Справа № 642/114/25 Головуючий І-ї інстанції - Гладка О.В.
Провадження № 33/818/598/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
16 липня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Ленінського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 28.12.2024 року о 13 год. 37 хв. в м. Харкові по вул. Беркоса, 36 водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом AUDI А8, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці, що не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в заклад охорони здоров'я у КНП ХОР ОКНЛ м. Харкова ОСОБА_2 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України.
Постановою судді Ленінського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що із відеозапису обставин зупинки ТЗ, яким він керував у день події, вбачається, що працівники поліції зупинили його безпідставно.
Обгрунтовуючи законність зупинки його ТЗ співробітниками поліції, суд першої інстанції посилається на той факт, що він на момент зупинки розмовляв по телефону.
Водночас, зазначає, що по телефону в момент здійснення руху розмовляв за допомогою гучномовця, вбудованого в телефон, що повністю забезпечувало здійснення розмови по телефону не тримаючи його в руках. До рук телефон взяв лише після зупинки ТЗ.
За таких обставин вважає, що зупинка поліцейськими автомобіля під його керуванням суперечила ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», яка містить вичерпний перелік підстав для зупинки ТЗ.
В подальшому, після незаконної зупинки його авто, усвідомлюючи незаконність дій працівників патрульної поліції, відмовився проходити огляд на стан наркотичного сп'яніння, оскільки ніколи в житті не проходив такої процедури і допускав, що незаконні дії співробітників поліції на цьому не закінчаться і результати проходження огляду також можуть бути сфальсифіковані.
При цьому, звертає увагу, що відеозапис події не відображає тих ознак наркотичного сп'яніння, що зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме: виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці, неприродна блідість.
Також, наступного дня, в приватному порядку звернувся до медичного закладу, де пройшов огляд на стан наркотичного сп'яніння, відповідно до висновку якого наркотичні засоби він не вживав.
Крім того, 07 січня 2025 року його повторно зупинили працівники патрульної поліції, і відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння він не перебував у стані наркотичного або алкогольного сп'яніння.
Мотиви суду
16.07.2025 року, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання ОСОБА_2 та його захисник не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали.
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_2 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи, що апеляційним судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 , однак останній не з'явився в судове засідання, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 28.12.2024 року о 13 год. 37 хв. в м. Харкові по вул. Беркоса, 36 водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом AUDI А8, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці, що не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в заклад охорони здоров'я у КНП ХОР ОКНЛ м. Харкова ОСОБА_2 відмовився.
Внаслідок зазначених подій працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 207223 від 28.12.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_3 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 28.12.2024 року, згідно якого у водія ОСОБА_1 у результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної служби були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння: розширені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук; огляд водія ОСОБА_1 на стан сп'яніня у КНП ХОР ОКНЛ не проводився за його відмовою;
- рапортом т.в.о. командира взводу №2 роти №3 батальйону №2 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Штонденко Ю. від 28.12.2024 року, щодо події з зазначенням часу, обставин та підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ним автомобілем та відмови від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо невідповідності зупинки поліцейськими автомобіля під керуванням ОСОБА_1 ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», слід зазначити наступне.
Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до п.2.9д ПДР України, під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).
Як убачається з матеріалів справи, а саме відеозапису події, що мала місце 28.12.2024 року, після зупинки співробітниками поліції транспортного засобу AUDI А8, державний номерний знак НОМЕР_1 , поліцейські підійшли до авто, де за кермом перебував ОСОБА_2 , який тримав мобільний телефон в руці, на що інспектор поліції зауважив, що не треба розмовляти по телефону. Водій ОСОБА_2 відповів, що розмовляв до того, як його зупинили за допомогою гучномовця. Поліцейський знову зауважив, що розмовляти по телефону треба коли авто не рухається, та на запитання ОСОБА_1 що конкретно він зробив не так, відповів, що «рухаючись за кермом, користувався мобільним приладом»
Таким чином, під час події, зафіксованої у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 не заперечував факт телефонної розмови під час керування транспортним засобом.
Аналогічного висновку під час судового розгляду дійшов і суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд.
Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП , оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння.
Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством апелянтом не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
Посилання апелянта на те, що відеозапис події не відображає тих ознак наркотичного сп'яніння, що зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме: виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці, неприродна блідість, є неспроможними з огляду на наступне.
Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп'яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_3 ,а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.
Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 4 Розділу І Інструкції, ознаками наркотичного сп'яніння є:
- порушення координації рухів;
- порушення мови;
- виражене тремтіння пальців рук;
- різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
- поведінка, що не відповідає обстановці;
- звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло;
- сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови;
- почервоніння обличчя або неприродна блідність.
Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. (а.с. 1)
Посилання в протоколі на ознаки наркотичного сп'яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз'ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_4 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, від якого останній відмовився.
Ознаки сп'яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп'яніння.
Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.
В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли до висновку, що він має ознаки наркотичного сп'яніння та відповідно до відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції ОСОБА_4 було повідомлено, що у нього виявлено ознаки саме наркотичного сп'яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану наркотичного сп'яніння.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на той факт, що він наступного дня в приватному порядку звернувся до медичного закладу, де пройшов огляд на стан наркотичного сп'яніння, відповідно до висновку якого наркотичні засоби він не вживав,суд не приймає до уваги, оскільки відмова водія від проходження огляду на стан, зокрема, наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, є самостійною підставою для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 було складено за порушення ним вимог п.2.5 ПДРУ - саме за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_2 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Жодних вагомих причин, які б унеможливлювали виконання ОСОБА_3 вимог п.2.5 ПДР, тобто ставили суб'єктивний фактор над суспільним, матеріали справи не містять, не надано їх було й під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_3 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_3 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Ленінського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик