м. Вінниця
22 липня 2025 р. Справа № 120/12797/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" до Вінницької митниці Державної митної служби України про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" (далі ТОВ "Транссигнал" - відповідач) до Вінницької митниці Державної митної служби України (далі - відповідач) про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Вінницькою митницею протиправно прийнято податкові повідомлення - рішення № UA 401000202436 від 06.08.2024 про сплату ПДВ в сумі 8894327 грн. та 889,43 грн. штрафу, всього на суму 9783,70 та рішення № UA 401000202437 від 06.08.2024 про сплату мита в сумі 44471,35 грн. та штрафу 4447,13 грн, всього 48918,48 грн.
Окремо зауважує на тому, що відповідачем, як контролюючим органом, не було дотримано приписів чинного законодавства щодо порядку повідомлення позивач, як суб'єкта перевірки про її проведення.
Ухвалою від 02.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 11.10.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
25.10.2024 через підсистему "Електронний суд" стороною відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов, яким заперечив щодо задоволення даного позову, оскільки відповідно до отриманої інформації від уповноважених органів Німеччини товари, що зазначенні в сертифікатах з перевезення не можуть вважатися товарами преференційного походження згідно з Додатком І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, при оформленні митних декларацій.
Разом зі відзивом відповідачем подано клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
14.01.2025 через підсистему "Електронний суд" стороною відповідача до суду подано додаткові докази.
16.01.2025 через підсистему "Електронний суд" позивачем до суду подано заперечення на клопотання відповідача щодо залучення доказів, яким наполягає, що надані стороною відповідача документи є не належними доказами в розумінні ст. 73, 74 КАС України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи суд встановив наступне.
ТОВ «ТРАНССИГНАЛ ОЛК» за МД від 04.06.2019 № UA401010/2019/030994 задекларовано товар «Сідельний тягач бувший у використанні: марки DAF, модель XF 105.410, номер шасі: НОМЕР_1 , тип двигуна дизельний, з робочим об'ємом циліндрів двигуна 12902 см3, потужність 300 кВт, номер двигуна не встановлено, календарний рік виготовлення 2010, модельний рік 2010, дата першої реєстрації 10.03.2010р. Кількість місць:2, колісна формула 4Х2, призначені для використання на дорогах загального призначення Торговельна марка: DAF. Фірма виробник: DAF Країна виробництва: NL».
Товар ввезений на підставі зовнішньоекономічного контракту від 16.04.2019 № 160419, укладеного між ТОВ «ТРАНССИГНАЛ ОЛК» (Україна) та Компанією Firma "Elias Trucks Nutzfahrzeughandel", Im Innerstetal Nr.4 D38685 Langelsheim (Німеччина). У мови поставки DAP (PL), Перемишль. Фактурна вартість 8000 EUR (за курсом 30,148982) 241191,86 грн., митна вартість 241549,96 гривень.
- за МД від 12.06.2019 № UA401010/2019/032324 задекларовано товар: «Напівпричіп - самоскид бувший у використанні: марки Benalu, модель C34CSBO2, номер шасі: НОМЕР_2 , 3-ох вісний, календарний рік виготовлення 2008, модельний рік 2008,дата першої реєстрації 02.12.2008р.Має пошкодження. Торговельна марка: Benalu Фірма виробник: Benalu Країна виробництва: DE».
Товар ввезений на підставі зовнішньоекономічного контракту від 14.04.2019 №140419, укладеного між ТОВ «ТРАНССИГНАЛ ОЛК» (Україна) та Компанією Firma "Klaus Dold " Europastrasse 4, D-77933 Lahr (Німеччина). Умови поставки DAP (PL), Перемишль.
Вартість 102380,44 гривень. Фактурна вартість 3000 EUR (за курсом 29,770411) 89311,23 грн., - за МД від 10.09.2019 №UA401010/2019/047846 задекларовано товар: «Сідловий тягач, бувший у використанні марки MAN, Модель TGS. 18.400, номер шасі: НОМЕР_3 , з установленим двигуном, тип двигуна дизельний, з робочим об'ємом циліндрів двигуна 10518 см3, потужність 294 кВт, номер двигуна не встановлено, календарний рік виготовлення 2008, модельний рік 2008, 1шт. Торговельна марка: MAN Фірма виробник: MAN. Країна виробництва: DE».
Товар ввезений на підставі зовнішньоекономічного контракту від 29.08.2019 № 2019_08_128, укладеного між ТОВ «ТРАНССИГНАЛ ОЛК» (Україна) та Компанією Firma "Erol Nutzfahrzeuge" Giebener Str.34-36, 90427 Nurnberg, Deutschland. (Німеччина). Умови поставки DAP (PL), Перемишль.
Фактурна вартість 2500 EUR (за курсом 27,611811) 69029,53 грн., митна вартість 100783,11 гривень.
За даними МД одержувачем товарів (графа 8 МД), особою відповідальною за фінансове врегулювання (графа 9 МД) та декларантом (графа 14 МД) є ТОВ «ТРАНССИГНАЛ ОЛК» (код за ЄДРПОУ 32054869).
Декларантом здійснено декларування преференційного походження товарів із зазначенням у митних деклараціях коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, « 410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).
Для підтвердження преференційного походження товарів позивачем подано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 25.04.2019 № АR 018948, від 29.04.2019 № А604130, від 29.08.2019 № 402451. Митне оформлення товарів проведено згідно коду преференції « 410» «Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС», із застосуванням преференційної ставки ввізного мита.
Вінницькою митницею ДФС (станом на 30.07.2019) направлено запит (вих. № №6116/8/02-80-19-02) до Державної фіскальної служби (станом на 30.07.2019) з подальшим перенаправленням до уповноважених органів Іспанії з метою встановлення достовірності даних, що містяться у сертифікаті про походження товару EUR.1 від 20.06.2019 №A0861609Т.
В подальшому, відповідно до інформації, отриманої від уповноважених органів Німеччини, листами від 07.05.2020 № Z 4215F-973/19, від 18.06.2020 № Z 4215F-972/19 та від 13.05.2020 № Z 4215 F 1109/19, встановлено розбіжності даних (відомостей) щодо законності надання (отримання) пільг, а саме: згідно наданих документів товари, зазначені в сертифікатах з перевезення товару EUR. I, не можуть вважатись товарами преференційного походження згідно з Доповненням І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII, при оформленні митних декларацій від 04.06.2019 № UA401010/2019/030994; від 12.06.2019 №UA401010/2019/032324; від 10.09.2019 № UA401010/2019/047846, по наданим Сертифікатам з перевезення (походження) товарів форми EUR.I (Movement certificate EUR. 1) від 25.04.2019 № AR 018948, від 29.04.2019 № A 604130, від 29.08.2019 № A 402451.
У зв'язку із чим, Вінницькою митницею проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТОВ «ТРАНССИГНАЛ ОЛК» вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування занижених ставок ввізного мита під час митного оформлення товарів за МД від 04.06.2019 №UA401010/2019/030994; від 12.06.2019 №UA401010/2019/032324, від 10.09.2019 № UA401010/2019/047846.
Підставою для проведення перевірки стало отримання митницею відповіді на запит від уповноважених органів Німеччини, згідно якої не підтверджено преференційне походження товару.
ТОВ «Транссигнал ОЛК» повідомлено про проведення вказаної документальної невиїзної перевірки письмовим повідомленням від 18.06.2024 № 7.12-1/19/13/4283.
Перевірка проводилась з 20.06.2024 по 24.06.2024 та тривала 3 робочих дні.
При проведенні перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування встановлено, що під час митного оформлення товарів за МД: від 04.06.2019 № UA401010/2019/030994; від 12.06.2019 №UA401010/2019/032324, від 10.09.2019 № UA401010/2019/047846, отримано (надано) пільги, а саме: застосовано преференцію - 410 (Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС [Абзац перший частини першої статті 29 додатка I-А «Тарифний графік України» до глави 1 розділу IV «Торгівля та питання, пов'язані з торгівлею» (скасування мит) Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони]) на підставі Сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1) від 25.04.2019 № AR 018948, від 29.04.2019 № А 604130, від 29.08.2019 № А 402451.
До графи 44 вищезазначених МД - «Додаткова інформація / Подані документи / Сертифікати і дозволи» під кодом 0954 «Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1)» внесено реквізити сертифікатів - від 25.04.2019 № AR 018948, від 29.04.2019 № А 604130, від 29.08.2019 № А 402451.
Загальна сума ввізного мита, умовно нарахована та не сплачена до бюджету за рахунок отримання (надання) пільг, складає 44471,35 грн.
Як вбачається із змісту акту перевірки, встановлено порушення позивачем:
- ч. 1 ст. 281 Митного кодексу України в частині правильності, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами з іншої сторони, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на суму 44471,35 грн.;
- вимог п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 8894,27 грн.
На підставі зазначеного акту, відповідачем 06.08.2024 винесено податкові повідомлення-рішення № UA 401000202436 та № 401000202437
Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та наполягає на тому, що стороною відповідача не було дотримано приписів законодавства в частинні повідомлення позивача, як суб'єкта перевірки, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Як встановлено ч. 1 ст. 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з п. 190.1 ст.190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України
Статтею 276 МК України визначено, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов'язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 277 МК України, об'єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що платники податків, визначені ст. 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об'єктом оподаткування відповідно до ч. 1 ст. 277 МК України) на митну територію України зобов'язані сплачувати ввізне мито.
Частиною 1 ст. 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
За змістом ч. 5 ст. 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Статтею 26 ч. 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).
Статтею 29 ч. 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Пунктом 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Відповідно до п. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Стаття 28 Протоколу І встановлює, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, «interalia» (переклад - також), в тому числі:
(a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;
(b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;
(e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (п. 2 ст. 33 Протоколу I).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (п. 3 ст. 33 Протоколу І).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (п. 5 ст. 33 Протоколу I).
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (п. 6 ст. 33 Протоколу I).
Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Частиною 3 ст. 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Відповідно до ч. 8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.
Частиною 9 цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов'язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
За змістом ч. 1 ст. 289 МК України обов'язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.
Згідно з п. 54.4 ст. 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Тобто, положення норм, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни імпорту не визначають обов'язкових умов щодо його оформлення в частині обґрунтування сумнівів, що виникли у контролюючого органу, а носять диспозитивний характер.
Отже, в контексті наведеного, суду підкреслює, що з метою підтвердження країни походження та застосування режиму вільної торгівлі на товари, задекларовані за МД від 04.06.2019 № UA401010/2019/030994; від 12.06.2019 № UA401010/2019/032324; від 10.09.2019 № UA401010/2019/047846, було надано Сертифікати з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 (Movement certificate EUR. 1): від 25.04.2019 № AR 018948, від 29.04.2019 № A 604130, від 29.08.2019 № A 402451.
Відповідно до статті 31 Доповнення І Конвенції, статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження «Перевірка підтверджень походження», Вінницькою митницею до Державної митної служби України направлено запити, зазначені в пункті 2.6 акта перевірки, з проханням надати допомогу в проведенні перевірки Сертифікатів від 25.04.2019 № AR 018948, від 29.04.2019 № А 604130, від 29.08.2019 № А 402451 та даних, які у них містяться.
Отже, відповідно до інформації, отриманої від уповноважених органів Німеччини (на запити, зазначені в пункті 2.6 акта перевірки), листами від 07.05.2020 № Z 4215F-973/19, від 18.06.2020 № Z 4215F-972/19 та від 13.05.2020 № Z 4215 F-1109/19, встановлено розбіжності даних (відомостей) щодо законності надання (отримання) пільг, а саме: згідно наданих документів товари, зазначені в сертифікатах з перевезення товару EUR.1, не походять з Європейського Союзу, а тому не можуть вважатись товарами преференційного походження згідно з Доповненням І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII, при оформленні митних декларацій 04.06.2019 №UA401010/2019/030994; 12.06.2019 № UA401010/2019/032324; від 10.09.2019 № UA401010/2019/047846, по наданим Сертифікатам з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 (Movement certificateEUR. 1) від 25.04.2019 № AR 018948, від 29.04.2019 № А 604130, від 29.08.2019 № А 402451.
У зв'язку із чим, суд зазначає, що висновки митного органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на офіційній інформації - на зазначених листах від уповноважених органів Німеччини від 07.05.2020 № Z 4215F-973/19, від 18.06.2020 № Z 4215F-972/19 та від 13.05.2020 № Z 4215 F-1109/19, у яких зазначено про те, що товари, переліченні у сертифікатах, не походять з Європейського Союзу в розумінні Протоколу до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом про застосування Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.
Отже, з огляду на викладені положення, позивач в ході перевірки документально не зміг підтвердити походження вказаних товарів у сертифікатах.
Отже, уповноваженим органом головного митного управління Дрездена не підтверджено преференційне походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення товарів EUR.1.
Враховуючи зазначене, заявлення відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав (митне управління Дрездена), призвело до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів згідно Митного тарифу України, затв. Законом України № 584-VII від 19.09.2013р. «Про Митний тариф України».
Таким чином, оскільки відповідачем отримано офіційну відповідь за міжнародним запитом до митного управління Дрездена про непідтвердження преференційного походження товарів, оскільки в ході проведення перевірки експортер товарів не надав жодних доказів чи документів, що дозволяють застосувати преференційні правила походження товарів, тому документи на імпортований товар, які використовувалися позивачем для визначення країни походження товарів, не можуть прийматися до уваги та слугувати підставою для надання відповідних преференцій.
Також суд підкреслює, що представлені листи уповноважених органів Німеччини від 07.05.2020 № Z 4215F-973/19, від 18.06.2020 № Z 4215F-972/19 та від 13.05.2020 № Z 4215 F-1109/19 є достатніми доказами для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості, оскільки в матеріалах справи та перевірки не містяться докази походження товару з Європейського Союзу, а експортером товарів не надано під час проведення відповідної перевірки документів, які б підтверджували статус походження товару.
Однак, разом з тим, суд акцентує увагу, що позивачем в межах даних правовідносин зауважено на тому, що контролюючим органом, не було дотримано приписів чинного законодавства щодо порядку повідомлення позивача, як суб'єкта перевірки, з огляду на те, що в.о. начальника митниці 18.06.2024, видано наказ № 203 від 18.06.2024 "Про проведення документальної невиїзної перевірки стану дотримання ТОВ «Транссигнал ОЛК" вимог законодавства України з питань митної справи тривалістю 3 робочих дні з 20.06.24, у приміщенні Вінницької митниці, проведення якої доручено робочій групі працівників митниці.
Однак, з повідомлення Вінницької митниці про проведення перевірки від 18.06.2024 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600932273915, з якого вбачається, що дане рекомендоване відправлення направлено на адресу позивача 18.06.2024.
Крім того, зі змісту наявного в матеріалах перевірки рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим індикатором 0600932273915, не визначено, які документи направлено на адресу ТОВ «Транссигнал ОЛК».
За інформацію, отриманою з реєстру поштових відправлень, вказаний рекомендований лист за шрих кодом 0600932273915 лише 20.06.2024 року прибув до поштового відділення позивача (21010) та 04.07.2024 року був повернутий на адресу відправника (відповідача).
У зв'язку із чим, позивача стверджує, що станом на час початку та проведення перевірки позивач про її проведення не був обізнаний, з даного приводу суд зазначає наступне.
Положеннями підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України визначено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з положеннями підпунктів 21.1.1 та 21.1.4 пункту 21.1 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Глава 8 розділу ІІ Податкового кодексу України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. При цьому приписи Податкового кодексу України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб'єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
Положення статті 79 Податкового кодексу України визначають особливості проведення документальної невиїзної перевірки.
Так, згідно з положеннями пункту 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 79 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Відповідно пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Пунктом 79.3 стаття 79 Податкового кодексу України визначено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Пунктом 79.5 цієї статті визначено, що за наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.
Отже, не зважаючи на те, що пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України передбачено необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, такий платник податків має право бути присутнім, що узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.
Положення пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з положеннями пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків (без використання електронного кабінету): надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Верховний Суд у питанні застосування положень пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у взаємозв'язку з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України дотримується усталеної позиції, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Враховуючи, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. Платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.
Також, Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами Податкового кодексу України(зокрема, пункт 42.2 статті 42, пункт 78.4, пункт 79.2 статті 79) з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Верховний Суд також сформував усталений підхід (зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 11 червня 2020 року у справі № 823/1606/17, від 12 серпня 2021 року у справі № 640/3605/19), що наказ вважається надісланим контролюючим органом в порядку, встановленому законом, у разі повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням.
Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим у відповідності до вказаних вимог податкового законодавства.
З урахуванням положень пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України такою є дата, зазначена поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суди в обов'язковому порядку повинні встановлювати причини невручення документів платнику податків та наявності/відсутності підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України, а відтак, і наявністю підстав вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки до її початку.
Також, слід звернути увагу на окремі положення Порядку надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними унормований Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Відповідно до пункту 99 Правил рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу (пункту 101 Правил).
За правилами абзаців першого, другого пункту 116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об'єкта поштового зв'язку місця призначення.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абзац перший пункту 117 Правил).
Таким чином, Правила надання послуг поштового зв'язку передбачають, що у разі невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення. Саме ж рекомендоване поштове відправлення ще протягом одного місяця зберігається об'єктом поштового зв'язку місця призначення, забезпечуючи тим самим адресату можливість отримати таке поштове відправлення на підставі вищевказаного повідомлення. Після спливу встановленого строку зберігання поштове відправлення повертається відправнику з відміткою - «За закінченням терміну зберігання» (крім виключень, визначених Правилами). Такий підхід забезпечує адресату можливість отримати надіслане йому поштове відправлення згодом у разі, якщо з тих чи інших причин він його не отримав під час виходу працівника поштового оператора за його адресою.
Отже, у випадку надіслання копії наказу і повідомлення про проведення перевірки поштою контролюючий орган має враховувати особливості, пов'язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні.
Суд звертає увагу, що про обґрунтованість такого висновку свідчать і зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.
Так, Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року, пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу».
Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 640/9016/20.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, а також встановлених у справі, що розглядається обставин, суд зазначає, що у розумінні пунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України днем вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки є саме 05.07.2024. Отже, саме після 04.07.2024, ТОВ «Транссигнал ОЛК» вважається такою що належним чином ознайомлена з наміром контролюючого органу провести документальну позапланову виїзну перевірку до її початку. Відповідно, після указаної дати і відповідач набув законних повноважень на проведення спірного контрольного заходу. Саме після вказаної дати необізнаність позивача з наказом про проведення перевірки слід розцінювати як таку, що свідчить про нехтування або ухилення від виконання обов'язку із отримання поштової кореспонденції без поважних причин і не може розцінюватись на користь платника податків.
Тоді як, відповідач, розпочавши 20.06.2024 проведення документальної невиїзної перевірки позивача, не пересвідчився у дотриманні однієї з обов'язкових умов для початку проведення такої перевірки (визначеною пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України), якою є вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
За усталеною позицією Верховного Суду, не виконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто, є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Зокрема, у постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 160/9277/19 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної контролюючим органом, виключає необхідність переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства та є підставою для визнання незаконними і прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
Отже, з огляду на викладене у своїй сукупності, перевіряючи оскаржувані позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, суд вважає, що при їх прийнятті відповідач діяв: не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
Тому, прийняті за результатом проведення перевірки податкові повідомлення - рішення від 06.08.2024 № UA 401000202436 та № UA 401000202437 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваних рішень. Натомість доводи відповідача є безпідставними, вони не спростовують доводів позову щодо порушення податковим органом порядку проведення документальної невиїзної перевірки, що має наслідком визнання незаконності прийнятих за її результатом рішень.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано угоду про надання послуг адвоката від 16.09.2024, яку укладено між адвокатом Левицькою-Корчун В.І. та ТОВ "Транссигнал ОЛК (довіритель).
Пунктом 3 угоди від 16.09.2024 визначено, що довіритель сплачує адвокату винагороду у фіксованому розмірі 20000 грн.
Окрім того, до позовної заяви долучено прибутковий касовий ордер № 40 від 20.09.2024, на загальну суму 20000 грн. яку сплачено товариством адвокату Левицькій-Корчун В.І.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послу, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 18.08.2022 у справі № 340/323/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн., на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що за результатами розгляду цієї справи відшкодування витрат на професійну правничу в сумі 10000 грн. відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2024 за № UA 401000202436 та № UA 401000202437, винесенні Вінницькою митницею Державної митної служби України.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" судовий збір в розмірі 6056,00 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці Державної митної служби України.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці Державної митної служби України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" (вул. Ботанічна, 17, м. Вінниця, 21010, код ЄДРПОУ 32054869)
Відповідач: Вінницька митниця Державної митної служби України (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43997544)
Рішення суду сформовано: 22.07.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна