Провадження № 3/679/243/2025
Справа № 679/618/25
22 липня 2025 року м. Нетішин
Суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Томілін Олексій Миколайович, при секретарі судового засідання Дмітрієвій О.В., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Котюк Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нетішин справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого ВП «ХАЕС» інженером, одруженого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 1 ст. 184 КУпАП,
До Нетішинського міського суду Хмельницької області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №415354 від 15.04.2025 стосовно ОСОБА_1 за ст.184 ч.1 КУпАП.
Відповідно до протоколу, склад інкримінованого адміністративного правопорушення полягає в тому, що ОСОБА_1 ухилився від передбачених ч.2 ст.150 СКУ обов*язків щодо виховання своєї доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого остання 12.04.2025 потрапила у лікарню з ознаками алкогольного отруєння, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував свою вину в інкримінованому правопорушенні та пояснив, що з 2017 р. проживає у шлюбі з іншою жінкою, від якого у нього є друга спільна з нею дитина. На утримання ОСОБА_2 , яка мешкала разом з матір*ю ОСОБА_3 , він регулярно сплачував аліменти. Фактично в нього не було контролю за дитиною, але він особисто переймався здоров*єм, поведінкою та психологічним станом дитини, намагався з нею спілкуватися, звертався до поліції та служби у справах дітей. Навесні 2025 р. ОСОБА_2 взагалі перестали з ним спілкуватися, проте після подій, фактичні обставин яких викладені у протоколі, дитина на початку липня 2025 переїхали жити до нього. З приводу подій 12.04.2025 ОСОБА_1 суду пояснив, що ОСОБА_3 сама відпустила дитину до м.Остріг, а потім не могла її відшукати, телефонувала йому та його теперішній дружині. В подальшому дитину відшукала ОСОБА_4 та разом з ОСОБА_3 відвезла до лікарні, оскільки дитина перебувала у стані алкогольного сп*яніння.
Захисник адвокат Котюк Т.А. в судовому засіданні заперечувала наявність вини ОСОБА_1 у інкримінованому правопорушенні, просила закрити провадження у справі, про що надала відповідне письмове клопотання.
Допитана в якості свідка ОСОБА_3 суду пояснила, що вона є колишньою дружиною ОСОБА_1 , від шлюбу з яким вони мають дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка до липня 2025 проживала разом з нею, а потім вирішила проживати разом з батьком. Свідок стверджує, що у 2025 р. ОСОБА_1 належним чином виконував свої батьківські обов*язки. 12.04.2025 дитина відпросилася в неї у поїздку до м.Остріг, про що вона батькові дитини не повідомляла, проте тривалий час не поверталася, не брала слухавку, тому ОСОБА_3 почала хвилюватися та зателефонувала ОСОБА_1 , на що останній сказав, що в нього немає коштів на телефоні, а як поповнить, теж почне телефонувати дитині та шукати її. Тоді ОСОБА_3 зателефонувала теперішній дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка допомагала шукати їй дитину по місту та й знайшла її, але дитина перебувала у стані алкогольного сп*яніння, тому вони разом з ОСОБА_4 відвезли її до лікарні, звідки вона її зранку забрала. ОСОБА_1 до лікарні не приїжджав.
Суд, вислухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, покази допитаного свідка, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до висновку про закриття провадження у справі з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною 1 ст. 8 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 цього Кодексу).
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
У відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони правопорушення.
Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведеності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, на підставі належних та допустимих доказів. Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Питання складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачене ст. 254 КУпАП.
Адміністративна відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків. щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей полягає у бездіяльності, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно і у неповному обсязі. Таке ухилення може бути у формі бездіяльності, пов'язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Так, згідно з ч. 1 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч.2 ст. 150 СК України).
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч.3 ст. 150 СК України).
Батьки зобов'язані поважати дитину (ч.4 ст. 150 СК України).
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ч.5 ст. 150 СК України).
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч.6 ст. 150 СК України).
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ч.7 ст. 150 СК України).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
У частині 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 N 3 визначено, що означає "не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя": незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти.
Отже ухиленням від виконання батьківських обов'язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якої сформульований у п. 43 рішення ЄСПЛ у справі "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак ч неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між особами за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Про вчинення адміністративно правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (ст. 254 КУпАП).
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Диспозиція ст. 184 КУпАП передбачає саме ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП слід встановити, які саме обов'язки особа, як батько (мати) неповнолітньої дитини, не виконала.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 ухилився від передбачених ч.2 ст.150 СКУ обов*язків щодо виховання своєї доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого остання 12.04.2025 потрапила у лікарню з ознаками алкогольного отруєння.
Як убачається із матеріалів справи ОСОБА_1 у 2025 р. належним чином в міру можливості виконував свої батьківські обов*язки, на утримання ОСОБА_2 , яка мешкала разом з матір*ю ОСОБА_3 , він регулярно сплачував аліменти, фактично в нього не було контролю за дитиною, але він особисто переймався її здоров*єм, поведінкою та психологічним станом, про що свідчать численні звернення до поліції, служби у справах дітей, психолога для дитини тощо. А в подальшому дитина переїхала жити до нього. Про вищевказані обставини не заперечувала і допитана в судовому засіданні свідок.
Тобто, судом встановлено, що ОСОБА_1 під час окремого проживання від доньки та за відсутності належного повідомлення про будь-який досуг дитини, об*єктивно не мав змоги контролювати належну поведінку дитини у тому числі і щодо вживання алкоголю з друзями, але і до цього і в подальшому вживав усі належні та необхідні заходи задля забезпечення нормальних умов проживання та виховання дитини, сплачував послуги дитячого психолога тощо, а з 07.07.2025 дитина сама обрала проживати разом з ним.
Отже докази, які надані на підтвердження вини ОСОБА_1 , зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, а також пояснення свідка та самого ОСОБА_1 викликають розумні сумніви, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), n.161, заява N 25), який застосовується при оцінці доказів, а також докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту".
Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом" (п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" від 14.02.2008 року), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень (п. 110 рішення ЕСПЛ у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden N 36985/97).
ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що "…суд не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)" (справи "Малофєєв проти Росії", рішення від 30.05.2013 року та "Карелін проти Росії", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 року).
Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом вказували на винні дії ОСОБА_1 щодо його ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.06.2010 року у справі N 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної ради України з прав людини зазначив, що "одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями" (абз. 3 п. п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 року N 5-рп/2005 той же Суд вказав, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абз. 2 п. п. 5.4 п. 5).
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Ураховуючи викладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, а тому вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення, у зв'язку із чим провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 184, 247, 280, 284 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду через Нетішинський міський суд Хмельницької області протягом десяти днів із дня її винесення.
Суддя О. М. Томілін