"22" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/1549/25
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Автотранспортник" (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Транспортна, буд. 2, код ЄДРПОУ 20572715)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія Продмет" (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Москаленка Сергія, буд. 16 г, офіс 209, код ЄДРПОУ 45021366)
про стягнення 61967,59 грн боргу за договором №938 про виготовлення та монтаж сходів від 26.12.2023,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Автотранспортник" (далі - ТОВ " ВК "Автотранспортник") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія Продмет" (далі - ТОВ "ВК Продмет") про стягнення 61967,59 грн боргу за договором №938 про виготовлення та монтаж сходів від 26.12.2023, а саме 54000 грн основного боргу, 1890,00 грн інфляційних нарахувань, 559,23 грн 3% річних та 5518,36 грн пені.
Ухвалою від 22.05.2025, після виправлення недоліків позивачем, суд відкрив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Вказану ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено сторонам, позивачу в електронний кабінет, а відповідачу поштовим відправленням № 0601150264727 за адресою реєстрації. Відправлення було повернено поштовим оператором у зв'язку із тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 232 ГПК України, є видом судового рішення.
Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім того частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Так, згідно з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернутий Господарському суду Київської області з відміткою поштового оператора про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Таким чином, оскільки ухвала суду надсилалась на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вона розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, та зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 22.05.2025 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень (дата забезпечення надання загального доступу: 23.05.2025).
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Обставини спірних правовідносин та зміст позовних вимог.
Судом встановлено, що 26.12.2023 між Позивачем, як замовником, та Відповідачем, як підрядником, було укладено Договір № 938 про виготовлення та монтаж сходів, за умовами якого підрядник зобов'язується на основі завдання замовника виготовити та змонтувати сходи на об'єкті, замовник зобов'язується прийняти результат виконаних робіт та оплатити їх.
Пунктом 2.1. Договору погоджено, що ціна замовлених робіт та матеріалів складає 78110,00 грн (сімдесят вісім тисяч сто десять гривень 00 копійок).
За умовами п. 2.2. договору замовник вносить передоплату в розмірі 54000 грн (п'ятдесят чотири тисячі гривень 00 копійок). Остаточні розрахунки замовник здійснює протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт.
Строк виконання робіт за цим договором становить 35 календарних днів (пункт 4.1. договору).
Згідно з пунктом 5.1. договору приймання-передача закінчених будівельних робіт оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт. Підписання акту є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.
При цьому пунктом 5.2. договору обумовлено, що замовник зобов'язаний розпочати прийняття закінчених робіт устроки, встановлені в пункті 4.1. цього договору.
Якщо сторони не погодять інший строк,то замовник приступає до прийняття достроково виконаних робіт не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання повідомлення від підрядника про готовність передати такі роботи (пункт 5.3 договору).
Відповідно до пункту 10.1. договору, цей договір є укладеним з моменту його підписання і діє протягом 2023-2024 років, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач вказує на те, що платіжною інструкцією №285 від 27.12.2023 він перерахував Відповідачу грошові кошти в сумі 54000,00 грн та при цьому зауважує, що кінцевим строком виконання робіт є 31.12.2024, проте станом на 07.05.2025 Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з виконання робіт.
З огляду на ці обставини позивач зазначає, що прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання становить 125 календарних дні, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 54000,00 грн боргу, а крім того - інфляційні нарахування та 3% річних, що нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Висновки господарського суду.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За приписами частин 1 та 3 статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 854 ЦК України, яка кореспондується зі статті 321 ГК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно з частиною 2 статті 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню (частина 3 статті 571 ЦК України).
Приписами частини 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Водночас якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
Разом з тим, суд наголошує на тому, що до спірних правовідносин як аналогічні можуть застосовуватись норми частини2 статті 693 ЦК України, які надають покупцю, який сплатив суму попередньої оплати, право вимоги повернення попередньої оплати у разі ненадання продавцем товару, або як у даному випадку невиконання робіт, що мали б бути підтверджені актами у строк визначений договором.
Так, Позивач вказує на те, що звертався до Відповідача з претензіями №1 від 26.04.2024 року, №2 від 29.05.2024 та №3 від 03.01.2025 в яких просив, зокрема, повернути сплачені ним за договором грошові кошти в сумі 54000,00 грн не пізніше трьох банківських днів з дня надходження відповідної претензії.
В якості доказів надсилання відповідачу цих претензій позивач надав роздруківки про направлення листів електронною поштою, а також фіскальні чеки АТ «Укрпошта» та повернуті поштові конверти, які не були отримані відповідачем із зазначенням відповідних причин невручення (закінчення встановленого терміну зберігання та відсутність адресата за вказаною адресою).
Водночас статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з п. п. 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що в силу положень частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу позивача на те, що правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, а саме абз. 27 п. 2 передбачено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Тому, на підтвердження направлення засобами поштового зв'язку відповідного документа обов'язково мають додаватися описи вкладення, чеки (квитанції) поштового відділення, що підтверджують факт оплати відправником та надання відділенням зв'язку послуг з пересилання листів з описом вкладення.
За змістом пункту 61 Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою №270 від 05.03.2009 Кабінету Міністрів України, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Таким чином належним доказом направлення позивачем відповідачу означених вище претензій №1 від 26.04.2024, №2 від 29.05.2024 та №3 від 03.01.2025 є бланки описів вкладення з відповідними номерами поштових відправлень, завірені відділенням зв'язку, разом з фіскальними чеками/квитанціями про відправлення, проте самі лише фіскальні чеки такими допустимими доказами вважатися не можуть.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного та в контексті встановлення моменту виникнення зобов'язання відповідача щодо повернення попередньої оплати в сумі 54000,00 грн суд зазначає наступне.
Як згадувалось вище строк виконання робіт за договором становить 35 календарних днів. Проте умовами договору не визначено від якого саме моменту має розпочинатись означений 35-денний строк. При цьому суд приймає до уваги, що договір діє протягом 2023-2024 років, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
З наведеного випливає, що дата починаючи з якої відповідач мав би приступити до виконання робіт протягом 35 календарних днів - договором не визначена, разом із цим може бути визначена з урахуванням приписів частини 2 статті 530 ЦК України.
При цьому доказів на підтвердження вчинення позивачем такої дії в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України зокрема надання відповідачу відповідних листів, заяв, повідомлень, тощо з вимогою приступити до виконання робіт матеріали справи не містять.
Таким чином граничним строком протягом якого відповідач мав би приступити до виконання робіт є 31.12.2024 (останній день дії договору) та мав би виконати роботи не пізніше 35 днів починаючи з означеної дати. Доказів на підтвердження того, що Відповідач був зобов'язаний приступити до виконання робіт раніше цієї дати - суду не надано.
Тобто кінцевим строком виконання робіт є не 31.12.2024, як на те вказує позивач, а 04.02.2025 (35-й день про який йшлося вище). В будь-якому разі, вказане узгоджується з доводами позивача про те, що станом на 07.05.2025 відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з виконання робіт, а тому в будь-якому разі зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі 54000,00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 54000,00 грн є обґрунтованими, у зв'язку із чим позов у цій частині вимог підлягає задоволенню.
Разом із цим, щодо вимог позивача про стягнення 1890,00 грн інфляційних нарахувань та 559,23 грн 3% річних за період з 01.01.2025 до 06.05.2025 суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Так, оскільки кінцевим строком виконання робіт, як зазначив вище суд, є 04.02.2025, а отже прострочення виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати розпочалось 05.02.2025. З огляду на це судом здійснений власний розрахунок за період з 05.02.2025 до 06.05.2025 відповідно до якого сума 3 % річних становить 403,89 грн, а сума інфляційних втрат становить 1635,22 грн.
Відтак вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими частково, на означені суми, тож позов у цій частині вимог підлягає частковому задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача 5518,36 грн пені, які як вбачається з розрахунку позивача, нараховані в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення зобов'язання з повернення попередньої оплати в сумі 54000,00 грн за період з 01.05.2025 по 06.05.2025.
Згідно зі статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що розмір штрафних санкцій, зокрема пені, порядок їх нарахування та інші умови сторони не обумовили в договорі
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Касаційного господарського суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Тож суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 2190,64 грн.
При цьому судом було враховано понижуючий коефіцієнт 0.8, оскільки позов подано в електронній формі, при тому що за подання цієї позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн. Водночас суд констатує, що позивачем було здійснено переплату судового збору в сумі 605,60 грн у зв'язку із чим Позивач має право звернутись з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір".
Також у підсумку суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія Продмет" (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Москаленка Сергія, буд. 16 г, офіс 209, код ЄДРПОУ 45021366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Автотранспортник" (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Транспортна, буд. 2, код ЄДРПОУ 20572715) 54000,00 грн основного боргу, 403,89 грн - 3 % річних, 1635,22 грн інфляційних втрат та 2190,64 грн. витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 22.07.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз