21 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5489/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач ) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправними дії щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 в КСП «Залісся» на повний восьмигодинний робочий день;
2) скасувати рішення №032950011852 та зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 в КСП «Залісся» на повний восьмигодинний робочий день.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області стосовно призначення пенсії за віком відповідно до Закону України №1058, як багатодітна мама.
ГУ ПФУ в Харківській області, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 20.03.2025 №0328950011852 відмовив в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач вважає протиправною відмову відповідача щодо не врахування періодів роботи з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 в КСП «Залісся» до трудового стажу, посилаючись на порушення його прав та законних інтересів, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи тим, що відповідно п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п?ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.
За результатом розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії ОСОБА_2 встановлено:
- страховий стаж заявника - 13 років 03 місяці 03 дні, при цьому необхідний страховий стаж 15 років,
- до загального страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 30.03.1983 по 31.12.1990 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум та реорганізацію підприємства та на титульній сторінці відсутня печатка підприємства та дата заповнення трудової книжки, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110;
- до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 20.03.1993 по 10.10.1994 згідно архівної довідки №03-01/2/840 від 24.04.2024, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи.
Представник відповідача зауважила, що основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу норм чинного законодавства слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу особи на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків.
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у саиій трудовій книжці.
Позивачем ні до територіальних органів Пенсійного фонду України ні до суду не надані докази трудової участі заявника у громадському господарстві на рівні мінімального показника (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Жодних допустимих доказів, передбачених п. 3 Порядку №637 позивачем до головного управління під час звернення за призначенням пенсії надано не було. До того ж таких доказів позивачем до суду також не подано. Отже звернення до суду є передчасним, оскільки позивачем не вжито заходів щодо витребування доказів про період роботи у колгоспі.
За вказаних обставин, враховуючи відсутність будь-яких документів, які б підтверджували трудову участь заявника у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі), у пенсійного фонду були відсутні підстави для включення даного періоду до трудової діяльності заявника.
З врахуванням наведеного, представник відповідача просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.
02.07.2025 від позивача надійшла заява про приєднання письмових доказів, до якої додала заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якій вони підтверджують факт, що ОСОБА_1 в період працювала з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 КСП «Залісся» на повний восьмигодинний робочий день.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 13.03.2025 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 20.03.2025 №032950011852 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи: з 30.03.1983 по 31.12.1993 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум та реорганізацію підприємства та на титульній сторінці відсутня печатка підприємства та дата заповнення трудової книжки; не зараховано до страхового стажу період роботи з 20.03.1993 по 10.10.1994 згідно архівної довідки №03-01/840 від 24.04.2024 року, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи.
Позивач вважає такі дії відповідача щодо не зарахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу протиправними, оскільки за правильність оформлення трудової книжки відповідає відділ кадрів підприємства, установи, організації, крім того відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, так як визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Пунктом 2.17 Порядку №22-1 зазначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1-3 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Суд зазначає, що згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, надання уточнюючих довідок та інших документів підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 25.04.2019 №159/4178/16-а.
Як встановлено судом за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення від 20.03.2025 №032950011852 про відмову у призначенні пенсії. Так як, до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 30.03.1983 по 31.12.1993 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум та реорганізацію підприємства та на титульній сторінці відсутня печатка підприємства та дата заповнення трудової книжки; з 20.03.1993 по 10.10.1994 згідно архівної довідки №03-01/840 від 24.04.2024, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи.
Суд зауважує, що записи в трудовій книжці не містять перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали їх суть чи перекручували їх зміст, та виконані акуратно, чорнилом, завірені підписом уповноваженої особи та печатками підприємства.
Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 «Про трудові книжки колгоспників» затверджено Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників.
Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів, в тому числі на членів риболовецьких колгоспів, з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Згідно пунктів 1-3 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудової діяльності членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, яку прийнято в члени колгоспу.
Відповідно до п. 5 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, в трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про трудову участь, зокрема прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно п. 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Поряд з цим, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, оскільки з 30.03.1983 по 31.12.1993 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум та реорганізацію підприємства та на титульній сторінці відсутня печатка підприємства та дата заповнення трудової книжки; з 20.03.1993 по 10.10.1994 згідно архівної довідки №03-01/840 від 24.04.2024 року, відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи.
Суд вказує, наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від06.03.2018 у справі №127/9055/17.
У даному випадку записи трудової книжки серії НОМЕР_1 містять повні відомості, засвідчені підписом посадових осіб та відбитками печаток.
При цьому, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність порушень зазначених у рішенні від 20.03.2025 №032950011852, не спростовує факту наявності у позивача відповідного стажу роботи.
Поряд із цим, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того суд додає, що архівна довідка про трудовий стаж від 24.04.2024 №03-01/2/640, також підтверджує наявність трудового стажу у позивача 20.03.1993 по 10.10.1994, відсутність даних щодо прийняття та звільнення з роботи не може позбавити позивача права на призначення пенсії, при наявності відповідних записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Також, позивачем на адресу суду подані заяви від 26.06.025 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якій вони підтверджують факт, що ОСОБА_1 в період працювала з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 КСП «Залісся» на повний восьмигодинний робочий день. Староста Залісцівського старостинського округу Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_6 , свідчив вірність підписів у заявах вище зазначених громадян, які здійснено при його присутності.
Дані обставини додатково підтверджують факт роботи позивача у період з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 КСП «Залісся».
Стосовно тверджень представника відповідача, що відсутня інформація про реорганізацію підприємства, суд зазначає наступне.
Згідно із листом про надання інформації від 24.04.2024 №0301/2/841 вбачається, що відповідно до протоколу №2 звітно-виборних зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім.Крупської від 17.02.1992 колгосп ім.Крупської перейменовано на колгосп Залісся».
Розпорядженням представника Президента України від 08.12.1992 №383 на базі колгоспу «Залісся» створено колективне сільськогосподарське підприємство «Залісся» з центральною садибою в селі Залісці Кременецького (Шумського ) району Тернопільської області.
Отже, інформація про реорганізацію підприємства була надана відповідачу, проте при винесені рішення про відмову у призначені пенсії дана інформація не врахована ГУ ПФУ в Харківській області.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ в Харківській області таким правом не скористалося.
Разом з тим, при вирішенні позовних вимог зобов'язального характеру суд враховує, що відповідач ГУ ПФУ в Харківській області при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не в повному обсязі дослідив документи надані позивачем до заяви, з цих підстав відмовив у призначенні пенсії згідно із оскаржуваним рішенням.
З урахуванням наведеного, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Саме до повноважень органів ПФУ віднесено зарахування трудової діяльності до страхового стажу для призначення пенсій, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме ГУ ПФУ в Харківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, оскільки права позивача були порушені саме рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 20.03.2025 №032950011852, а позовні вимоги задоволені частково, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань вказаного відповідача судовий збір в сумі 605,60 грн, сплачений в розмірі 1 211,20 грн квитанцією від 03.04.2025.
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20 березня 2025 року №032950011852 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.03.1983 по 31.12.1993 та з 20.03.1993 по 10.10.1994 в КСП «Залісся», та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, місто Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, кімната 58, код ЄДРПОУ 14099344).
Суддя В.В. Дмитрук