи зі змісту заяв по суті справи щодо фактичної підстави для відмови позивачу в перетинанні державного кордону, суд додатково зазначає таке.
Пунктом 2-1 Порядку №57, зокрема, передбачено:
У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію», та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність) (абз.2 пункту 2-1);
особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність (абз.3 пункту 2-1);
особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням (абз.4 пункту 2-1).
Абзацом 2 пункту 2-1 Правил передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Так, зазначеною нормою визначено перелік документів, які надають особам право на перетин державного кордону, відповідний перелік є чітким та додаткового тлумачення не потребує.
Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Проте, для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами.
Позивачем було пред'явлено до прикордонного контролю наступні документи: паспорт для виїзду за кордон НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; довідка до акту МСЕК серії 12АА1 №845621; висновок ЛКК №109 від 18.09.2024; довідка №612 від 04.02.2025.
Так, з поданої до суду та відповідачу копії свідоцтва про народження № НОМЕР_2 від 05.02.1998 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_2 .
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №845621 від 17.06.2024, виданої Іванківської медико-соціальної експертної комісії, на підставі акту огляду МСЕК №715 ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності (довічно), у зв'язку з загальним захворюванням з ураженням ОРА.
Таким чином, судом встановлено, що позивач під час проходження паспортного контролю надав працівникам прикордонної служби всі документи, зазначені у переліку, які дають йому право на перетин державного кордону України.
За таких обставин, суд вважає, що у позивача було наявне право на перетин державного кордону згідно умов, що визначені абзацом 3 пункту 2-1 Правил №57.
Крім цього, у оскаржуваному рішенні не вказані чіткі причини (підстави) відмови в перетині державного кордону України громадянину України, зокрема, які документи потрібно надати громадянину.
Відтак, рішення відповідача, з огляду на наведені в ньому причини (підстави), є таким, що не відповідає критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, а тому таке підлягає скасуванню як протиправне.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22 (адміністративне провадження № К/990/17446/23).
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видалити інформацію про мене, що міститься в системі “Гарт 1», в наступній редакції: “Зобов'язати Державну прикордонну службу України в особі 6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) видалити з системи "Гарт-1" (ПТК АПК “Гарт-1/П») або з будь-якої іншої системи та/або бази даних, які будуть діючими на час виконання цього рішення, відомості про прийняття рішення щодо відмови у перетині державного кордону, винесеного відносно ОСОБА_1 10 березня 2025 року №567, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України “Про прикордонний контроль» прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що перетин громадянами України державного кордону здійснюється виключно у разі проходження ними, зокрема, прикордонного контролю, який полягає у пред'явленні особами, які перетинають кордон паспортних та інших документів, їх перевірку уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України.
Разом із цим варто зазначити, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин кордону України приймається працівниками прикордонного контролю в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.
Суд зауважує, що оскаржуване рішення №567 від 10.03.2025 вичерпало свою дію фактом його виконання, але позивач мав право на свій розсуд оскаржити його до суду.
При цьому, нові правовідносини стосовно виїзду позивача за межі України ще не виникли. Тому у задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2422, 40 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 08.04.2025 (а.с.10).
Керуючись статями 243, 245, 246, 262, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної прикордонної служби України в особі 6 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, винесеного відносно ОСОБА_1 , 10 березня 2025 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) №567 від 10.03.2025 про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Державна прикордонна служба України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Суддя Ю.Ю. Сорока