Справа № 643/4761/23 Головуючий суддя І інстанції Тимош О. М.
Провадження № 22-ц/818/214/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
03 липня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року, по цивільній справі № 643/4761/23, за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,
У червні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» в особі свого представника звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , в якій просить стягнути солідарно з відповідачів на користь КП «ХТМ» заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 99 232 грн 58 коп, яка утворилася за період з 01 грудня 2011 року по 23 лютого 2022 року, та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог зазначає, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово- комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у боржників виникла заборгованість в сумі 99 232 грн 58 коп., яка утворилася за період з 01 грудня 2011 року по 23 лютого 2022 року.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2023 року, ухваленим у цивільній справі № 643/4761/23, позовну заяву КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі в сумі 8910 грн 17 коп., яка утворилася за період з 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2016 року. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з теплопостачання в сумі 90 322 грн 41 коп, яка утворилася за період з 01 грудня 2016 року по 23 лютого 2022 року та витрати по сплаті судового збору 671,00 грн з кожного.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулися до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою суду від 28.02.2024 була задоволена, скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання, справу призначено до розгляду.
14.03.2024 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Потеряєвої І. А. надійшов відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову. У разі якщо суд дійде висновку про порушення права позивача з боку ОСОБА_2 , просила застосувати позовну давність до вимог позивача з 01.12.2011 до 01.06.2020 та відмовити у позові в цій частині. У разі відмови в позову повністю або частково просила стягнути з позивача судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу у розмірі 38 000 грн або пропорційно розміру задоволених вимог. Представник відповідача зазначає, що позов є необґрунтованим. Зазначає, що ОСОБА_2 з 1981 року не проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де проживали її батьки та сестра ОСОБА_4 з чоловіком та двома дітьми. Фактично вона проживала з чоловіком та дочкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
13.09.2012 ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у квартирі для того, щоб мати доступ до неї та доглядати за старими батьками, оскільки ОСОБА_4 та її чоловік не допомогали їм та застосовували насильство. 01.12.2016 у квартирі зареєстровано місце проживання її дочки ОСОБА_1 . В квартирі вона не проживала, у червні 2019 року переїхала до м. Вишгород Київської області, де проживала до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З квітня 2019 р. у квартирі проживала тільки ОСОБА_4 з чоловіком та двома дітьми, оскільки батьки виїхали до іншого житла.
Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 не є власником квартири, особисто не користувалася квартирою, не отримувала послуг для власних потреб та не укладала договір з позивачем, тому не є споживачем та не несе відповідальність за оплату комунальних послуг. Також зазначила, що з урахуванням строків позовної давності стягненню підлягає заборгованість за період червень 2020 року - 23 лютого 2022 року, що становить 36 165,32 грн, в іншій частині вимоги задоволенню не підлягають. Вважає, що підстави для застосування приписів п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України застосуванню не підлягає, оскільки самого факту впровадження карантину для поновлення строку недостатньо.
Від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Чумака Р. В. 15.03.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просив застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача Стеценко Т. В. також зазначив, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником квартири є ОСОБА_5 , тому належним відповідачем є саме він як єдиний власник квартири, та у позові необхідно відмовити як пред'явленому до неналежного відповідача. Також представник відповідача зазначив, що позов подано з пропуском строків позовної давності, а тому позовні вимоги за період 01.12.2011-06.06.2020 внаслідок цього не підлягають задоволенню. Зауважив, що в квартирі відсутній лічильник на послуги теплопостачання, тому сума сплати за комунальні послуги формується на основі кількості зареєстровані у квартирі осіб. Своєю реєстрацією ОСОБА_1 умисно спричинила додаткове навантаження, через що заборгованість за послуги з водопостачання зросла.
Рішенням суду першої інстанції позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги за опалення та гарячу воду в сумі 89 011 (вісімдесят дев'ять тисяч одинадцять) грн 61 коп, яка утворилася за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору 601,89 грн з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з неї заборгованості та в цій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у квартирі по АДРЕСА_1 з квітня 2019р. проживала лише відповідач ОСОБА_4 з чоловіком та двома дітьми. Для апелянта та її матері реєстрація в квартирі завжди була формальною та не відповідала фактичному місцю проживання.
Апелянтом було надано до заяви про перегляд заочного рішення копію свідоцтва про право власності на житло від 11.12.1997р., що підтверджує наявність у неї житла, а саме частки у праві спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , площею 65,4 кв.м.. Крім того, апелянтом були надані до суду копія трудової книжки, що підтверджує той факт, що з червня 2019р. до ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата завершення періоду, за який стягується борг) апелянт працювала у м. Києві.
Також апелянтом були надані до суду копії договорів оренди квартири у м. Вишгород Київської обл., починаючи з вересня 2019р. і до липня 2022р. На підтвердження наявності договору оренди за інший період, з червня 2019р. до вересня 2019р., апелянт надала квитанції про оплату комунальних послуг за ці місяці за адресою АДРЕСА_4 . Також вона надала до суду копії квитанцій зі сплати комунальних послуг за орендовану квартиру по АДРЕСА_5 за кожен місяць до лютого 2022р.
Зазначила, що вона не є власником квартири, особисто нею не користувалась, не отримувала послуг позивача для власних потреб, та не укладала договір з позивачем, тому не є споживачем та не має нести відповідальність за оплату комунальних послуг теплозабезпечення. Апелянтом не здійснювалось жодних дій, що могли би свідчити про укладення мною договору з позивачем шляхом приєднання, вона ніколи не сплачувала комунальних послуг по цій квартирі. За усі послуги має платити відповідач ОСОБА_4 , яка їх отримувала, постійно проживаючи в квартирі разом з членами своєї сім'ї. Покладення на інших осіб, які не користувались комунальними послугами, відповідальність за нехтування фактичним споживачем його обов'язками зі сплати таких послуг на думку апелянта є вкрай несправедливим та незаконним.
Оскільки апелянт фактично не користувалась квартирою, та комунальними послугами, а тому суму боргу, нараховану позивачем, необхідно зменшити на вартість послуги з підігріву води з розрахунку на одну особу за період з березня 2017р. до березня 2022р. на суму 14296,36 грн. за послугу підігріву води, яка апелянтом не споживалась.
Суд не взяв до уваги надані відповідачем заяву ОСОБА_4 (т.1 а.с.78), заяву ОСОБА_5 (т.1 а.с.79-80), копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.09.2012 (т.1 а.с.81), лист начальника Московського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області) від 05.11.2014 (т.1 а.с. 82), копію ухвали суду від 04.12.2014 (т.1 а.с.83-84), як такі, що не містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Розглядаючи заяви відповідачів про застосування позовної давності, суд прийшов до висновку про те, що строк позовної давності щодо платежів за період з 01 грудня 2011 року по 11 березня 2017 року включно позивачем пропущено.
При цьому суд послався приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений КМУ карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Апелянт вважає, що суд неправильно визначив строк позовної давності з наступних підстав.
По-перше, Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набув чинності лише 02 квітня 2020 року, йому не надано законодавцем ретроспективної дії в часі, а отже, його норми застосовуються лише до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тому він не поширюється на період з 12.03.2020р. по 02.04.2020р. Тобто строк для звернення до суду з вимогами позивача про оплату послуг сплив не раніше ніж 02.04.2017.
По цій справі представник позивача жодного разу не з'явився у судове засідання, лише через Електронний суд подав додаткове пояснення щодо позовної давності. Так само він міг вчинити під час карантину, не порушуючи жодного обмеження та не наражаючи себе на небезпеку, скориставшись Електронним судом або поштою. Продовження строків позовної давності для усіх суб'єктів незалежно від наявності у них реальних перешкод для звернення до суду за захистом своїх прав, які обумовлені саме карантинними заходами, фактично нівелює значення названого інституту як інструменту забезпечення правової визначеності, підвищення ефективності судового доказування. Недоліки законодавчої техніки створили суперечності між нормами ЦК та ЦПК, призвели до невиправданого збільшення тривалості позовної давності (загальної та скороченої) та неможливості реалізації функцій цього правового інституту. Вважаю, що з метою дотримання балансу інтересів необхідно застосувати позовну давність таким чином, щоб вона відповідала своїй правовій природі та карантинні обмеження слід розглядати як поважну причину пропуску позовної давності в контексті ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо вони дійсно перешкоджали конкретній особі реалізувати право на звернення до суду і це підтверджено належними доказами.
Враховуючи, що позовна заява подана до суду у червні 2023 року, стягненню підлягає лише заборгованість, яка утворилась за період з червня 2020 року по 23 лютого 2022 року, що становить 36 165 грн. 32 коп. відповідно до розрахунку позивача. Разом з цим, позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 12 березня 2017 року по 31 травня 2020 року задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском трирічного строку позовної давності.
А з урахуванням того факту, що послуга з підігріву води на апелянта не надавалась, але за період з червня 2020 року по 23 лютого 2022 року нараховано за цю послугу з розрахунку на одну особу суму 5 357,22 грн., то загальна заборгованість на думку апелянта має зменшуватися на цю суму та остаточно становити 30 808,10 грн. (36 165 грн. 32 коп. - 5 357 грн. 22 коп.) У випадку, якщо апеляційний суд дійде висновку про порушення прав позивача, просила застосувати позовну давність за період з 12 березня 2017 року по червень 2020 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Промського Є.С., розглянула скаргу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлені наступні обставини.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі по справі, відповідач ОСОБА_1 з 01.12.2016.
Окрім відповідачів у зазначеній квартирі зареєстрований ОСОБА_5 , який є власником зазначеної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (т. 2 а.с. 26-27).
Відповідачі є користувачами послуг теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 з 01.12.2016, облік нарахувань здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
З наданого позивачем розрахунку заборгованості судом встановлено, що заборгованість відповідачів за користування житлово-комунальними послугами за період 01 грудня 2011 року по 23 лютого 2022 року становить 99 232 грн 58 коп.
Згідно з наданої довідки від 18.04.2022 №1601-5001199291 ОСОБА_2 взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_6 , тобто відповідач ОСОБА_2 не проживає за адресою з 18.04.2022, тобто поза межами періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість.
Як вбачається з наданої довідки від 18.04.2022 №1601-5001200891 ОСОБА_3 взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_6 , тобто відповідач ОСОБА_3 не проживає за адресою з 18.04.2022, тобто поза межами періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість.
Відповідно до довідки від 26.04.2022 №7101-7500609760 відповідач ОСОБА_4 взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_7 , тобто відповідач ОСОБА_4 не проживає за адресою, за якою стягується заборгованість, з 26.04.2022, тобто поза межами періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16.02.2024 квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності з 11.07.2012 ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 27.03.2024 (т. 2 а.с. 85).
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Встановивши, що КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у квартирі АДРЕСА_8 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з урахуванням строків позовної давності, про застосування яких було зазначено відповідачем.
З повідомлення про присвоєння номеру PESEL ОСОБА_6 вбачається, що їй присвоєно PESEL у м. Познань 24.03.2022 (т.1 а.с.109-110).
Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.113-114).
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 18.06.2019 по 30.12.2020, з 01.05.2021 по 22.07.2022 вона працювала юрисконсультом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маковецької О.А. (т. 1 а.с.115-118).
Відповідно до договору оренди від 21.09.2019 та договору №1 про внесення змін до договору оренди квартири від 15.09.2020, договору оренди квартири від 22.09.2021 ОСОБА_1 в строк з 22.09.2019 по 22.09.2022 орендувала квартиру в м. Вишгород (т.1 а.с.119-120, 121, 122-127).
ОСОБА_1 сплачувалася комунальні послуги в м. Вишгород, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.128-160).
Допитані у суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 , який є кумом відповідача ОСОБА_2 , у судовому засіданні показав, що з 2011 року ОСОБА_11 жила в квартирі по АДРЕСА_9 з чоловіком, тещою та тестем. Батьки ОСОБА_12 проживали та були зареєстровані в іншій квартирі на АДРЕСА_10 , де проживала і ОСОБА_13 до укладання шлюбу. Сестра ОСОБА_13 проживала з батьками в квартирі по АДРЕСА_10 . Останні 8-9 років батьки ОСОБА_14 проживали з нею в квартирі по АДРЕСА_9 .
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показав, що ОСОБА_16 є його подругою, вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 з 2011 по 2022 роки. Там же проживали її свекр, чоловік та потім вона забрала своїх батьків. Дочка ОСОБА_1 жила з ними, а потім поїхала до Києва працювати. ОСОБА_13 не виїжджала з квартири на АДРЕСА_9 , ходила відвідувати батьків. Батьки ОСОБА_13 не могли проживати в своїй квартири на АДРЕСА_10 . ОСОБА_13 не проживала в квартири на АДРЕСА_10 . Приблизно 6-7 останніх років батьки ОСОБА_13 жили з нею.
Свідок ОСОБА_7 , який є чоловіком відповідача ОСОБА_2 та батьком відповідача ОСОБА_1 , показав, що дружина та дочка проживали з ним з 1981 року за адресою: АДРЕСА_2 . У 2012 році - дружина, у 2016 році - дочка зареєстрували своє місце проживання у батьків ОСОБА_13 в квартири по АДРЕСА_10 , точну адресу не пам'ятає. У квартирі проживали: тесть, теща, сестра ОСОБА_17 , її чоловік ОСОБА_18 та двоє дітей подружжя ОСОБА_19 . Щоб дружина могла заходити до квартири вона зареєструвала своє місце проживання у квартирі, де жили її батьки, оскільки її сестра ОСОБА_4 не пускала її до квартири. У ОСОБА_13 та її батьків ОСОБА_20 були скандали з ОСОБА_21 . Тамара та її чоловік підіймали руку на батьків, в зв'язку з чим були звернення до поліції. У 2019 році ОСОБА_3 та ОСОБА_5 переїхали до приватного будинку за адресою АДРЕСА_11 , де проживали до осені 2021 року. Свідок та дружина забрали батьків ОСОБА_13 до себе в квартиру по АДРЕСА_9 після смерті батька свідка, де проживали до квітня 2022 року. Потім переїхали до м. Полтави. Свідок не ходив в квартиру по АДРЕСА_10 . Дружина розповідала йому про сварки з сестрою, разом з дружиною ходили до поліції, писали заяви, проте нікого не покарали. Батько ОСОБА_5 не звертався до поліції, оскільки не хотів конфліктів з обома дочками. Дочка свідка ОСОБА_1 у 2019 році восени поїхала працювати в Київ, не знялася з реєстрації, оскільки їй було ніколи. На питання суду свідок зазначив, що за адресою АДРЕСА_2 , де фактично проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 комунальні послуги на них не нараховувалися.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину неоднаразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX було внесено зміни до законодавчих актів та зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Вказаний Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.
На даний час строк дії воєнного стану в Україні відповідно до Указу Президента України №4024-ІХ від06 листопада 2024року продовжено до08 лютого 2025 року.
Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що з огляду на вищевикладене стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в межах позовної давності з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, яка складає 55415,25 грн.
Наведені з цього приводу доводи скарги не знайшли свого підтвердження, тому колегія суддів їх відхиляє.
У відповідності до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Відповідачі ОСОБА_1 за умови не проживання у квартирі та не користування послугами, які надає КП «Харківські теплові мережі», зобов'язана була поінформувати про це позивача як виконавця комунальних послуг.
Доказів, що вона виконала такий обов'язок суду не надано, а тому позивачем законно нараховувалися кошти за підігрів води на ОСОБА_1 . Покладення обов'язку по сплаті послуг з надання гарячої води на інших споживачів за адресою реєстрації місця проживання не відповідають приписам закону.
Отже, оплата послуг з постачання теплової енергії покладається на всіх споживачів незалежно від фактичного користування житлом.
Доводи скарги не доведені, тому колегія суддів їх відхиляє.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей12,13,81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей263,264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Враховуючи викладене, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді Ю.М. Мальований
Н.П. Пилипчук