Справа № 953/9228/24 Головуючий 1-ї інстанції - Шаренко С.Л.
Провадження № 33/818/486/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
16 липня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_2 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 27.09.2024 року о 12.05 год. в м. Харкові, по вул. Григорія Сковороди, 7 водій ОСОБА_2 керував автомобілем Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Постановою судді Київського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та винести нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначає, що судове засідання судом першої інстанції було проведено без його участі, копію постанови він отримав лише 21.01.2025 року та після ознайомлення з текстом постанови подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що на відеозаписі відсутня відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, відеозапис не містить відомостей роз'яснення йому процедури огляду, йому не було вручено направлення на проходження огляду. Також, відеозапис не містить відомостей складання протоколу про адміністративне правопорушення та вручення йому копії протоколу.
Мотиви суду
23.04.2025 року та 16.07.2025 року, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судові засідання ОСОБА_2 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_2 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи, що апеляційним судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_2 , однак останній не з'явився в судове засідання, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_2 в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.
Враховуючи, що доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин пропуску строку не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного судового рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_2 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, 27.09.2024 року о 12.05 год. в м. Харкові, по вул. Григорія Сковороди, 7 водій ОСОБА_2 керував автомобілем Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ водій відмовився.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 137858 від 27.09.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_2 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 27.09.2024 року, відповідно до якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння;
- рапортом інспектора патрульної поліції щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не спростовуються фактичні відомості про те, що він 27.09.2024 року о 12.05 год. в м. Харкові, по вул. Григорія Сковороди, 7 керував автомобілем Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції.
Перевіряючи твердження апелянта про те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що він відмовився від проходження огляду, апеляційний суд вважає їх такими, що не є слушними, так як спростовуються відомостями відеозапису, долученого до матеріалів справи, з якого вбачається, що після того, як поліцейські озвучили ОСОБА_2 виявлені у нього ознаки наркотичного сп'яніння йому було запропоновано проїхати до медичного закладу для проходження огляду, на що останній відмовився та повідомив, що він не може зараз поїхати, оскільки запізнюється на роботу. В подальшому поліцейські роз'яснили ОСОБА_2 його права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП та повідомили, що у разі відмови від проходження огляду щодо нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення у зв'язку з порушення ним п.2.5 ПДР та ще декілька раз пропонували ОСОБА_2 проїхати до медичного закладу для проходження огляду, на що останній категорично відмовився.
Також, з відеозапису, долученого до матеріалів справи вбачається, що після того, як поліцейські повідомили, що відносно ОСОБА_3 буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, останній закрив автомобіль та пішов у невідомому напрямку. Таким чином, доводи апелянта про те, що йому не було вручено копію протоколу про адміністративне правопорушення є необґрунтованими, оскільки останній розуміючи, що щодо нього складається протокол, самостійно залишив місце події.
Доводи апелянта про те, що йому не було вручено направлення на огляд до медичного закладу є необґрунтованими, оскільки за своїм правовим значенням направлення на огляд є лише правовою підставою для проведення огляду лікарем медичного закладу, направлення на огляд водія до медичного закладу передбачено для вручення лікарю у випадку його проведення, вручення копії направлення на медичний огляд іншим особам не передбачено законодавством.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися в порядку ст.267 КУпАП . Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Дослідивши відеозапис, проаналізувавши всі обставини проведення огляду, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що поведінка ОСОБА_2 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, однак не здійснював активні, свідомі та вольові дії для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановлений законом порядку.
Зміст відеозапису, долученого до матеріалів справи є логічним, послідовним, а тому апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об'єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції відеозапис поліцейського обґрунтовано прийнятий як належний та допустимий доказ
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_2 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Клопотання захисника про виклик та допит поліцейських, які складали протокол про адміністративне правопорушення та свідків не підлягає задоволенню, оскільки захисником не наведено достатніх підстав для допиту таких осіб та не зазначено відомостей, які б вони могли повідомити суду та які не були встановлені судом першої інстанції. Матеріали справи містять достатню кількість відомостей щодо порушення ОСОБА_2 п.2.5 ПДР України і на час апеляційного розгляду не вбачається необхідності допиту свідків з огляду на суть апеляційного перегляду та дотримання принципів диспозитивності та змагальності судового розгляду.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_2 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_2 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_2 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_2 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Київського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 року щодо ОСОБА_2 .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик