вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/233/23 (911/3536/23)
за позовом Фермерського господарства «Інноваційні Аграрні Технології» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Ботанічна, буд. 1/6; код ЄДРПОУ 42725837)
до відповідача 1 держави Російська Федерація (вул. Житняя, буд. 14, будівля, м. Москва, 1119991, Російська Федерація)
та відповідача 2 Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (адреса: 125009, Російська Федерація, м. Москва, вул. Воздвиженка, буд. 10; код 1077711000102)
про стягнення збитків, завданих внаслідок військової агресії Російської Федерації
у відокремленому провадженні в межах справи № 911/233/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дасіс» (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Котляревського, буд. 12; код ЄДРПОУ 43513200)
до боржника Фермерського господарства «Інноваційні Аграрні Технології» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Ботанічна, буд. 1/6; код ЄДРПОУ 42725837)
про банкрутство
Суддя Наріжний С.Ю.
Без виклику представників сторін.
у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/233/23 за заявою ТОВ «Дасіс» про банкрутство ФГ «Інноваційні Аграрні Технології», провадження в якій відкрите ухвалою суду від 28.02.2023.
Постановою Господарського суду Київської області від 30.05.2023 визнано Боржника банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» призначено арбітражного керуючого Зубка А.М.
На даний час провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» до відповідачів держави Російська федерація та Державної корпорації розвитку Веб.РФ про стягнення збитків, завданих внаслідок військової агресії Російської Федерації.
Зокрема Позивач просить суд стягнути солідарно з держави Російська Федерація та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» на користь Позивача 2114061,14 доларів США або 1943250,73 Євро збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказану позовну заяву передано судді Наріжному С.Ю. для розгляду в межах провадження у справі № 911/233/23 про банкрутство ФГ «Інноваційні Аграрні Технології», присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 911/233/23 (911/3536/23).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у відокремленому провадженні в межах справи № 911/233/23 про банкрутство ФГ «Інноваційні Аграрні Технології»; зобов'язано Позивача надати суду переклад даної ухвали Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі № 911/233/23 (911/3536/23) від 11.12.2023 на російську мову, з нотаріальним засвідченням правильності перекладу, а також направити вказану ухвалу, позовну заяву з додатками відповідачам та надати суду докази направлення; повідомлено відповідачів про можливість надання відзиву на позовну заяву та одночасного надіслання Позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, у строк, встановлений ст. 165, 251 ГПК України; попереджено відповідачів про те, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами; постановлено здійснювати повідомлення відповідачів про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
26.12.2023 на офіційному веб-порталі Господарського суду Київської області було розміщено оголошення про розгляд судом справи за вказаною вище позовною заявою.
16.01.2024 до суду надійшла заява представника Позивача від 16.01.2024 № 1-1/24 (вх. № 677/24) про залучення доказів до справи, зокрема копії ухвали Господарського суду Київської області від 11.12.2023 про відкриття провадження у справі № 911/233/23 (911/3536/23), перекладеної на російську мову, з нотаріальним засвідченням правильності перекладу, а також докази направлення вказаної ухвали відповідачам.
В подальшому, 05.02.2024 до суду надійшла заява представника Позивача від 05.02.2024 № 1-2/24 (вх. № 1639/24) про залучення доказів до справи, зокрема доказів направлення на електронні адреси відповідачів повідомлень про розгляд даної справи, з доданими документами.
22.05.2024 до суду надійшов лист МЗС України від 17.05.2024 № 72/36-636-66781 (вх. № 6119/24) з доданим листом МЗС Російської Федерації від 25.03.2024 № 4412/2дснг (надісланого російською стороною на адресу Посольства України в Республіці Білорусь) про повернення без розгляду судових документів, направлених представником Позивача на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 11.12.2023 у справі № 911/233/23 (911/3536/23).
16.07.2024 до суду надійшов лист МЗС України від 12.07.2024 № 72/36-638-95133 (вх. № 7750/24) з доданим листом МЗС Російської Федерації від 29.02.2024 № 3040/2дснг (надісланого російською стороною на адресу Посольства України в Республіці Білорусь) про повернення без розгляду судових документів, направлених представником Позивача на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 11.12.2023 у справі № 911/233/23 (911/3536/23).
Щодо повідомлення Відповідачів 1, 2 про час та місце розгляду справи суд зазначає наступне.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, а з 24.02.2022 РФ розпочала повномасштабне вторгнення на територію України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (із змінами), введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року.
В подальшому воєнний стан на території України неодноразово продовжувався і наразі триває.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на даний час. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про стягнення збитків (майнової шкоди) у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути Відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів Позивача.
Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі № 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20 від 18.05.2022.
Враховуючи встановлену при розгляді справи № 911/233/23 (911/3536/23) об'єктивну неможливість вручення Відповідачу - Російській Федерації судових документів дипломатичними каналами, оскільки розірвано дипломатичні відносини між Україною та Росією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України; зупинення функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Росії та діяльність її дипломатичних установ на території України; відсутність комунікації МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав, а також, зважаючи на те, що АТ «Укрпошта» припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів її повномасштабного військового вторгнення, суд позбавлений можливості здійснювати повідомлення Відповідачів 1, 2 про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку.
У зв'язку з наведеним вище, Позивачем надано докази направлення копії позовної заяви та ухвали суду від 11.12.2023 на електронні адреси Відповідачів (https://government.ru; https://lk.mid.ru; https://epp.genprok.gov.ru/web/gprf), а також на адресу посольства Росії в Німеччині та адресу офісу Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» в Абу-Дабі.
Факт одержання російською стороною відповідних документів, а також обізнаність російської сторони про дане судове провадження, підтверджується листами МЗС Російської Федерації від 29.02.2024 № 3040/2дснг та від 25.03.2024 № 4412/2дснг, в яких російська сторона хоч і не визнає належним порядок вручення судових і позасудових документів, проте фактично підтверджує їх одержання.
Стосовно тверджень МЗС Російської Федерації в зазначених листах про юрисдикційний імунітет держави, відповідні доводи російської сторони відхиляються судом з підстав, наведених вище, зокрема у зв'язку з тим, що починаючи з 2014 року Українські суди мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 911/233/23 (911/3536/23) в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи, що відповідачі у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, не подали до суду відзиви на позов, а відтак, не скористались наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Отже, норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство, що дозволяє здійснювати ефективний судовий контроль щодо повернення майнових активів боржника у його розпорядження з метою відновлення платоспроможності такого боржника або належного формування ліквідаційної маси банкрута.
Детально розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд зазначає наступне.
У даній справі Позивач звернувся до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок широкомасштабної агресії зі сторони РФ на території України та знищення та/або викрадення активів Позивача, які були розташовані у Київській обл., Вишгородський р-н, Іванківська територіальна громада, с. Мусійки, вул. Центральна, 1, зокрема в період тимчасової окупації військами РФ зазначеної території України.
Так, ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» є юридичною особою за законодавством України, код якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 42725837.
ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» здійснювало господарську діяльність, пов'язану з вирощуванням зернових та бобових та інших культур, маючи в довгостроковому користуванні в Київській області більше тисячі гектарів сільськогосподарської землі.
На балансі Позивача перебувало рухоме майно (необоротні активи) та виробничі запаси, які знаходились на території України, що перебувала під окупацією РФ, а саме за адресою: Київській обл., Вишгородський р-н, Іванківська територіальна громада, с. Мусійки, вул. Центральна, 1.
Згідно даних бухгалтерського обліку на балансі підприємства перебувало 304 одиниці сільськогосподарської техніки, таких як мотоблоки, обприскувачі, сінограбки тощо, а також виробничі запаси з готовою продукцією.
25.02.2022 збройні сили РФ розпочали активні бойові дії на території Вишгородського району Київської області, значна частина якого знаходилась під контролем агресора до 07.04.2022, коли РФ почала відведення військ з Іванківського та Вишгородського районів Київської області.
Протягом усього строку перебування збройних формувань РФ на території Київської області численні об'єкти приватної, комунальної та державної власності були піддані обстрілам, ракетним ударам та знищенню іншим чином, пов'язаним із агресією РФ. Згідно загальновідомої публічної інформації, на території Київської області було пошкоджено орієнтовно 26 тисяч об'єктів.
Під час здійснення військами РФ контролю над Вишгородським районом Київської області Позивач з об'єктивних питань безпеки, у зв'язку з веденням бойових дій, не мав можливості перебувати за місцезнаходженням майна (Київській обл., Вишгородський р-н, Іванківська територіальна громада, с. Мусійки, вул. Центральна, 1).
07.04.2022 після деокупації території Вишгородського району Київської області, з метою перевірки стану майна та схоронності речей підприємства Позивача, Голова господарства Бобильов А.М. прибув за вказаним вище місцем знаходження майна господарства, та встановив, що будівля повністю відчинена, грати та огорожа знищені, все майно господарства, яке знаходилось на його території зникло; всередині будівлі виявлено залишки майна (сухпайків) збройних сил РФ.
Вищезазначені дії, вчинені військовими РФ, згідно міжнародних конвенцій та Кримінального кодексу України підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 483 Кодексу - порушення законів та звичаїв війни, про що Вишгородським РУП ГУ НП в Київській області зареєстроване кримінальне провадження № 12022111150001419.
Вказані вище заявлені Позивачем обставини підтверджуються випискою з ЄДР щодо ФГ «Інноваційні Аграрні Технології»; статутом Фермерського господарства; Заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26.12.2022; копією Витягу з ЄРДР від 28.12.2022 № 12022111150001419; інвентаризаційними описами та оборотно-сальдовими відомостями щодо активів господарства; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ФГ «Інноваційні Аграрні Технології»; переліком знищених та/або викрадених виробничих запасів господарства; переліком знищеного та/або викраденого майна господарства; Звітом про оцінку збитків, складеним ТОВ «Гео Фінанс Груп».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на те, що в результаті збройної агресії Російської Федерації а також знищення та/або викрадення майна господарства під час тимчасової окупації території Вишгородського району Київської області, у Позивача виникли реальні збитки у сумі 2114061,14 доларів США або 1943250,73 Євро.
Судом встановлено, що ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» звернулось до ТОВ «Гео Фінанс Груп» для визначення збитків, завданих ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» внаслідок знищення та/або викрадення майна, яке знаходилось за адресою: Київській обл., Вишгородський р-н, Іванківська територіальна громада, с. Мусійки, вул. Центральна, 1, в результаті збройної агресії Російської Федерації.
За результатами проведення оцінювання ТОВ «Гео Фінанс Груп», яке має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 249/2022 від 06.06.2022, складений звіт про оцінку збитків, яким встановлено, що розмір реальних збитків ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» з ПДВ внаслідок знищення/викрадення майна становить: 2114061,14 доларів США або 1943250,73 Євро. Вказаний звіт про оцінку збитків є дійсним до дати відшкодування збитків (включно).
Спір у даній справі виник між юридичною особою приватного права - Фермерським господарством «Інноваційні Аграрні Технології» (Позивач) та іноземною державою - Російською Федерацією (відповідач-1) як особливим суб'єктом цивільного права.
Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Майно, яке належить Позивачу на праві приватної власності та якому заподіяна шкода в результаті збройної агресії Російської Федерації, знаходилось за адресою: Київській обл., Вишгородський р-н, Іванківська територіальна громада, с. Мусійки, вул. Центральна, 1.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За визначенням частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 ЦК України).
Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Матеріалами справи, зокрема: Заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26.12.2022; копією Витягу з ЄРДР від 28.12.2022 № 12022111150001419; випискою з ЄДР щодо ФГ «Інноваційні Аграрні Технології»; статутом Фермерського господарства; інвентаризаційними описами та оборотно-сальдовими відомостями щодо активів господарства; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ФГ «Інноваційні Аграрні Технології»; переліком знищених та/або викрадених виробничих запасів господарства; переліком знищеного та/або викраденого майна господарства; Звітом про оцінку збитків, складеним ТОВ «Гео Фінанс Груп» про оцінку збитків, підтверджується, що внаслідок тимчасової окупації території Вишгородського району Київської області відбулось знищення та/або викрадення належного ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» на праві приватної власності майна, що було прямим наслідком протиправної збройної агресії Російської Федерації на території України.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.
Згідно зі ст. 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.
Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст. 3 Гаазької Конвенції).
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та/або викраденого майна Позивача у воєнних цілях, відтак, дії Відповідача, внаслідок яких знищено та/або викрадено майно Позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Відповідача та завданими Позивачу збитками.
Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Таким чином, пред'явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав Позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджений Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити в шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Спільним наказом від 18.10.2022 № 3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання (п. 1 Методики).
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, які є додатком до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Як вже зазначалось, на підтвердження розміру завданих Позивачу збитків ним наданий звіт про оцінку збитків, завданих ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» внаслідок знищення та/або викрадення майна, що знаходилось за адресою: Київській обл., Вишгородський р-н, Іванківська територіальна громада, с. Мусійки, вул. Центральна, 1 в результаті збройної агресії Російської Федерації, складений ТОВ «Гео Фінанс Груп».
Із вказаного звіту вбачається, що при його складанні була, зокрема, використана Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена наказом Міністерства економіки України та ФДМУ 18.10.2022 № 3904/1223.
Вказаний звіт про оцінку збитків складений на замовлення ФГ «Інноваційні Аграрні Технології» оцінювачем Полянським К.В. та відповідає вимогам ст. 98, 101 ГПК України, зокрема стосовно того, що у звіті зазначено, що його підготовлено для подання до суду, а також вказано про обізнаність оцінювачів про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Системний аналіз змісту норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 908/807/18.
Таким чином, оскільки Позивачем доведено наявність в сукупності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування такого заходу як відшкодування збитків, розмір збитків відповідає фактичним обставинам справи, то вимога Позивача про стягнення 2114061,14 доларів США або 1943250,73 Євро реальних збитків є обґрунтованою.
Предметом розгляду даної справи є солідарне стягнення з Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» 2114061,14 доларів США або 1943250,73 Євро реальних збитків, які виникли в результаті збройної агресії Російської Федерації та знищення та/або викрадення майна Позивача під час тимчасової окупації території України (Вишгородського району Київської області).
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2 ст. 543 Цивільного кодексу України).
У даному випадку між позивачем та державою Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) зобов'язання, отож для визначення солідарної відповідальності відповідачів суд керується наступним.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україна є однією з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй і державою-членом організації, входить до складу такого органу ООН, як Комісія Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі, юрисдикція якого поширюється на питання, які стосуються застосування Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (Україна приєдналась до Конвенції 23.08.1989 р.); 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод основоположний документ в діяльності Європейського суду з прав людини; Україна є членом Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів (ICSID), який діє на виконання Вашингтонської конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року, ратифікованої Україною 16 березня 2000 року.
Ратифікація - затвердження вищим органом державної влади міжнародного договору та згода на його обов'язковість для держави.
Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов'язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов'язання, а засоби реалізації цих зобов'язань визначаються національним правом, якщо інше не випливає з міжнародно-правової норми. У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов'язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.
Практика міжнародних судових органів захисту порушених прав доводить, що ці органи прикладають чимало зусиль задля ініціювання широкого застосування національними судами норм міжнародних конвенцій. Зокрема, Європейський суд неодноразово наполягав на застосуванні такого принципу: якщо Конвенція є правовою основою, на яку може посилатися заявник, то він повинен це робити в національному суді, або навіть сам національний суд повинен звернутися до відповідної норми Конвенції. Особливе значення у внутрішньодержавній імплементації належить приведенню судової практики у відповідність до міжнародно-правових зобов'язань держави.
Отож, ратифікувавши вищевказані конвенції Україна визнала обов'язковою юрисдикцію міжнародних органів, які діють на підставі та на виконання таких конвенцій, та відповідно використання актів судового розгляду справ цими органами з метою досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах та запобігання стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.
Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, що виражає загальноправовий принцип: рішення суду має силу закону.
Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно.
У справі Maffezini v. Spain трибунал Центру з розв'язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).
При цьому у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органі і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.
У справі Flemingo DutyFree Shop Private Limited v. the Republic of Poland Трибунал ЮНІСТРАЛ у рішенні від 12.06.2016, визначаючи статус Державного підприємства польських аеропортів (PPL), дійшов висновку, що воно фактично є органом держави, оскільки: 1) 100% акцій PPL належали Польському державному казначейству, яке затверджувало договори оренди, які позивачі укладали з PPL та зміни до них; 2) управління міжнародними аеропортами, як правило не є діяльністю, яку виконує приватний бізнес; 3) відповідач сам визнавав, що PPL виконувала важливі для існування країни функції; 4) PPL працювало під щільним контролем Міністерства транспорту, яке призначало та звільняло керівництво компанії, проводило її аудит, перевіряло фінанси та видатки на заробітну плату, контролювало виконання функцій, делегованих Міністерством, PPL було захищена від банкрутства; 5) незважаючи на те, що формально PPL було самоврядною та госпрозрахунковою організацією, Трибунал визнав це квазі-незалежністю, зважаючи, зокрема на свідчення державного секретаря Міністерства транспорту, який визнав, що PPL працює в структурі міністерства.
Аналізуючи правову позицію рішень міжнародних судових органів, суд дійшов висновку щодо застосування такими органами принципу притягнення до відповідальності держави за зобов'язаннями державних компаній, що визнані її alterego, і навпаки. Судами, у якості способу захисту порушених прав, застосовується стягнення спричиненої матеріальної шкоди у повному обсязі з особи-alterego, що за своєю правовою природою є елементом солідарності, як цивільно-правового принципу, що передбачає право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність та її застосування ґрунтується на принципі добропорядності боржника. І у випадку відступу від принципу добропорядності, є виправданим застосування солідарної відповідальності зокрема до alterego такого боржника.
Таким чином, держава як політична форма організації правління, що характеризується реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, несе покладену на неї відповідальність зокрема через органи, що є її alterego.
Держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.
Враховуючи викладене, якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави.
Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними/самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.
Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ»).
У ч. 1 ст. 3 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» визначені цілі та завдання Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», а саме: ДКР «ВЕБ.РФ» діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в Російській Федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення е енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим законом діяльності.
Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч. 1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток ДКР «ВЕБ.РФ» отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР «ВЕБ.РФ» і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч. 1 цієї статті (ч. 2 ст. 3 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ»).
Державній корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» частиною 1 ст. 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду Російської Федерації відповідно до бюджетного законодавства Російської Федерації, в тому числі щодо представництва інтересів Російської Федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.
Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, її потрібно вважати держаним органом Російської Федерації.
З відповідних положень Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» вбачається, що уряд Російської Федерації фактично розглядає ДКР «ВЕБ.РФ» як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом Російської Федерації контролю за діяльністю ДКР «ВЕБ.РФ» мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно Російської Федерації і ДКР «ВЕБ.РФ» змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації.
Тобто ДКР «ВЕБ.РФ» є по суті органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego, і майном якого держава розпоряджається як своїм.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що покладання солідарної відповідальності за шкоду, спричинену державою-агресором Російською Федерацією, на особу, що є alter ego останньої, не суперечить вимогам справедливості, забезпечує ефективне поновлення порушених прав Позивача, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про солідарне стягнення з Відповідачів 1, 2 - 2114061,14 доларів США або 1943250,73 Євро реальних збитків підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору, відповідно ст. 129 ГПК України, належить стягнути з Відповідачів 1, 2 в дохід Державного бюджету України в рівних частинах, по 463849,85 грн з кожного.
Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 256 ГПК України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з держави Російська Федерація (адреса уповноваженого органу: вул. Житняя, буд. 14, будівля, м. Москва, 1119991, Російська Федерація) та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (адреса: 125009, Російська Федерація, м. Москва, вул. Воздвиженка, буд. 10; код 1077711000102) на користь Фермерського господарства «Інноваційні Аграрні Технології» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Ботанічна, буд. 1/6; код ЄДРПОУ 42725837) 2114061 (два мільйони сто чотирнадцять тисяч шістдесят один) доларів США 14 центів або 1943250 (один мільйон дев'ятсот сорок три тисячі двісті п'ятдесят) Євро 73 євроцентів збитків завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
3. Стягнути з держави Російська Федерація (адреса уповноваженого органу: вул. Житняя, буд. 14, будівля, м. Москва, 1119991, Російська Федерація) в дохід Державного бюджету України 463849 (чотириста шістдесят три тисячі вісімсот сорок дев'ять) гривень 85 копійок судового збору.
4. Стягнути з Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (адреса: 125009, Російська Федерація, м. Москва, вул. Воздвиженка, буд. 10; код 1077711000102) в дохід Державного бюджету України 463849 (чотириста шістдесят три тисячі вісімсот сорок дев'ять) гривень 85 копійок судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення надіслати сторонам.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 22.07.2025.
Суддя С.Ю. Наріжний