Справа № 333/5975/25
Провадження № 2-а/333/120/25
16 липня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючої судді Круглікової А.В.,
при секретарі судового засідання Єрмоленко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
до відповідача: Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: вул. Перемоги, буд. 96, м. Запоріжжя, 69005
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №05101717 від 29.06.2025, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 340 грн., а також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.06.2025 інспектором Управління патрульної поліції в Запорізькій області Покровським В.У. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №05101717, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 «керував транспортним засобом, на якому на задніх світлових приладах нанесено тонування, або покриття, що зменшує прозорість чи світлопропускання, і при цьому порушив вимогу дорожньої розмітки 1.18 (рух прямо) та здійснив розворот». З даною постановою не погоджується, вважає, що вона винесена незаконно, оскільки інспектор не зазначив у спірній постанові, яким саме з підпунктів п. 31.4.3 ПДР України охоплюється порушення. Висновки поліцейських про наявність тонування на задніх фарах та зменшення прозорості ґрунтуються виключно на візуальному обстеженні автомобіля, без відповідної вимірювальної техніки, або без проведення технічної експертизи, що є недопустимим. На підставі зазначеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).
В судове засідання позивач не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
В судове засідання відповідач не з'явився, про час місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили. 11.07.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про порушення позивачем Правил дорожнього руху та зазначено, що відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що підтверджується доданими до матеріалів справи відеозаписом з місця події, тому постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Реалізуючи свої повноваження у сфері безпеки дорожнього руху, суб'єкти владних повноважень повинні діяти добросовісно та на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суд при вирішенні справи відповідно до ст. 6 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Так, приписами статтей 9 і 10 КУпАП визначено, що під адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до ст.ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію» поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з п. 11 частини першої ст. 23, п. 1 частини першої ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
У силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частина 1 ст. 121 КУпАП передбачає керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона виражається у керуванні водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Суб'єктивна сторона правопорушення полягає у наявності умислу або необережності.
Суб'єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу.
Відповідно до змісту постанови, водій керував транпортним засобом BMW 3281 д.н.з. НОМЕР_2 , на якому на задніх світлових приладах нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світло пропускання, при цьому порушив вимогу дорожньої розмітки 1.18 (рух прямо) та здійснив розворот.
Розділом 31 Правил дорожнього руху передбачено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Пункт 31.4.3. ПДР України вказує, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: зовнішні світлові прилади: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
В оскаржуваній постанові не зазначено, який саме підпункт пункту 31.4.3. ПДР України порушено.
Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності вимогам, зокрема, коли на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання (пункт 31.4.3 ґ ПДР України).
Розсіювач пропускає світловий потік і залежно від конструкції заломлює його. Інша функція розсіювача захист фари від зовнішніх впливів. Розсіювач виготовляється зазвичай із прозорого пластику. Нанесення тонування чи покриття на розсіювачі погіршує видимість транспортного засобу, внаслідок чого підвищується ймовірність виникнення дорожньо-транспортної пригоди.
Конструкція і технічний стан транспортних засобів, які експлуатуються повинні відповідати вимогам додатку до постанови Кабінету Міністрів України №1166 від 22 грудня 2010 року «Про єдині вимоги до конструкцій та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються».
Державним стандартом ДСТУ 3649:2010 «Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження дорожніх транспортних засобів стосовно встановлення засобів освітлення та світлової сигналізації» п.п.6.1.2 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання» не дозволено застосування зруйнованих та з тріщинами на світло відбивальних поверхнях або розсіювачах ПЗС, встановлювати будь-які пристрої, що обмежують їхню видимість, наносити покриття на ПЗС (тонування, фарбування тощо), що зменшує світло пропускання, змінює їх силу світла, світлорозподіл або колір. П.п.5.5 ідентифікаційні дані КТЗ, характеристики використовуваного обладнання, умови та результати контролювання заносять до протоколу контролювання, рекомендовану форму якого наведено у додатку В.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» визначено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП; в постанові необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і зазначити мотиви відмови від інших доказів, на які посилається правопорушник.
Всупереч вказаного, інспектором особисто зроблено висновки щодо тонування світлових приладів на автомобілі без вивчення документів на транспортний засіб, дослідження технічних характеристик та заводських установок, без проведення дослідження з застосуванням вимірювальної техніки, не вимірювалася світловіддача, відповідні акти технічного стану не складалися.
До відзиву на позов відповідач долучає відеозапис на якому зафіксовано зупинене авто. Відеозаписом не зафіксовано перевірку та вимірювання поліцейським задніх габаритних сигналів автомобіля щодо наявності тонування.
У зв'язку з чим факт наявності в діях позивача порушення «ґ» п.31.4.3 Правил дорожнього руху є недоведеним.
Крім того, суд зазначає, що згідно постанови серії ЕНА № 05101717 від 29.06.2025, на ОСОБА_1 накладено також стягнення за ст. 121-1 КУпАП - експлуатація водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені або підроблені.
Разом з тим, з тексту дослідженої постанови не вбачається,що ОСОБА_1 було вчинено зазначене адміністративне правопорушення та не підтверджується жодними доказами.
Згідно з Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України.
Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав обов'язку доведення правомірності прийнятого ним рішення, матеріали справи не містять доказів фіксації вчиненого позивачем правопорушення, не містять матеріали справи й інших доказів.
Зважаючи на те, що відповідачем не доведено вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
За приписами п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 ч.3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене вище, заявлені вимоги до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №05101717 від 29.06.2025 та закриття справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.121 КУпАП є обґрунтованими, а тому задовольняються судом.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 244 КАС України, при ухваленні рішення суд має також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.
За змістом ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Згідно ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач у позовній заяві просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу адвоката.
Так, на підтвердження заявлених вимог, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17 та від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17.
Як встановлено судом жодних доказів на підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено позивачем до матеріалів справи не надано.
За таких обставин суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Керуючись ст. 2, 77, 139, 241-246, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №05101717 від 29.06.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст.121 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст.121 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) ) судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя А.В.Круглікова