Справа № 523/18372/24
Провадження №2/523/1418/25
"22" липня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси в складі:
Головуючого судді - Мурманової І.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сошенко К.Г.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Сіржант Ю.В.
представника відповідача - адвоката Тарановського Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернувся адвокат Сіржант Юрій Володимирович.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що на підставі наказу генерального директора КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» Покітко О.В. № 1972-к від 30.09.2024 року позивача було звільнено з посади завідувачки (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторії діагностики у зв'язку зі скороченням штату згідно п.1 ст. 40 КЗпП України. Представник зазначає, що підставою для винесення оспорюваного наказу став наказ № 25/24-О від 19.01.2024 «Про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» ООР», яким вирішено скоротити лише одну посаду завідувача діагностичного комплексу клінічної лабораторії діагностики лікаря-лаборанта КБН КНП «ОРКПЦ» ООР.
Представник зазначає, що після призначення на посаду нового генерального директора остання виявила бажання, щоб ЖК КЛД очолила її довірена особа ОСОБА_2 , яку перевели на посаду позивача, директор пропонувала позивачу звільнитися за власним бажанням, позивач відмовилась. Після відмови позивача у звільненні з посади, директор через своїх довірених людей систематично вчиняла дії спрямовані на створення неможливих умов для роботи, на приниження гідності та честі працівника ОСОБА_1 її професійної репутації у формі психологічного тиску, з метою примусити останню звільнитися з займаної посади.
Представник позивача зазначає, що позивач не погоджується зі звільненням, вважає його незаконним, та таким, що спеціально цілеспрямовано направлене на звільнення без законних підстав. Представник вказує, що в даному випадку на підприємстві не відбулось змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників, що є обов'язковою передумовою для звільнення за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Посада ОСОБА_2 була штучно створена за місяць до скорочення, крім іншого дана посада повністю дублювала повноваження завідувачки.
На підставі викладеного представник позивача просить: визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» Покітко О.В. № 1972-к від 30.09.2024 року про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням штату згідно п.1.ч.1 ст. 40 КЗпП України; поновити з 30.09.2024 року ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР, або на рівнозначній посаді - тобто на посаді організаційної структури КНП ««ОРКПЦ» ООР, до функціональних обов'язків якої входить керування роботою діагностичного комплексу клінічної лабораторії діагностики; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення до дня винесення судового рішення у справі, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивачки; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи в судове засідання.
Також, ухвалою суду від 08.11.2024 року - витребувано від Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» - відомості щодо освіти, стажу та кваліфікації ОСОБА_2 , відомості про проведення дослідження чи мала ОСОБА_3 переважне право на залишення на роботі в порівнянні з будь-яким іншим співробітником та надати відомості за результатами такого дослідження (у разі наявності) (а.с.133том № 2).
На адресу суду 13.11.2024 року (вх. № 37878) за підписом представника відповідача надійшла заява про відмову у задоволенні клопотання про виклик свідків (а.с.137-139том №2).
Також, 13.11.2024 року (вх. № 37853) надійшли додаткові пояснення представника позивача щодо реалізації ухвали Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси від 08.11.2024 про витребування від Відповідача відомостей щодо освіти, стажу та кваліфікації ОСОБА_2 , відомості про проведення дослідження чи мала ОСОБА_3 переважне право на залишення на роботі в порівнянні з будь-яким іншим співробітником та надати відомості за результатами такого дослідження (у разі наявності).
В обгрунтування позиції представник відповідача зазначив, що позивач не довів в належний спосіб як саме відомості щодо освіти, стажу та кваліфікації ОСОБА_2 стосуються предмета спору, а головне яким чином дані докази підтверджують порушення процедури звільнення як зазначає представник ОСОБА_1 .. По-друге, позивачем не обґрунтовано витребування такого виду доказу як проведення дослідження чи мала ОСОБА_3 переважне право на залишення на роботі в порівнянні з будь-якими іншими співробітниками та надати відомості за результатами такого дослідження.
Зазначив, що чинним законодавством України не передбачено такого виду документа як «дослідження про переважне право на залишення на роботі». У зв'язку з вищевикладеним відповідач зазначає про необґрунтованість витребування такого виду доказу так як позивачем не зазначено чим передбачений даний доказ.
Представник позивача зазначає, що самостійно отримати дані докази неможливо, однак не надає підтвердження намагання їх отримати «власними зусиллями» (а.с.144-147 том №2).
Також, 25.11.2024 року (вх. № 38975) на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача ОСОБА_4 . Згідно відзиву представник зазначив, що відповідач наголошує, що єдиною підставою для винесення наказу № 1972-к від 30.09.2024 року про звільнення ОСОБА_1 стало виключно наказ генерального директора «Про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» ООР» за № 25/24-о від 19.01.2024 року, яким скорочено посаду завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР. У зв'язку з чим посилання на написання рапортів, які ігнорувались керівництвом або на думку Позивача штучні службові розслідування не відносяться до даної справи.
Представник зазначає, що позовні вимоги Бокал І. І. про визнання протиправним та скасування наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» О.Покітко № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP» та про зобов'язання КНП «ОРКПЦ» ООР» внести до штатного розпису та до Положення про Діагностичний комплекс клінічної лабораторної діагностики необхідні зміни для повернення в них положень про посаду Завідувача (лікаря-лаборанта) ДК КЛД з посадовим окладом, доплатами та надбавками у розмірі не меншому, ніж був передбачений станом на 22.03.2024 року - залишено без задоволення.
На виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 по справі № 523/7243/24 генеральним директором КНП «ОРКПЦ» OOP» був виданий Наказ №1525-к від 26.07.2024 «Про скасування наказу № 494-к від 22.03.2024 «про звільнення ОСОБА_5 » та наказу № 1390-к від 15.07.2024 про звільнення ОСОБА_5 ».
Відповідно до змісту Наказ №1525-к від 26.07.2024 було скасовано накази № 494-к від 22.03.2024 та № 1390-к від 15.07.2024 про звільнення ОСОБА_5 , поновлено ОСОБА_6 з 26.07.2024 на посаді завідувачки ( лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР» та вирішено виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Представник зазначає, що відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 наказ генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP», яким було скорочено посаду завідувача (лікаря-лаборанта) ДК КЛД, був чинним.
Відповідачем 29.07.2024 за № 1456 було видано Попередженння про наступне звільнення ОСОБА_1 та ознайомлено Позивача з ним 30.07.2024 разом з вакантними посадами в КНП «ОРКПЦ «ООР» станом на 29.07.2024.
Відповідачем 13.09.2024 було подано заяву про роз'яснення рішення суду від 25.07.2024 в частинні поновлення ОСОБА_1 на посаду завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР, якої не існує та відповідно повноважень вносити зміни у штатний розпис персоналу у відповідача не має, так як суд встановив правомірність скасування даної посади так як наказ № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP» був чинним.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12.09.2024 по справі № 523/7243/24 заяву КНП «ОРКПЦ» ООР про роз'яснення рішення було задоволено.
Роз'яснено рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаду завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР, а саме : Рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР вважається виконаним у разі прийняття Відповідачем наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР з внесенням до штатного розпису відповідної посади, а саме - завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР.
У зв'язку з тим, що ухвала про роз'яснення судового рішення по своїй суті змінює суть самого рішення так як зазначає, що необхідно внести зміни до штатного розпису позивача, в той час як в самому рішенні від 25.07.2024 він відмовляє у внесенні до штатного розпису позивачу, то відповідно відповідачем було подано апеляційну скаргу на дану ухвалу.
У зв'язку зі сплином терміну передбаченого пунктом 49-2 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП), який обраховується з дати отримання попередження про наступне звільнення відповідачем був винесений наказ генерального директора КНП «ОРКПЦ «ООР» № 1972-к від 30.09.2024 року про звільнення ОСОБА_1 завідувачки ( лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторної діагностики ( далі ДК КЛД) у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1. ст. 40 кодексу законів про працю України.
Представник зазначає, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ч. 3 ст. 64 ГКУ). Прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається. У Постанові КЦС ВП від 8 листопада 2023 року у справі № 443/299/22, суд дійшов висновку, що не можна вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, так як право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу.
Зміни в штатному розписі КНП «ОРКПЦ» ООР» обумовлені виробничою потребою та отримання погодження на дані дії від ОСОБА_1 не потрібне.
Відповідно до п.6.5 Статуту КНП «ОРКПЦ» ООР» генеральний директор в межах Статуту та узгоджених з Галузевим управлінням планових завдань самостійно вирішує питання щодо господарської та фінансової діяльності Підприємства за винятком тих питань, що віднесені цим Статутом до компетенції органу управління, Власника чи уповноваженого ним органу, або потребують відповідного узгодження.
З архуванням викладеного просить - у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради - відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю (а.с.151-166 том №2).
На адресу суду 17.12.2024 року (вх. № 41776) надійшла заява за підписом представника позивача згідно якої останній зазначив, що з боку відповідача відсутнє спростування, що не відбулося змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР», що є обов'язковою передумовою для звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідач зазначає, що єдиною підставою для звільнення ОСОБА_1 слугував наказ № 25/24-0 від 19.01.2024 про скорочення штату. Також, відповідач цитує рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 по справі № 523/7243/24, що «…Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, оскільки вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу)…», у зв'язку із чим позовні вимоги про оскарження наказу № 25/24-о від 19.01.2024 про скорочення штату - залишено без задоволення.
Проте, в подальшому відповідач посилається на те, що суд у вказаному рішенні підтвердив правомірність та законність винесення КНП «ОРКПЦ» ООР» наказу № 25/24-0 від 19.01.2024, яким було скасовано посаду Завідувачки ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР», яку обіймала ОСОБА_1 .
Представник позивача зазначає, що КНП ОРКПЦ ООР повністю ігнорує надану Суворовським районним судом м. Одеси у рішенні від 25.07.2024р. у справі № 523/7243/24 оцінку подіям, що передували винесенню наказу про скорочення штату № 25/24-о від 19.01.2024 : «…З наказу №25/24-О від 19.01.2024р. убачається, що фактично було скорочено лише одну штатну одиницю завідувача діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики, при цьому дане скорочення не супроводжувалось будь-якими змінами в організації роботи закладу. Так не передбачалось зміна в роботі діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики, не скорочувались інші штатні одиниці, при цьому зберігались всі інші штатні посади.
Відповідач не спростував твердження про порушення КНП «ОРКПЦ» ООР» вимог ст. 42, 49-2 КЗпП України, якими передбачена необхідність врахування переважного права на залишення на роботі працівника.
З урахуванням викладеного зазначив, що відповідачем не спростовані позовні вимоги, а тому позов підлягає до задоволення (а.с.122-133 том № 3).
В подальшому, 15.01.2025 року (вх. № 1271) на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі за підписом представника позивача, де зазначено, що ОСОБА_1 вперше була звільнена 22 березня 2024 року, і з тих пір, незважаючи на рішення суду про скасування першого звільнення та поновлення на посаду, ОСОБА_1 фактично не виконувала посадові обов'язки керівниці діагностичного центру. Відтак, саме нова керівниця ОСОБА_2 мала виконати до жовтня 2024 року програму розроблення та впровадження СМЯ і подати заявку про акредитацію. Проте, КНП «ОРКПЦ» ООР» не надало відомостей про проходження діагностичним комплексом акредитації за стандартом ISO 15189:2022, у зв'язку із чим можна зробити висновок, що нова керівниця ОСОБА_2 не справляється зі своїми посадовими обов'язками та не може вчасно виконати за неї розроблену та розписану по дням програму впровадження СМЯ.
Щодо відсутності у ОСОБА_1 освіти у галузі знань «Охорона здоров'я» і дослідження документів та щодо переважного права залишення на роботі при скороченні посади.
Відповідно до наданої копії тарифікаційного списку працівників і штатного розпису персоналу КНП «ОРКПЦ'ООР», що вводиться з 01 липня 2024 року Розділ 1. Апарат управління, Підрозділ 1. Керівники наявна посада заступника медичного директора з лабораторної діагностики, що обіймає ОСОБА_2 . Дана посада відповідно до КП ДК 003-2010 відповідає Коду 1210.1. Згідно класифікатору професій ДК 003:2010 Національного класифікатора України посада з кодом 1210.1 зазначена як Керівники підприємств, установ та організацій. Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 Охорона здоров'я, що затверджено та впроваджено в дію наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117 Кваліфікаційними вимогами до Керівника (1. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР (ДИРЕКТОР) / НАЧАЛЬНИК (ЗАВІДУВАЧ) ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я) є Наявність вищої освіти другого (магістерського) рівня у галузях знань "Управління та адміністрування" або "Публічне управління та адміністрування", або "Державне управління", або "Право", або "Охорона здоров'я". У разі наявності вищої освіти у галузі знань "Охорона здоров'я" також вимагається наявність спеціалізації за спеціальністю "Організація і управління охороною здоров'я" або спеціалізації за однією з лікарських спеціальностей (для керівника закладу охорони здоров'я, що надає виключно первинну медичну допомогу). Безперервний професійний розвиток. Отже, враховуючи у ОСОБА_1 наявності освіти Магістра державного управління, спеціалізація «Управління охороною здоров'я» (диплом 2016 року), сертифіката спеціаліста з Організації управління охороною здоров'я, наявності ВИЩОЇ кваліфікаційної категорії за спеціальністю «Організація і управління охороною здоров'я» при дослідженні переважного права залишення на роботі - таке переважне право мала саме ОСОБА_1 , як спеціаліст з більш високою кваліфікацією і досвідом роботи.
Відповідачем не спростовано твердження, що КНП «ОРКПЦ» ООР» не виконало вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування, Позивачці не запропоновані всі наявні вакантні посади, що відповідають її кваліфікаційному рівню протягом періоду звільнення.
Відповідач зазначив, - що ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї освіти та кваліфікації, а саме: лаборант, молодша медична сестра, реєстратор медичний, діловод (з проходженням курсів за напрямком діловодства та документознавства), сторож. - що посаду завідувачів лабораторій незалежно від профілю лабораторії можуть обіймати лише спеціалісти з вищою медичною освітою. (При цьому, як вбачається з наведеного у табличці вище порівняння, у ОСОБА_2 також відсутня ВИЩА медична освіта, а кваліфікація ОСОБА_1 є вищою).
Вказані доводи відповідача спростовуються наступним: Відповідно до наданої копії тарифікаційного списку працівників і штатного розпису персоналу КНП «ОРКПЦ'ООР», що вводиться з 01 липня 2024 року у Розділ IV. Діагностичний комплекс клінічної лабораторної діагностики, вакантними були 6,25 ставок, які не запропоновані, а саме: Підрозділ 1. Клініко-діагностична лабораторія - Лікар-лаборант - код 2229.2, вакансія 4,25 ставки (2229.2 - Професіонали в галузі медицини (крім сестринської справи та акушерства) Підрозділ 2. Централізована цитологічна лабораторія - Лікар-лаборант - код 2229.2, вакансія 1,0 ставки (2229.2 - Професіонали в галузі медицини (крім сестринської справи та акушерства) Підрозділ 3. Імуно-серологічна лабораторія - Імунолог - код 2211.2, вакансія 0,5 ставки (2211.2 - Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій) Підрозділ 4. Бактеріологічна лабораторія - Бактеріолог - код 2211.2, вакансія 0,5 ставки (2211.2 - Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій) Отже, відповідач мав значно ширший перелік вакантних посад, які міг запропонувати ОСОБА_1 виходячи з її освіти та кваліфікації, проте, замість реального виконання свого обов'язку за ст. 40, 49-2 КЗпП України, відповідач формально (очевидно з насмішкою) запропонував посади, на які ОСОБА_1 завідомо не могла перейти, наприклад, посада сторожа.
Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 Охорона здоров'я, що затверджено та впроваджено в дію наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117 Кваліфікаційними вимогами до керівника медичної лабораторії закладу охорони здоров'я та лабораторії закладу громадського здоров'я також допускаються особи, які здобули вищу освіту другого (магістерського) рівня у галузі знань "Біологія" з наступною спеціалізацією за профілем структурного підрозділу. Стаж роботи за фахом не менше 3 років.
Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 Охорона здоров'я, що затверджено та впроваджено в дію наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117 Кваліфікаційними вимогами до професіоналів з вищою немедичною освітою медико-лабораторної справи у сфері охорони здоров'я, а саме Бактеріолог, Імунолог є вища освіта другого (магістерського) рівня галузі знань "Біологія", спеціалізація за фахом "Бактеріологія"/"Лабораторна імунологія". Безперервний професійний розвиток. Без вимог до стажу роботи.
Отже, ОСОБА_1 , яка має вищу освіту за спеціальністю «Біологія», є магістром державного управління, кандидатом біологічних наук за спеціалізацією «Біохімія», має сертифікат спеціаліста вищої категорії з Організації управління охороною здоров'я, має кваліфікацію вищої категорії за спеціальністю «Клінічна лабораторна діагностика», має загальний стаж роботи у сфері медицини 22 роки - має право обіймати посаду не тільки керівника медичної лабораторії, а і посаду заступника медичного директора з лабораторної діагностики. Відтак, відповідач або не в повній мірі володіє знаннями щодо кваліфікаційних вимог до окремих посад, або намагається ввести суд в оману, створивши видимість, що начебто ОСОБА_1 не могла очолювати діагностичний комплекс.
Відповідач не надав доказів законності змін в організації праці шляхом скорочення чисельності працівників.
Згідно відповіді голови Одеської обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України від 25.04.2024 р. за № 18, перш ніж видати наказ про звільнення працівника за скороченням штату, роботодавцю слід було довести необхідність скорочення штату та звільнення працівника. Підприємство повинно було підготувати техніко-економічне обґрунтування на скорочення посади працівника. Обґрунтування (техніко-економічне обґрунтування) щодо необхідності скорочення посади Завідувача Діагностичним комплексом не надано.
З урахуванням викладеного представник позивача просить врахувати ці письмові пояснення, та задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с.146-153 том № 3).
Також, 31.03.2025 року (вх. № 11495) на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі за підписом представника відповідача відповідно до яких представник відповідача зазначає, що позивач прагне вести суд в оману зазначаючи про те, що надання даного доказу слугувало підставою для звільнення ОСОБА_1 .
Водночас ОСОБА_1 не надала доказів навіть проміжної роботи за даним звітом як зазначив сам позивач перший етап був до 30.04.2024, а позивач звільнена вперше 22.03.2024 ( тобто майже за 3 місяці не було зроблено жодних робіт для початку програми). При тому , ОСОБА_1 хоче запевнити, що саме півтора місяці їй не вистачило для роботи над даною програмою ( дане твердження дуже критично варто оцінювати так як якщо протягом майже 3 місяців не було вчинено нічого для початку роботи, сумнівно, що їй не вистачило ще півтора місяці). Також відповідачу не зрозуміло на підставі яких доказів Позивач прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не справляється з роботою та на підставі чого Відповідач має надавати та відчитуватись перед Бокал за впровадження CMЯ.
З приводу доводів переважного права ОСОБА_1 залишитись на роботі.
Вiдповідно до наказу генерального директора КУ «Одеський Обласний Онкологічний диспансер» №152-к вiд 22.09.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідуючої клініко- діагностичної лабораторії другої категорії з 23.09.2016.
Однак, відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 остання працювала в «Одеському обласному онкологічному диспансері» (правонаступник КНП «ОРКПЦ» ООР») ще з 1996 року.
Відповідно до п. 3 ст. 42 КЗпП при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
ОСОБА_1 не має освіти у галузі знань «Охорона здоров'я». З приводу ОСОБА_2 зазначив, що їй листом № 75 від 21.04.2011 від Професійної спілки працівників охорони здоров'я України було зазначено, що професіонали з вищою немедичною освітою: біологи, бактеріологи, біохіміки, мікробіологи, які до вступу в дію наказу МОЗ України № 588 від 12.08.09 «О атестації професіоналів з вищою немедичною освітою, працюючих в закладах охорони здоров'я до 01.10.09. та були зараховані на лікарські посади в закладах охорони здоров'я згідно п. 8 розділу 1 наказу МОЗ № 195 від 25.12.92 зберігають право роботи на лікарських посадах тих же найменувань, а також атестаційну кваліфіковану категорію лікарських спеціальностей. У зв'язку з вищевикладеним у ОСОБА_2 в порівняні з ОСОБА_1 було переважне право на залишення на роботі в порівнянні з Позивачем. Також дані доводи підтверджуються трудовою книжкою ОСОБА_2 щодо її стажу, посвідченнями про проходження підвищення кваліфікації та численними сертифікатами з приводу своєї діяльності.
Щодо не запропонування всіх вакантних посад ОСОБА_1 зазначив, що позивачу були запропоновані вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї освіти та кваліфікації, а саме: лаборант, молодша медична сестра, реєстратор медичний, діловод (з проходженням курсів за напрямком діловодства та документознавства), сторож. Відповідно до правової позиція у постанові КЦС ВП від 14 лютого 2023 року у справі № 519/1151/18: "обов'язок роботодавця запропонувати робітнику, якого звільняють у зв'язку зі скороченням, не всі вакантні на підприємстві посади, а тільки ті, які відповідають його професії чи спеціальності, або іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду).
Представник зазначає, що посаду завідувачів лабораторій незалежно від профілю лабораторії можуть обіймати лише спеціалісти з вищою медичною освітою (лист МОЗ «Про внесення змін до наказу «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» від 05.09.2008 № 11-02-13/21). Також, до посади начальника (завідувача, керівника) структурного підрозділу закладу охорони здоров'я встановлені такі кваліфікаційні вимоги: вища освіта II рівня за ступенем магістра у галузі знань «Охорона здоров'я»; проходження інтернатури за однією зі спеціальностей медичного профілю з наступною спеціалізацією за профілем структурного підрозділу; стаж роботи за фахом не менше 3 років (п. 13 розд. 1 «Керівники» ДКХП 78).
Таким чином, КНП «ОРКПЦ» ООР» запропонувало ОСОБА_1 абсолютно всі вакантні посади на підприємстві, які остання може займати зі своєю освітою та кваліфікацією.
У своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що може займати посаду не тільки керівника лабораторії а і посаду заступника медичного директора, при тому не надає докази «вакантності» таких посад на підприємстві, а тому такі доводи не є обґрунтованими в рамках даної справи.
З приводу законності змін в організації праці - позивач в своїх поясненнях звертає увагу, що відповідач не надав документ під назвою «техніко-економічне обґрунтування на скорочення посади», однак як на правову підставу посилається на лист Одеської обласної організації профспілки.
Позивач не називає на підставі якого закону, постанови чи будь-якого нормативного акту має бути даний доказ. (лист профспілки таким документом ніяк бути не може). Більш того зі змісту даного листа вбачається відсутність підстав для задоволення претензій з боку ОСОБА_1 .
Однак, на думку відповідача, Бокал І.І. не може надавати правову оцінку в даній справі наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» О.Покітко № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP», а тим більше зазначити про його протиправність так як він є предметом спору в справі № 523/7243/24, яка розглядається в суді апеляційної інстанції.
Тобто станом на дату подання цього позову ОСОБА_1 не має жодних правових підстав вважати наказ генерального директора КНП «ОРКПЦ «ООР» № 1972-к від 30.09.2024 року про звільнення ОСОБА_1 завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1. ст. 40- КЗпП незаконним так як підставою для видання даного наказу став наказ № 25/24-0. від 19.01.2024, який є чинним.
З урахуванням викладеного просить - у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради - відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю (а.с.206-215 том №3).
В подальшому, 22.04.2025 року (вх. № 14744) на адресу суду надійшли додаткові пояснення за підписом представника відповідача, згідно яких останній зазначив, що на сторінці 1-2 позову позивач посилається на судову справу №523/7243/24 за позовом ОСОБА_1 до КНП «ОРКПЦ «ООР» про : - визнання протиправним та скасування Наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР О. Покітко № 25/24-0 від 19.01.2024 «Про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» ООР», яким скорочено посаду завідувача діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики-лікаря ( далі ДК КЛД) лаборанта КБН КНП «ОРКПЦ» ООР; - зобов'язання КНП «ОРКПЦ» ООР внести до штатного розпису та до Положення про ДК КЛД необхідні зміни для повернення в них положень про посаду завідувача (лікаря-лаборанта) ДК КЛД з посадовим окладом, доплатами та надбавками у розмірі не меншому, ніж був передбачений станом на 22.03.2024; - визнати протиправним та скасувати Наказ генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР О. Покітко № 494-к від 22.03.2024 «про звільнення ОСОБА_1 завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( далі КЗпП України) ; - поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР; - стягнення з КНП «ОРКПЦ» ООР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення до дня винесення судового рішення у справі, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивачки.
Так в провадженні Одеського апеляційного суду перебувала справа №523/7243/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 в частинні відмови у визнанні протиправним та скасування наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» О.Покітко № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP» та про зобов'язання КНП «ОРКПЦ» ООР» внести до штатного розпису та до Положення про Діагностичний комплекс клінічної лабораторної діагностики необхідні зміни для повернення в них положень про посаду Завідувача (лікаря-лаборанта) ДК КЛД з посадовим окладом, доплатами та надбавками у розмірі не меншому, ніж був передбачений станом на 22.03.2024 року.
Також в провадженні Одеського апеляційного суду перебувала справа №523/7243/24 за апеляційною скаргою КНП «ОРКПЦ» ООР» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.07.2024 в частинні визнання протиправним та скасування Наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» О.Покітко № 494-к від 22.03.2024 про звільнення ОСОБА_1 завідувачки (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторної діагностики ( далі - ДК КЛД у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, визнання протиправним та скасування Наказу генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» О.Покітко № 1390-к від 15.07.2024 про звільнення ОСОБА_1 завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР», стягнення з КНП «ОРКПЦ» ООР» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу 13 329 гривень. (з урахуванням ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 30.07.2024 по справі № 523/7243/24 про виправлення описки стягнуто - 22 427 грн. 64 коп.), зобов'язання КНП «ОРКПЦ» ООР» з суми стягнення заробітної плати, відповідно до п. 5 рішення суду перерахувати суми ЄСС та військового збору та зобов'язання КНП «ОРКПЦ» ООР» внести до трудової книжці ОСОБА_1 відомості про скасування наказу про звільнення.
Постановою Одеського апеляційного суду по справі №523/7243/24 від 15.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року в частині про визнання протиправним та скасування наказу про скорочення штату змінено, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційну скаргу КНП «ОРКПЦ» ООР задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП «ОРКПЦ» ООР про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Обставини та підстави звільнення ОСОБА_1 є однаковими в обох справах, а саме наказ генерального директора КНП «ОРКПЦ» ООР» О.Покітко № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP».
Так як апеляційним судом встановлено правомірність наказів № 494-к від 22.03.2024 про звільнення, наказу № 1390-к від 15.07.2024 про звільнення та наказу № 25/24-0. від 19.01.2024 про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» OOP», то й в даній справі відсутні підстави для визнання протиправним наказу № 1972-к від 30.09.2024 року про звільнення, поновлення з 30.09.2024 ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» ООР» або на рівнозначній посаді - тобто на посаді організаційної структури КНП «ОРКПЦ» ООР», до функціональних обов'язків якої входить керування роботою ДК КЛД та відповідно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. В його основі лежить положення «res judicata», відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
З урахуванням викладеного просить відмовити в задоволенні позову (а.с.240-244 том № 3).
Аналогічні додаткові пояснення надійшли на адресу суду 07.05.2025 року (вх. № 17408) (а.с.1-6 том № 4).
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості позовних вимог та наявності судового рішення, яким у задоволенні позову позивачу за аналогічних підстав було відмовлено.
Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, які просили позов задовольнити, представника відповідача, який просив відмовити в задоволенні позову, дослідивши матеріали справи та докази на які посилаються сторони, як на підставу своїх доводів та заперечень, заслухавши пояснення свідків, встановивши обставини справи та норми права, що підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначила, що після її поновлення на роботі, що відбулось на підставі судового рішення, її повторно було звільнено без належних на те підстав, на підставі наказу про скорочення штату, у зв'язку з цим просить наказ скасувати та повити на роботі, стягнути середньомісячний заробіток.
Судом встановлено, що оскаржуваним Наказом Про звільнення Бокал Інни № 1972-к від 30.09.2024 року, ОСОБА_1 - завідувачку (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторії діагностики, 30.09.2024 року у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України - звільнено. Підстава: 1. Наказ № 25/24.О від 19.01.2024 р «Про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» ООР» 2. Попередження № 1456 від 29.07.2024 р. Про наступне звільнення (а.с.19 том № 2).
Відповідно до наказу від 19.01.2024 року № 25/24-о «Про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» ООР» - наказано: скоротити посаду завідувача діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики - лікаря-лаборанта КНБ КНП «ОРКПЦ» ООР» (а.с.153-154 том № 1).
Судом встановлено, що підставою для поновлення позивача на роботі стало рішення Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/7243/24, яким визнано протиправним та скасовано Наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради О.Покітко № 494-к від 22.03.2024 про звільнення позивача завідувачки (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторної діагностики у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Визнано протиправним та скасовано Наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради О.Покітко № 1390-к від 15.07.2024 про звільнення позивача завідувачки (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторної діагностики у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторної діагностики Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 22 427,64 гривень.
Зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради з суми стягнення заробітної плати, відповідно до п. 5 рішення суду перерахувати суми ЄСС та військового збору.
Зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради внести до трудової книжки ОСОБА_1 відомості про скасування наказу про звільнення.
Так, відповідно до Наказу № 1525-к від 26.07.2024 року - скасовано наказ від 22.03.2024 року № 494-к «Про звільнення ОСОБА_7 та наказ від 15.07.2024 року № 1390-к «Про звільнення ОСОБА_7 » - підстава рішення суду.
Наказано ОСОБА_1 поновити 26.07.2024 року на посаді завідувачки (лікаря - лаборанта) діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики КНП ОРКПЦ» ООР» з посадовим окладом 20 000 гривень (а.с.234-235 том № 1).
Разом з цим, судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного суду від 15.04.2025 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року в частині про визнання протиправним та скасування наказу про скорочення штату змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Так, скасовуючи судове рішення апеляційний суд зазначив: «Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційних скарг сторін, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від30 вересня 2021 року у справі №462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно з частиною другою статті40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті40 КЗпП України необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті49-2КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
У статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
Така ж позиція підтримана Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Оцінюючи надані сторонами докази у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що у Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради мали місце зміни в організації виробництва і праці шляхом видачі на підставі пояснювальної записки від 18.01.2024 щодо доцільності скорочення посади завідуючої ДК КЛД Наказу генерального директора «Про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису КНП «ОРКПЦ» ООР» № 25/24-о від 19.01.2024, яким скорочено посаду завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД «ОРКПЦ» ООР.
Діючий станом на час винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивачки 22.03.2024 штатний розпис відповідача не містить посади, яку обіймала до скорочення ОСОБА_1 , про що свідчить наданий відповідачем в особі директора в межах своїх повноважень на виконання ухвали суду штатний розпис (а.с. 9-39 т. 3), і що обумовило скорочення чисельності штату, зокрема посади позивачки ОСОБА_1 .
Вказана обставина позивачем не спростовується, а доцільність вчинення роботодавцем таких дій не є предметом судового розгляду. Слід врахувати висновки Верховного Суду, викладені у подібних правовідносинах, у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц та від 25 листопада 2019 року у справі № 415/5022/18, від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц), від 19 квітня 2023 року у справі №127/9454/20, відповідно до яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення, а оскарження працівником наказів про зміни в організації виробництва та праці, про зміни штатного розпису, скорочення чисельності або штату працівників є неналежним способом захисту. Тому посилання позивачки на удаваність скорочення в установі відповідача не заслуговує на увагу.
Отже, суд хоча і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в наведеній частині, проте припустився помилки в мотивах такого свого рішення.
Апеляційним судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було запропоновано позивачці ознайомитися та підписати попередження про скорочення посади та заплановане вивільнення ОСОБА_1 завідувачки діагностичного комплексу клінічної лабораторної діагностики КНП «ОРКПЦ» ООР», від чого вона 22.01.2024 відмовилася і про що відповідачем складено долучений до матеріалів справи акт.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що виконання наказу про наступне її вивільнення мала виконати саме ОСОБА_8 , то вказане не заслуговує на увагу, оскільки комісія у складі працівників КНП «ОРКПЦ» OOP, а саме: начальника відділу юридичного забезпечення КНП «ОРКПЦ» OOP Айдина Алієва; заступника генерального директора з кадрових питань Оксани Лєкар та заступника медичного директора з лабораторної діагностики Ольги Перекрестової виконали вказану дію у службовому кабінеті Поліклінічно-діагностичне відділення КНП «ОРКПЦ» ООР», де І.Бокал працювала на посаді завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» OOP.
Також підтверджено, що одночасно із попередженням про наступне вивільнення за скороченням штату позивачці відповідачем було запропоновано наявні вакантні посади лаборанта, молодшої медичної сестри, реєстратора медичного, діловода (з проходженням курсів за напрямком діловодства та документознавства), гардеробника (сезонна вакансія), ліфтера, сторожа, які відповідали її кваліфікації та спеціальності.
Доказів існування інших вакантних посад посад, які б відповідали кваліфікації та спеціальності позивачки, матеріали справи не містять.
Посилання позивачки на штучність створення посади заступника медичного директора з лабораторних питань, посадові обов'язки якого повністю дублювали її посадові обов'язки як завідувачки (лікаря-лаборанта) ДК КЛД КНП «ОРКПЦ» OOP, що вважає дискримінаційними та цілеспрямованими діями та неврахування на боці позивачки переважного права на залишенні на роботі, то колегія суддів бере до уваги, що введену до штатного розпису посада заступника медичного директора з лабораторних питань може обіймати лише спеціалісти з вищою медичною освітою (лист МОЗ «Про внесення змін до наказу «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я від 05.09.2008 № 11-02-13/21).
Також до посади начальника (завідувача, керівника) структурного підрозділу закладу охорони здоров'я встановлені кваліфікаційні вимоги: вища освіта ІІ рівня за ступенем магістра у галузі знань «охорона здоров'я»; проходження інтернатури за однією зі спеціальностей медичного профілю з наступною спеціалізацією за профілем структурного підрозділу; стаж роботи за фахом не менше 3 років (п. 13 роздл. 1 «Керівники» ДКХП 78).
Наявні у позивачки дипломи про освіту свідчать про відсутність у неї відповідної освіти та кваліфікації для зайняття вказаної посади вищої медичної освіти.
До того ж, Наказом Міністерства охорони здоров'я від 12.08.2009 № 588 «Про атестацію професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють в системі охорони здоров'я» встановлено можливість збереження права на подальшу роботу на лікарських посадах тих самих найменувань та атестацію на кваліфікаційну категорію з лікарських спеціальностей професіоналам з вищою немедичною освітою лише, якщо вони до набрання чинності цим наказом зараховані на лікарські посади в закладах охорони здоров'я.
Натомість, позивачка працювала на скороченій посаді лише з 22.09.2016 року.
Вказана сукупність унеможливлює можливість зайняття позивачкою новоствореної посади у відповідача, а її прагнення навести наявне у неї переважне право на зайняття вказаної посади, навіть за умови на її боці численних здобутків у професійній сфері, не ґрунтується на вимогах закону.
З огляду на зазначене, апеляційний суд в межах доводів апеляційної скарги відповідача доходить висновку про дотримання останнім як роботодавцем порядку вивільнення працівників, визначеного нормами КЗпП України, а доводи апеляційної скарги позивачки про порушення працедавцем її трудових прав під час скорочення штату є безпідставними.
Власник належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а щодо зайняття позивачкою посади заступника медичного директора з лабораторних досліджень, то таке не відповідає її освіті та кваліфікації.
На дотримання відповідачем порядку звільнення позивачки за скороченням штату не впливає намагання останньої довести те, що таке звільнення стало наслідком неприязних стосунків ОСОБА_1 з новим керівництвом відповідача, а також численні перевірки діяльності лабораторії під керівництвом ОСОБА_1 .. Останнє не має жодного відношення до скорочення штату та наступного звільнення позивачки.
Як не може бути взято до уваги і посилання позивачки на дискримінацію щодо її трудових прав прийняття на новоутворену посаду іншої особи, а не позивачки, оскільки у останньої встановлено відсутність належних освіти та кваліфікації, що висуваються до посади заступника медичного директора з лабораторних питань. Натомість наявність переважного права можливо оцінювати лише у особи, яка відповідає вказаним вимогам.
З огляду на вищенаведені положення закону та встановлені фактичні обставини справи, помилковими є і висновки суду про порушення права на працю позивачки через відсутність пропозиції їй зайняти рівнозначні або аналогічні посади у відповідача.
Щодо вимоги апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 про скасування рішення суду у відмовленій частині та задоволення її позовних вимог про зобов'язання Комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради внести до штатного розпису та до Положення про Діагностичний комплекс клінічної лабораторної діагностики необхідні зміни для повернення в них положень про посаду Завідувача (лікаря-лаборанта) діагностичним комплексом клінічної лабораторної діагностики з посадовим окладом, доплатами та надбавками у розмірі не меншому, ніж був передбачений станом на 22.03.2024, то вказаний спосіб захисту не узгоджується із виключним правом роботодавця самостійно визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, тобто з його виключною компетенцією як власника на управління підприємством (ч. 3 ст. 64 ГКУ).
Наведене у своїй сукупності свідчить про надання відповідачем суду доказів безпідставності позовних вимог, натомість відповідач надав суду обґрунтовані докази щодо наявності дійсних та законних підстав змін в організації виробництва і праці, необхідності скорочення штату працівників, внаслідок чого було законно скорочено посаду, яку обіймала позивачка і по справі відсутні порушення порядку такого звільнення.
Отже, оскільки підстав для поновлення позивачки на роботі до суду не надано, ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, які призвели до незаконного звільнення, доводи останньої спростовані відповідачем, а так як решта вимог, в тому числі про стягнення середньомісячного заробітку, є похідними від вимоги про поновлення особи на роботі, то колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав у їх задоволенні…».
Відповідно до положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судом встановлено, що попередні позовні вимоги про поновлення позивача на роботі - скасовані постановою апеляційного суду.
З огляду на викладене, суд зауважує, що підставою для винесення наказу про поновлення позивача на роботі було рішення Пересипського районного суду м. Одеси, яке у свою чергу скасовано та позивачу відмовлено в задоволені позовних вимог.
Відповідно, наказ про поновлення на роботі та в подальшому про звільнення, який оспорює позивач, а саме від 30.09.2024 № 1972-к є похідним від попередніх вимог позивача, які були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.
Допитані свідки, а саме: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 суду пояснили, що після зміни керівництва відбулись кадрові зміни на підприємстві, керівництво взяло на роботу нових людей, лабораторія в якій працювала ОСОБА_1 працює, як і при ОСОБА_1 . Змін не відбулось. ОСОБА_9 зазначив, що він також звільнений новим керівництвом, однак за згодою сторін.
Отже, згідно пояснень свідків, останні зазначили, та відповідно підвередили доводи позивача щодо відсутності суттєвих змін у процесі роботи, які б могли бути викликані необхідність скорочення штату та відповідно видачі наказу про скорочення штату.
Разом з цим, суд зазначає, що постановою Одеського апеляційного суду встановлено, що Діючий станом на час винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивачки 22.03.2024 штатний розпис відповідача не містить посади, яку обіймала до скорочення ОСОБА_1 , про що свідчить наданий відповідачем в особі директора в межах своїх повноважень на виконання ухвали суду штатний розпис і що обумовило скорочення чисельності штату, зокрема посади позивачки.
Також, у постанові апеляційного суду зазначено «…Доцільність вчинення роботодавцем таких дій не є предметом судового розгляду. Слід врахувати висновки Верховного Суду, викладені у подібних правовідносинах, у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц та від 25 листопада 2019 року у справі № 415/5022/18, від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц), від 19 квітня 2023 року у справі №127/9454/20, відповідно до яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення, а оскарження працівником наказів про зміни в організації виробництва та праці, про зміни штатного розпису, скорочення чисельності або штату працівників є неналежним способом захисту. Тому посилання позивачки на удаваність скорочення в установі відповідача не заслуговує на увагу».
Отже, судом апеляційної інстанції надано оцінку доводам позивача з приводу правомірності дій щодо скорочення чисельності штату, а відтак допитані в судовому свідки не можуть, власне своїми показами та наданими свідченнями оспорити правомірність такого наказу.
В даному випадку, з урахуванням постанови Одеського апеляційного суду позовні вимоги за позовом про скасування наказу від 30.09.2024 року про звільнення позивача зводяться до переоцінки доказів позивачем.
Згідно ст. 2,5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.ч. 1,5,6ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд наголошує на тому, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Слід зазначити, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки обставини за якими позивач скасувати наказ № 86К від 27.03.2020 року про звільнення, (з внесенням змін) спростовані матеріалами справи.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Отже, під час розгляду справи встановлено, що підставою для поновлення позивача на роботі було рішення суду, яке скасовано, а відтак повторне прийняття позивача на роботу та подальше звільнення на підставі наказу про скорочення штату та внесення змін до штатного розпису є похідним від позовних вимог, які були предметом розгляду в суді апеляційної станції при розгляді справи № 523/7243/24.
Згідно п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Статтею ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати належить компенсувати за рахунок держави.
Витрати понесені позивачем на правничу допомогу віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 258-259, 263, 265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 22.07.2025р.
Суддя: