ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.07.2025Справа № 910/4560/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" (54018, просп. Богоявленський, буд.47, кв.3,м. Миколаїв, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, код ЄДРПОУ 31613817)
до 1)Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053,вул. Січових Стрільців, буд.17, м. Київ, код ЄДРПОУ 21708016);
2)Державної казначейської служби України (01601,вул. Бастіонна, буд.6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37567646)
про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 3 327 346,32 грн
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1)Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1) та 2)Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 3 327 346,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача має місце відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету майнової шкоди у розмірі 1 327 346, 32 грн. та моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн., завданої бездіяльністю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка полягає у не завершенні ліквідації банку у строки, визначені законом, та непогашенні протягом 6-ти років грошових вимог позивача в сумі 1 327 346,32 грн., що порушили його право на "ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження" (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і є основоположних свобод), що в свою чергу підриває принцип верховенства права, зазначений в ст. 8 Конституції України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 суддя ЯгічеваН.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 27.05.2025.
02.05.2025 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
12.05.2025 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
15.05.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем 1 сформовано відзив на позовну заяву мотивований тим, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб хоча і наділений певними владними повноваженнями, не входить до системи органів виконавчої влади, не має закріпленого в Законі статусу органу державної влади, не має всіх ознак органу державної влади. Відповідач 1 не є стороною укладеного між Позивачем та ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» Договору про банківський рахунок, і його умови не покладають на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб жодних зобов'язань. На думку відповідача 1 з огляду на викладене, вимоги чинного законодавства України та недоведеність порушення прав та інтересів позивача Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, наявні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 відкладено розгляд справи на 17.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 15.07.2025.
В судове засідання 15.07.2025 представник позивача, відповідача 2 не з'явився про розгляд справи повідомлені належним чином, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 15.07.2025 було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» (правонаступник - ТОВ «АРОМА ЮКРЕЙН») та Публічним акціонерним товариством «ЕНЕРГОБАНК» було укладено Договір банківського рахунку № 2600138936601.
Як вказує позивач, на вказаному рахунку знаходилися грошові кошти у розмірі 41 029,74 Євро та 4 165,00 доларів США.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 96 від 12 лютого 2015 року прийнято рішення «Про віднесення ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» до категорії неплатоспроможних». Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила: розпочати з 13.02.2015 року процедуру виведення ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 13.02.2015 року по 12.05.2015 року включно. Призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» провідного професіонала відділу стратегії та нормативно - методологічного забезпечення С.А. Брайко.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 11 червня 2015 року № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 червня 2015 року № 115, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ЕНЕРГОБАНК».
Листом від 13.01.2016 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» повідомила позивача про включення його вимог до у розмірі 1 327 346,32 гривень до 7-ої черги кредиторів ПАТ «ЕНЕРГОБАНК».
В позовній заяві позивач просить відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету майнової шкоди у розмірі 1 327 346, 32 грн. та моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн., завданої бездіяльністю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка полягає у незавершені ліквідації банку у строки, визначені законом, та непогашенні протягом 6-ти років грошових вимог позивача в сумі 1 327 346,32 грн., що порушили його право на «ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач) прийняла рішення від 26 травня 2016 року № 842 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» на два роки до 11червня 2018 року включно.
Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Брайка Станіслава Анатолійовича на два роки до 11 червня 2018 року включно.
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 16 травня 2019 року № 1209 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» строком на один рік з 12 червня 2019 року до 11 червня 2020 року включно.
Водночас, відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов'язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на один рік з 12 червня 2019 року до 11 червня 2020 року включно.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 липня 2020 року № 1439 визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» здійснюються Фондом безпосередньо.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Вирішуючи питання про те, положення якого нормативно-правового акту підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, необхідно враховувати наступне.
Відповідно до статті 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Зокрема, частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Крім того, відповідно до пункту 4 листа Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 року N 758-0-2-08-19, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
За таких умов, виходячи з наведених положень Конституції України, рішення Конституційного Суду України та роз'яснень Міністерства юстиції України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, яка міститься в постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі 6-2001цс15 відповідно до якого у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладені в постановах від 08.02.2018 справа № 308/3282/15-ц, від 14.02.2018 справи № 761/20903/15-ц, № 553/2630/15-ц: «…На момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банк вже було введено тимчасову адміністрацію та розпочату процедуру ліквідацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб...».
Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Як уже зазначалось вище, частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Дане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. Так в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15.
Відповідно до пункту 16 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 згаданого Закону ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 44 вказаного Закону зазначено, що Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:1) відповідно до плану врегулювання; 2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; 3) в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку. Ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідній редакції) Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені частиною першою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини першої статті 52 вказаного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.
Черговість та порядок задоволення вимог до банку визначено статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом. 3
Зазначене дає підстави стверджувати, що спір заявлений позивачем обумовлений майновою вимогою до банку, який знаходиться в процедурі виведення з ринку як неплатоспроможний, здійснити операцію із належними йому коштами, що випливає із його права розпоряджатися своїм майном.
Як зазначає сам позивача - ТОВ «РосКосметика» визнано кредитором ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та включенням його вимоги в розмірі 1 327 346,32 грн, які обліковуються на рахунку у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» до 7-ї черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів (Витяг з Реєстру кредиторів ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» наявний в матеріалах справи). Позивачем не оскаржувалося включення його вимог до сьомої черги.
Як вже зазначалося, відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Основаним завдання Фонду гарантування, згідно зі ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для виконання вимог Закону на Фонд гарантування покладено ряд функцій.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
За змістом ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до ст. ст. 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування або уповноважена особа діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; вчиняє будь-які дії та приймає рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації банку Фонд гарантування безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частина перша статті 92 Цивільного кодексу України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов'язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно з частинами 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» є самостійною юридичною особою. Банк перебуває у стані припинення, але запису про його ліквідацію як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено. Спір у справі № 910/4560/25 пов'язаний із діями Уповноваженої особи Фонду як органу управління банком та рішенням виконавчої дирекції Фонду, прийнятим в процесі здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Статтею 6 Конституції України закріплено принцип розподілу державної влади.
Єдиним органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України).
Виконавча влада здійснюється системою органів. Вищим органом в якій є Кабінет Міністрів України (ст.113 Конституції України). Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Самостійне місце в системі державних органів України належить главі держави - Президенту України (ст.102 Конституції України).
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ст.118 Конституції України).
Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами. Ідентифікуючими ознакам органу державної влади є, зокрема, джерела його фінансування (фінансується з Державного бюджету) та особливий статус його працівників (державні службовці). Перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування наведений, зокрема, в Конституції України, Законі України «Про центральні органи виконавчої влади», Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законі України «Про місцеві державні адміністрації».
Згідно ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права та має відокремлене майно. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 81 ЦК України вказано, що юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п. 15. ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу» працівники Фонду гарантування не є державними службовцями.
Згідно зі ст. ст. 19 та 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд фінансується за рахунок різних джерел (початкові збори з учасників Фонду, регулярні збори з учасників Фонду, доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України, кредити, залучені від Національного банку України, тощо). Кошти з Державного бюджету України можуть бути джерелом формування коштів Фонду, проте фінансування діяльності Фонду гарантування здійснюється в основному за рахунок регулярних зборів з учасників Фонду. До прикладу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не передбачають будь-якого державного фінансування Фонду гарантування. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України.
Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб хоча і наділений певними владними повноваженнями, не входить до системи органів виконавчої влади, не має закріпленого в Законі статусу органу державної влади, не має всіх ознак органу державної влади.
Аналогічний висновок було висловлено в листі ВСУ від 09.08.2017 № 9-1524/0/4-17.
Правовий аналіз вище вказаних положень законодавства України свідчить про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є самостійною юридичною особою публічного права, що виконує спеціальні функції, має свій окремий Ідентифікаційний код юридичної особи та не належить до органів державної влади.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За приписами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, суду необхідно з'ясувати наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправну поведінку, розмір шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, вину відповідача.
При цьому на Позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням та шкодою.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно - правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Вина є суб'єктним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння.
Відсутність будь - якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду України від 12.02.2014 у справі № 6 - 168 цс13).
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки, причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою та вини.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком цієї протиправної поведінки.
Слід зауважити, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Вищевказані висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 915/1015/16, від 25.06.2018 по справі № 916/1991/17, від 12.06.2008 по справі № 908/999/17.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди встановлено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до вимог частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відповідно до положень ст.ст. 509, 1066, 1074, 1089 ЦК України, статей 2, 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за наявності договору банківського рахунка між позивачем та ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер.
Так, для задоволення наведених позовних вимог необхідним є встановлення обставин неправомірного ухилення відповідача від виконання свого обов'язку та порушення у зв'язку з цим прав (охоронюваних законом інтересів) позивача. При цьому, за наявності встановленої законом заборони здійснювати задоволення вимог кредиторів банку під час тимчасової адміністрації та ліквідації, у суду відсутні правові підстави до спонукання відповідачів здійснити відповідні дії всупереч забороні, встановленій законом та за відсутності прямо передбачених повноважень у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Крім того, слід зазначити, що викладене спростовує твердження позивача про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки діями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивач не позбавлений свого майна, його ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» визнав кредитором, його вимоги у цій справі включені ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» до реєстру вимог кредиторів ПAT «ЕНЕРГОБАНК» та будуть задоволені у порядку черговості, визначеній статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Варто наголосити, що в силу ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Відповідно до ст. 20 вказаного Закону, Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Також Верховний Суду України зазначає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (Постанова ВСУ від 22 січня 2013 року №3-72гс12, від 02 вересня 2014 року у справі № 910/2023/13 (3-100сг14).
Пред'явлення вимоги про відшкодування збитків покладає на Позивача обов'язок довести, що ці збитки не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків. При цьому на Позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням та шкодою. Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12 (3-188сг14). Але, ТОВ «АРОМА ЮКРЕЙН» не доведено належними та допустимими доказами правових підстав для відшкодування збитків зі сторони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб діє в межах ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно із частинами 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, вимоги чинного законодавства України та недоведеність порушення прав та інтересів позивача Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, наявні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Крім того, у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, ТОВ "Арома Юкрейн" не надало будь-яких доказів того, що йому було завдано майнової та моральної шкоди. Позивач не вказав, в чому саме виразилась така шкода.
Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 2 000 000,00 грн., то і в цій частині позивач не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми. Позивач лише зазначив, що цей розмір, достатній для розумного задоволення потреб позивача. Проте, суд позбавлений можливості перевірити такі твердження позивача з огляду на відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів в цій частині позову.
З урахуванням викладеного, оскільки судом не встановлено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Арома Юкрейн" задоволенню не підлягають.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 21.07.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА