Справа № 308/8117/25
10 липня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Наумова Н.В., розглянувши адміністративні матеріали відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого, серія, номер паспорта та РНОКПП - суду не відомі, за ч.2 ст. 204-1 КУпАП, ч. 2 ст. 185-10 КУпАП -
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 146340 від 19.05.2025 року, вбачається, що 19 травня 2025 року о 09 год. 15 хв. був виявлений та затриманий гр. ОСОБА_1 прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з прикордонним оперативно розшуковим відділом на відстані 5000 метрів до державного кордону на напрямку 309 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку поза пунктом пропуску в складі групи осіб.
Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив вимоги статті 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, чим вчинив правопорушення відповідальність за яке передбачене за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 146341 від 19.05.2025 року, вбачається, що 19 травня 2025 року о 09 год. 15 хв. був виявлений та затриманий гр. ОСОБА_1 прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» спільно з прикордонним оперативно розшуковим відділом на відстані 5000 метрів до державного кордону на напрямку 309 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, а саме: на неодноразову повторювану вимогу прикордонного наряду надати інформацію щодо мети перебування в контрольованому прикордонному районі, громадянин відмовився та почав здійснити опір військовослужбовцю, в складі групи осіб. Своїми діями порушив вимоги ст. 34 ЗУ «Про державну прикордонну службу України». Чим вчинив правопорушення за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.
Згідно постанови від 10.07.2025 року об'єднано в одне провадження справи за № 308/8117/25 про притягнення гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (суддя Наумова Н.В.), за № 308/8123/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП (суддя Наумова Н.В.) та присвоєно справі єдиний номер №308/8117/25.
В судове засідання гр. ОСОБА_1 не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений.
При цьому суддя враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001, у яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що гр. ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов'язки, розгляд справи здійснено у його відсутність на підставі ч. 1 ст. 268 КУпАП.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Зі змісту вказаної статті та ч. 4 ст. 55 Конституції України випливає, що воля держави, спрямована на припинення протиправних дій, виражена досить чітко, тому що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе тільки на підставах, установлених у законі. Якщо такі підстави відсутні або якщо вина особи у вчиненні діяння з цих підстав не доведена, особу не може бути піддано будь-якому заходу адміністративного стягнення.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин (ст. 248 КУпАП).
Згідно положень ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зміст даної статті визначає предмет доказування органів адміністративної юрисдикції, які на етапі слухання справи мають проаналізувати зібрані матеріали і обставини справи. Щоб винести мотивоване і законне рішення, органу адміністративної юрисдикції необхідно встановити, чи був учинений адміністративний проступок. Це означає, що необхідно з'ясувати, чи мають місце в діянні особи, яка притягується до відповідальності, всі ознаки, що характеризують склад адміністративного проступку.
Під складом адміністративного проступку розуміють сукупність установлених законом суб'єктивних і об'єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративний проступок. Структура складу містить у собі чотири елементи (підсистеми): 1)суб'єкт правопорушення; 2) об'єкт правопорушення; 3) суб'єктивну сторону; 4) об'єктивну сторону правопорушення. Відсутність хоча б однієї ознаки, що характеризує суб'єкт, об'єкт, суб'єктивну сторону або об'єктивну сторону адміністративного проступку, свідчить про те, що це правопорушення не відбувалося.
Так, диспозиція частини 2 статті 204-1КУпАП встановлює відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є встановлений порядок управління, а також безпека особи, суспільства і держави. Об'єктивна сторона цього правопорушення виражається у перетинанні державного кордону України поза пунктами пропуску, а також у пунктах пропуску через державний кордон України без установлених документів або дозволу відповідних органів державної влади. Під незаконним перетинанням державного кордону громадянами України, іноземними громадянами й особами без громадянства слід розуміти залишення особою території однієї держави і переміщення на територію іншої держави шляхом самовільного (без відповідного документа або відповідного дозволу) перетинання державного кордону України.
Із суб'єктивної сторони незаконне перетинання державного кордону припускає прямий умисел, тобто виражається в умисній формі вини. Особа усвідомлює, що незаконно перетинає кордон і бажає зробити такі протиправні дії.
З протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 146340 від 19.05.2025 року, відносно ОСОБА_1 не вбачається та не вказано жодної дії, вчиненого останнім, що підпадає під ознаки об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та у протоколі не вказано, як саме посадовою особою було встановлено умисел останнього на незаконний перетин державного кордону, в той час як він був виявлений на відстані 5000 м. до лінії державного кордону України.
Крім того, пояснень у ОСОБА_1 відібрано не було, місце де його було затримано знаходить дуже далеко від державного кордону України з Словацькою Республікою, а саме в м. Ужгород, також не встановлено чи була в нього мета щодо перетину державного кордону.
З огляду на досліджені докази неможливо встановити прямий умисел в діях особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 щодо спроби незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску.
У пункті 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010роз'яснено, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст.с.1, 3, ч.2 ст.19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту. Відповідно до п.4.1 вказаного Рішення вказано, що процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Суд також звертає увагу на принципи Європейської Конвенції «Про громадянство» від 06.11.1997 року (ратифікованою Україною Законом від 20.09.2006 року), згідно якої Україна зобов'язалася гарантувати права громадян із множинним громадянством, зокрема, ст.17, відповідно до якої, визначаючи права та обов'язки, пов'язані із множинним громадянством: громадяни держави - учаcниці, які мають інше громадянство, мають на території держави учасниці, в якій вони проживають, ті самі права та обов'язки, як і інші громадяни держави-учасниці.
Оцінивши в сукупності всі зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази, приходжу до висновку, що в діях гр. ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП відсутність складу адміністративного правопорушення є обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення і провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Відповідальність за ч. 2 ст.185-10КУпАП настає за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України вчинену групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню .
Об'єктивна сторона правопорушення, полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного їх невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті осіб, мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
Згідно до ч. 1 п. 3 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право: перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в'їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Доказів протилежного матеріали адміністративної справи не містять.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.97.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій, одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
На думку суду, органом, який складав протокол про адміністративне правопорушення, не дотримано вимог щодо його належного оформлення та забезпечення обставин його доведення відповідними доказами.
Враховуючи зазначене, протокол суперечить встановленим обставинам справи, твердження в ньому зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до ст. 62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь ОСОБА_1 .
Статтею 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, в силу п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення, за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. п. 21-22 рішення у справі «Надточій проти України», п.33 рішення у справі «Гурепка проти України»).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумпцій.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у статті 62 Конституції України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, досліджуючи та оцінюючи всі надані по справі дані та докази в їх сукупності, вважаю, що у справі відсутні вочевидь достатніх доказів для здійснення переконливих висновків, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185-10, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, у зв'язку із чим провадження по справі слід закрити за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень.
Керуючись ст.ст. 245, 247 ч. 1 п. 1, 280, 283,-285, 287,-291 КУпАП, суддя, -
Провадження в справі про адміністративне порушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого, серія, номер паспорта та РНОКПП - суду не відомі, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.
Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області Н.В. Наумова