вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" липня 2025 р. Справа № 911/2312/25
Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., розглянувши матеріали заяви Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про забезпечення позову
до подання позовної заяви Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські регіональні електромережі»
до осіб, які можуть отримати статус відповідачів:
1. ОСОБА_1
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Джісм-К+»
та осіб, які можуть отримати статус третіх осіб, які не заявлять самостійних вимого щодо предмета спору:
1. Приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвої Ганни Миколаївни
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.»
про визнання недійсними актів приймання-передачі та скасування записів про державну реєстрацію
установив:
17.07.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» / заявник) про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник, зокрема, просить суд вжити заходи забезпечення позову через накладення арешту на майно (далі - спірне майно):
- гараж зі складськими приміщеннями загальною площею 896 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Тетіїв, вул. Ратушного Василя, буд. 94, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 202305532246;
- ковбасний цех загальною площею 376,7 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Тетіїв, вул. Ратушного Василя, буд. 96, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2023067332246.
В основу обґрунтування поданої заяви ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» покладено рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2023 у справі № 911/1347/23, згідно з яким ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» є стягувачем заборгованості у розмірі 2 326 680, 62 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.» у зв'язку з порушенням останнім Правил роздрібного ринку електричної енергії, а саме - безобліковим споживанням електричної енергії на об'єкті Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.» за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Тетіїв, вул. Тургенєва (нині - Ратушного Василя), буд. 94.
З метою звернення стягнення на майно боржника для погашення заборгованості за необліковану електричну енергію, ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» з'ясувало, що зазначене майно було відчужене Товариством з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.» на користь ОСОБА_1 . У зв'язку з цим заявник ініціював позов до Тетіївського районного суду Київської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього майна.
20.02.2025 Тетіївським районним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 940/496/24 про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі».
Натомість 18.06.2025 Київським апеляційним судом було ухвалено постанову у справі № 940/496/24, якою задоволено позов ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.09.2022, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.» та ОСОБА_1 про відчуження нежитлових приміщень - гаражу зі складськими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та ковбасного цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає заявник, незважаючи на набрання законної сили судового рішення апеляційної інстанції, ОСОБА_1 передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джісм-К+» за актами приймання-передачі від 11.07.2025 спірне нерухоме майно:
- гараж зі складськими приміщеннями загальною площею 896 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Тетіїв, вул. Ратушного Василя, буд. 94;
- ковбасний цех загальною площею 376,7 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Тетіїв, вул. Ратушного Василя, буд. 96, чим, як стверджує заявник, унеможливив виконання судового рішення.
ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» зазначає, що з метою звернення стягнення на вказане майно, останній вимушений та має намір звернутися до господарського суду з аналогічним позовом до нового (третього) власника цього майна - Товариства з обмеженою відповідальністю «Джісм-К+» та відчужувача майна ОСОБА_1 з вимогами про:
- визнання недійсним акта приймання-передачі від 11.07.2022 за № 736, виданий приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвою Ганною Миколаївною;
- скасування рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвої Ганни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 79884826 від 13.07.2025;
- визнання недійсним акта приймання-передачі від 11.07.2022 за № 737, виданий приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвою Ганною Миколаївною;
- скасування рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвої Ганни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 79884834 від 13.07.2025.
Заявник стверджує, що враховуючи наявність механізму відчуження майна з метою недопущення звернення стягнення на нього, існує велика ймовірність того, що теперішній власник, враховуючи позовні вимоги, за період розгляду справи може відчужити спірне майно на користь будь-якої іншої особи, що значно утруднить або взагалі зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а тому вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для недопущення настання негативних наслідків для заявника, майбутнього позивача.
Заявник зазначає, що механізм ухилення від реалізації майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.» - застосовується систематично, що, в свою чергу, ускладнює ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» реалізацію своїх прав як стягувача. З огляду викладеного, заявник обґрунтовано остерігається повторного відчуження майна за аналогічною схемою, у зв'язку з чим вважає, що накладення арешту на спірне майно є необхідним і співмірним заходом забезпечення позову майбутніх позовних вимог.
Крім того ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» зауважило, що наведені заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, запобігають можливим порушенням законодавства, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також не допущення негативних наслідків для позивача.
Розглянувши заяву ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про забезпечення позову, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, суд зазначає таке.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно із приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1, 11 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від 15.01.2020 № 460-IX); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи не тільки під час виконання рішення суду, а й для можливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В контексті викладеного, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.
Отже, заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Також заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову через накладення арешту на спірне нерухоме майно, заявник зазначає, що предметом майбутнього позову буде:
- визнання недійсними актів приймання-передачі від 11.07.2022 (водночас суд зазначає, що заявником, імовірно, помилково зазначено 2022 рік, оскільки, як випливає з матеріалів заяви, фактична дата складання актів - 11.07.2025) за №№ 736, 737, виданих приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвою Ганною Миколаївною, за якими ОСОБА_1 передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джісм-К+» спірне нерухоме майно - гараж зі складськими приміщеннями та ковбасний цех;
- скасування рішень приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Полєжаєвої Ганни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами: 79884826 та 79884834 від 13.07.2025.
З огляду на зміст майбутніх позовних вимог суд зазначає, що навіть у разі задоволення такого позову рішення не матиме загальнообов'язкового характеру та не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки зводиться лише до констатації факту недійсності актів приймання-передачі без застосування відповідних правових наслідків.
Попри викладене суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо того, що ні характер спору (майновий чи немайновий), ні можливість примусового виконання судового рішення у конкретній справі не є визначальними чинниками під час вирішення судом питання про наявність підстав для забезпечення позову.
Водночас в розрізі обов'язку суду в кожному конкретному випадку при розгляді заяви про забезпечення позову перевіряти співмірність обраного заявником заходу забезпечення позову із пред'явленими позовними вимогами, суд доходить висновку, що заявлені ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» заходи забезпечення позову через накладення арешту на спірне нерухоме майно - гараж зі складськими приміщеннями та ковбасний цех - є неспівмірними та надмірними, враховуючи немайновий характер майбутнього позову.
Суд звертає увагу, що існують альтернативні, менш обтяжливі способи забезпечення, зокрема, заборона вчиняти дії щодо відчуження або зміни правового статусу спірного майна, які дозволили б досягти мети забезпечення позову без невиправданого втручання у майнові права іншої сторони. До того ж такий захід є більш пропорційним та достатнім для запобігання можливому порушенню прав заявника (позивача), що, водночас не порушує балансу інтересів сторін.
У постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 263/4484/18 (провадження № 61-40585св18) зазначено, що позивач просив визнати недійсними договори позики без застосування правових наслідків недійсності цих правочинів, тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру. Таким чином, запропонований заявником вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами та не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі.
Також суд враховує, що за змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених главою 5 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Приписами ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, 76, 77, 79 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В розрізі викладених процесуальних норм, ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» заявляє про відсутність у нього прямих доказів наміру Товариства з обмеженою відповідальністю «Джісм-К+» відчужити спірне нерухоме майно. Водночас заявник наголошує, що із викладених обставин випливає реальна загроза такого відчуження, оскільки такий механізм ухилення від виконання судового рішення у справі № 911/1347/23 вже застосовувався Товариством з обмеженою відповідальністю «Котлоенергосервіс М.Ю.В.» та ОСОБА_1 .
Однак суд вважає, що накладення арешту на спірне нерухоме майно за відсутності доказів реальної загрози відчуження такого майна матиме ознаки необґрунтованого втручання в господарську діяльність особи-відповідача та створюватиме надмірні обмеження його майнових прав.
За таких обставин, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, з урахуванням доведеності, розумності і співмірності його вимог стосовно забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом майбутніх позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяви ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про забезпечення позову, в зв'язку з чим відмовляє в її задоволенні.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
Відмовити у задоволенні заяви ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Ухвала складена та підписана 22.07.2025, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення згідно із ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя П.В.Горбасенко