"22" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/1633/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Бориспільської міської ради (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 72, код ЄДРПОУ 04054903)
до Малого приватного підприємства "КІМ" (08335, Київська обл., Бориспільський р-н, село Іванків, вул. Центральна, буд. 9, код ЄДРПОУ 24223644)
про стягнення 25459,54 грн боргу,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Бориспільської міської ради до Малого приватного підприємства "КІМ" про стягнення 25459,54 грн боргу за договором оренди земельної ділянки від 29.12.2005.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2025 суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Вказану ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено сторонам, Позивачу в електронний кабінет, а Відповідачу поштовим відправленням № 0601149401478 за адресою реєстрації. Відправлення було повернено поштовим оператором за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частині 1 статті 232 ГПК України, є видом судового рішення.
Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім того частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Так, згідно з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернутий Господарському суду Київської області з відміткою поштового оператора про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, оскільки ухвала суду надсилалась на адресу Відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вона розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, та зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі N 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 20.05.2025 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень (дата забезпечення надання загального доступу: 22.05.2025).
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Обставини спірних правовідносин та зміст позовних вимог.
Позивач зазначав, що 29.12.2005 між Іванківською сільською радою, як орендодавцем, та Малим приватним підприємством «КІМ», як орендарем, укладено Договір оренди землі, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку яка знаходиться у адміністративних межах села Іванків Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області відповідно до плану, що додається, надалі за текстом - "земельна ділянка", загальною площею 0,250 гектарів земель, що використовується в комерційних цілях під розміщення автодорожнього комплексу за рахунок земель державної власності. Вказаний договір зареєстровано в реєстрі за № 7711.
Договір укладається на термін 49 (сорок дев'ять) років, починаючи з дати його державної реєстрації (п. п. 2.3.1. договору).
Відповідно до пункту 1.4. договору (з урахуванням договору про внесення змін від 29.12.2010) нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 417457 (чотириста сімнадцять тисяч чотириста п'ятдесят сім) гривень 22 копійок.
Виходячи зі змісту п. п. 2.7.1. договору (з урахуванням договору про внесення змін від 29.12.2010) орендна плата встановлюється та справляється в грошовій формі за рік в розмірі 5% (п'ять відсотків) від грошової оцінки земельної ділянки, визначеної в пункті 1.4. договору: 20872 (двадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні 86 копійок щорічно. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Пунктом 2.7.2. Договору визначено, періодичність та строки внесення орендної плати: орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця або в терміни, встановлені законодавством. Якщо законодавством такі терміни не будуть встановлені, орендна плата сплачується орендарем за базовий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяці. Орендар має право сплатити орендну плату на майбутнє, але не більш ніж за один рік. Розмір орендної плати може бути переглянутий у зв'язку із зміною грошової нормативної оцінки.
Поряд із цим позивач вказує на те, що 12.06.2020 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р до складу Бориспільської міської територіальної громади з центром у м. Бориспіль увійшла, між інших, Іванківська територіальна громада. А відтак, позивач є правонаступником прав і обов'язків Іванківської сільської ради за договором.
Також позивач звертає увагу суду на те, що речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220884000:03:001:0003 та відомості про суб'єкта речового права (відповідача) зареєстровано та внесено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 58973240 від 06.03.2025, що підтверджується відповідним витягом з вказаного реєстру.
За твердженнями позивача, починаючи з 30.08.2024 за відповідачем утворився борг по орендній платі, який станом на 01.04.2025 становить 25459,54 грн (відповідно до розрахунку ДПС України від 06.05.2025) та при цьому Відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою, тому позивач вважає, що його права порушені, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача вказану суму боргу.
Висновки господарського суду.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до статті 759 ЦК та частини 1 статті 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, зазначено у статті 286 ГК України.
При цьому істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 ГК України).
Частиною 1 статті 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини 5 статті 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Аналогічні положення містяться в статті 1 та 5 Закону України "Про оренду землі".
В силу частини 4 статті 93 ЗК України та статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.
За положеннями пункту "в" частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" закріплено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендна плата за землю (відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі") це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до п. п. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
Згідно пункту 289.1 статті 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель (пункту 289.3 статті 289 ПК України).
Розмір орендної плати, визначений сторонами договору оренди, у випадку, коли об'єктом оренди є землі державної і комунальної власності, має враховувати нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 в справі № 635/4233/19).
Так, з наявних у справі доказів судом встановлено, що Відповідач у 2005 році отримав у оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,2501 (якій в подальшому був присвоєний кадастровий номер 3220884000:03:001:0003) на підставі укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 29.12.2005, відповідно до якого встановлено розмір орендних платежів та строки їх внесення.
З урахуванням наведених вище положень Цивільного, Земельного, Податкового кодексів України та Закону України "Про оренду землі" суд констатує, що на Відповідача був покладений обов'язок сплачувати щомісячні орендні платежі у строк не пізніше 15 числа наступного місяця (п. п. 2.7.2. Договору).
При цьому на підтвердження розміру заявленої суми боргу позивач послався на лист Головного управління ДПС у Київській області № 8531/5/10-36-13-06-05 від 06.05.2025, у якому йдеться про те, що в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України станом на 05.05.2025 в Малого приватного підприємства "КІМ" (код за ЄДРПОУ 24223644) за кодом бюджетної класифікації 18010600 "Орендна плата з юридичних осіб" обліковувався податковий борг у сумі 25 459,54 грн.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що в силу положень частина 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Тож, враховуючи відсутність будь-яких заперечень Відповідача щодо позову, контррозрахунків чи посилань на обставини, що можуть слугуватися підставами для звільнення сторони від відповідальності, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, приймає твердження позивача, які будуються на наданих ним доказах та приходить до висновку, що з огляду на неналежне виконання Відповідачем обов'язків за договором за Відповідачем утворилася заборгованість, що в загальному становить 25459,54 грн. Вказана сума стягується судом з відповідача враховуючи настання строків оплати станом на дату подання позову.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статті 129 ГПК України інші судові витрати покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, Позивачем було сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн. при тому, що позовна заява була подана через систему "Електронний суд". При цьому суд наголошує, що позивачем не було враховано, що у даному випадку при сплаті судового збору підлягав застосуванню понижуючий коефіцієнт для обрахунку судового збору в розмірі 0,8, тож за подання до суду цієї позовної заяви позивачем мав бути сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Відтак, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 2422,40 грн.
Водночас суд констатує, що позивачем було здійснено переплату судового збору в сумі 605,60 грн у зв'язку із чим позивач має право звернутись з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір".
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Малого приватного підприємства "КІМ" (08335, Київська обл., Бориспільський р-н, село Іванків, вул. Центральна, буд. 9, код ЄДРПОУ 24223644) на користь Бориспільської міської ради (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 72, код ЄДРПОУ 04054903) 25459,54 грн боргу з орендної плати та 2422,40 грн. витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 22.07.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз