Справа № 523/10588/25
Провадження №2/523/4959/25
"15" липня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Ячменьової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
30 травня 2025 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 77271,50 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 02 грудня 2021 року відповідач уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 3353351, за умовами якого отримав кредит на суму 15000 грн шляхом перерахування коштів на його банківську картку строком на 20 днів з терміном платежу до 22 грудня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом відповідно до графіку платежів.
03 грудня 2021 року відповідач уклав з ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» договір № 3144224853-157452, за яким отримав кредит у розмірі 2500 грн строком на 14 діб зі сплатою процентів за користування кредитом відповідно до графіку платежів.
Через невиконання відповідачем кредитних зобов'язань за вказаними договорами утворилася заборгованість.
26 липня 2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір факторингу, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним зобов'язанням від 02 грудня 2021 року № 3353351.
07 березня 2023 року ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3144224853-157452 від 03 грудня 2021 року, яке у свою чергу на підставі договору факторингу від 18 лютого 2025 року відступило позивачеві право вимоги за вказаним кредитним зобов'язанням.
У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача загальну заборгованість за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 у розмірі 77271,50 разом із понесеними судовими витратами, в тому числі і професійну правову допомогу у розмірі 25000 грн.
04 червня 2025 року після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Сторони в судове засідання 10 липня 2025 року не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
У матеріалах справи є клопотання позивача про розгляд справи у відсутності його представника та згоду на заочний розгляд справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки за зареєстрованою адресою місця проживання, проте вона повернулася до суду без вручення адресату з довідкою АТ «Укрпошта» - «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Судом враховується також судова повістка, надіслана у електронному вигляді на номер телефону, зазначений відповідачем при укладенні кредиту.
Отже, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, із клопотаннями до суду не звертався.
Відповідач в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, який не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд зі згоди позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що 02 грудня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 3353351, відповідно до якого Товариство надало відповідачеві кредит у розмірі 15000 грн у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку НОМЕР_1 *74 строком на 20 днів з 02 грудня 2021 року до 22 грудня 2021 року зі сплатою відсотків за ставкою 2 % за кожен день строку користування кредитом у межах строку кредитування, відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою - 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом у випадку продовження строку кредитування, та комісії за надання кредиту у розмірі 19 % від суми кредиту одноразово у сумі 2850 грн.
Укладання кредитного договору між сторонами відбувалося дистанційно в електронній формі з використанням Інформаційно-телекомунікаційної системи позикодавця шляхом направлення електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір в електронній формі та його підписання сторонами за допомогою електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Сформовані таким чином електронні підписи накладаються на договір. Після підписання договору електронними підписами його умови вважаються прийнятими, а договір позики є укладеним. На підписаний договір накладається кваліфікована електронна печатка Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Договір позики зберігається в електронному вигляді в Особистому кабінеті позичальника, а також направляється позичальнику на електронну пошту.
Також, укладаючи договір, відповідач засвідчив, що погоджується, що електронний підпис з одноразовим ідентифікатором є аналогом її власноручного підпису, а також усвідомлює правові наслідки такої згоди.
Сторони узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення договору в електронній формі, на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису - одноразового ідентифікатора у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання договору.
ТОВ «Мілоан» 02 грудня 2021 року через платіжну систему LiqPay перерахував на картку відповідача 15000 грн.
Відповідач зобов'язаний був повертати кредити відповідно до графіку платежів (додатки № 1 до договору), проте свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим за розрахунком позивача на дату подання позову утворилася заборгованість за кредитним зобов'язанням у розмірі 68850 грн, з яких 15000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 51000 грн - заборгованість за процентами та 2850 грн - заборгованість за комісією.
26 липня 2024 року ТОВ «Мілаон» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір факторингу № 26-07/2023, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передає, а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає за плату та на умовах, визначених цим договором, право вимоги, у тому числі і до відповідача за кредитним договором № 3353351від 02 грудня 2021 року на суму 68850 грн.
Перелік боржників, підстави виникнення права вимоги та сума грошових вимог визначені у реєстрі боржників, що є невід'ємною частиною договору факторингу.
03 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір № 3144224853-157452, відповідно до якого Товариство надало відповідачеві кредит у розмірі 2500 грн у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку НОМЕР_2 строком на 14 днів з 03 грудня 2021 року до 17 грудня 2021 року зі сплатою відсотків за ставкою 0,5 % за кожен день строку користування кредитом у межах строку кредитування.
Договір укладався у електронній формі шляхом заповнення заяви про надання кредиту на сайті Товариства, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки.
03 грудня 2021 року о 10:23:35 годині ОСОБА_1 підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором U55VCH3D.
03 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» перерахував вказану відповідачем картку НОМЕР_3 кредит у розмірі 2500 грн.
Відповідач зобов'язаний був повертати кредити відповідно до графіку платежів (додатки № 1 до договору), проте свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим за розрахунком позивача на дату подання позову утворилася заборгованість за кредитним зобов'язанням у розмірі 8421,50 грн, з яких 2500 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 5921,50 грн - заборгованість за процентами.
07 березня 2023 року ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» за договором факторингу № 07/03/23 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3144224853-157452 від 03 грудня 2021 року.
У свою чергу на підставі договору факторингу від 18 лютого 2025 року ТОВ «Коллект Центр» відступило позивачеві право вимоги за вказаним кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 на суму 8421,50 грн.
Перелік боржників, підстави виникнення права вимоги та сума грошових вимог визначені у реєстрі боржників, що є невід'ємною частиною договорів факторингу.
Отже, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за вищевказаними кредитними зобов'язаннями на загальну суму 77271,50 грн.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Як судом було з'ясовано відповідач отримав кредит за двома договорами на суму 15000 грн 02 грудня 2021 року до 22 грудня 2021 року зі сплатою відсотків за ставкою 2 % за кожен день строку користування кредитом у межах строку кредитування, відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою - 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом у випадку продовження строку кредитування, та комісії за надання кредиту у розмірі 19 % від суми кредиту одноразово у сумі 2850 грн., а також на 2500 грн з 03 грудня 2021 року до 17 грудня 2021 року зі сплатою відсотків за ставкою 0,5 % за кожен день строку користування кредитом у межах строку кредитування. До теперішнього часу відповідач не повернув вказані кошти, чим порушив зобов'язання, тому вимога про стягнення тіла кредиту і комісії є обгрунтованою і підлягає задоволенню.
Щодо стягнення процентів необхідно зазначити, що відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Як вбачається з наданих розрахунків проценти нараховані за умовами договору поза дією строків договорів, а саме, №3353351 за період з 26.07.2024 по 20.05.2025, № 3144224853-157452 за період з 18.02.2025 по 20.05.2025 .
За відомостями про щоденні нарахування та погашення проведено розрахунок процентів:
за договором № 3353351 за період з 03 грудня 2021 року і до 20 лютого 2022 року, за договором № 3144224853-157452 в період з 03 грудня 2021 року до 23 березня 2023 року.
Враховуючи вказані норми суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення заборгованості за процентами підлягає частковому задоволенню лише за період дії договорів, а саме, за договором № 3353351 за період з 03 грудня 2021 року і до 22.12.2021 року у розмірі 6000 грн. 300грнХ20 днів), а за договором № 3144224853-157452 в період з 03 грудня 2021 року до 22 грудня 2021 року у розмірі 1521 грн (13+26+39+52+65+78+91+104+117+130+143+156+169+169+169
+169)
В іншій частині вимога не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано доказів пролонгації умов договору передбачених кредитним договором.
За нормами ст.137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат правничої допомоги позивачем надано договір про надання правової допомоги від 02 липня 2024 року № 02-07/2024, складений між ТОВ «Факторинг Партнерс» і Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 584 від 01 квітня 2024 року щодо боржника ОСОБА_1 , в якій: надання усної консультації 2 години - 4000 грн, надання письмової консультації з вивченням документів 1 година - 3000 грн, складання позовної заяви 6 годин - 18000 грн; витяг з акту № 9 від 30 квітня 2025 року.
Враховуючи вказані норми, нескладність справи, розгляд якої здійснено судом в порядку спрощеного провадження, а також часткове задоволення вимог, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення правничої допомоги підлягає частковому задоволенню у розмірі 5000 грн..
При вирішенні питання про стягнення правничої допомоги судом враховано правові висновки Верховного Суду у справах № 755/9215/15-ц, № 922/445/19.
Згідно зі ст.ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір, сплачений за подачу позову в розмірі 2422,40 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 12,13,76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 280-283, 354-355 ЦПК України -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вул. Гедройця Єжи, 6, оф. 521, м. Київ, 03150) заборгованість за кредитним договором № 3353351 від 02 грудня 2021 року у розмірі 23850 грн, заборгованість за кредитним договором № 3144224853-157452 від 03 грудня 2021 року у розмірі 4021 грн, всього на загальну суму 27871 грн, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Рішення складено 15 липня 2025 року.
Суддя