ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.07.2025Справа № 916/1702/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-НЗ" (просп. Небесної Сотні, 105, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65104, код ЄДРПОУ 43024632)
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація)
про відшкодування шкоди у розмірі 5 717 173,21 доларів США
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекарт-НЗ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації (далі-відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 5 717 173,21 доларів США, що станом на 31.01.2025 за курсом НБУ становить 237 172 356,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивач зазнав шкоди у вигляді вартості втраченого майна та упущеної вигоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 24.06.2025.
17.06.2025 через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимоги ухвали суду від 27.05.2025.
17.06.2025 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 15.07.2025.
14.07.2025 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові матеріали по справі.
В судовому засіданні 15.07.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги, відповідач про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час засідання був повідомлений належним чином з огляду на наступне.
Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду Росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru була повідомлена Російською Федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) Міністерства юстиції Російської Федерації.
Водночас, згідно підпункту 3.1. пункту 3 указу президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313 основними завданнями Міністерства юстиції Російської Федерації, є, серед іншого, забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах.
Так, переклад на російську мову ухвал по справі №916/1702/25 та позовної заяви з доданими до неї документами направлявся на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача.
Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Оскільки діяльність посольства Російської Федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи №916/1702/25 та призначені в ній засідання.
Судом було здійснено направлення перекладу на російську ухвали від 27.05.2025 в Посольство Російської Федерації в Румунії, що підтверджується поштовим відправленням №RМ063083647UA.
Посольство - це дипломатичне представництво держави в столиці іншої, або при міжнародній організації.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, явку свого представника в жодне із засідань не забезпечив.
З огляду на те, що відповідач у розумінні положень ст.ст. 120, 176, 242 Господарського процесуального кодексу України був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте Російська Федерація не повідомлено суд про причини неявки (представника), в той час як позивач просив здійснювати розгляд даної справи без участі його представника, суд, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 202 вказаного Кодексу, прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.
За таких обставин справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Завдання майнової (матеріальної) та упущеної вигоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 2 ч. 2 ст. 22).
У частині 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас, зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Між тим частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих конвенцій. Однак ці конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Наведене дає підстави для висновку, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.
Так, у постанові від 21.11.2018 у справі № 2-о/381/134/16 Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №752/6366/16-ц, від 21.08.2018 у справі №428/8076/16-ц та від 06.06.2018 у справі №428/13977/16-ц.
У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У преамбулі Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії російської федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації; відзначаючи, що дії російської федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" № 2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Отже, враховуючи ту обставину, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
В пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у цій справі, суд враховує таке:
- предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Також суд відзначає, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Тобто суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.
РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, а навпаки, порушила всі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19.
Збитки (майнова шкода) - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (див. висновок щодо оцінки судом розрахунку збитків/шкоди, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер, тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69).
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» (далі - ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ», Позивач) є юридичною особою, зареєстрованою відповідно до законодавства України, яка провадить господарську діяльність на території України, зокрема з використанням належного нерухомого майна на території міста Одеси.
За Позивачем на праві власності зареєстровані нежитлові будівлі та споруди загальною площею 16 810,10 квадратних метри розташовані за адресою: м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105 (колишня назва Маршала Жукова) та земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:30:001:0110 площею 3.4535 гектара розташована за адресою: м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105 (колишня назва Маршала Жукова).
Видами діяльності Позивача є 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний), 26.11 - виробництво електронних компонентів,
77.33 - надання в оренду офісних машин і устатковання, у тому числі комп'ютерів, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.
З огляду на вищезазначене, нерухоме майно належне ТОВ «Телекарт-НЗ» використовувалось для господарської діяльності та отримання прибутку, як результату господарської діяльності.
01 травня 2024 року частина вищезазначеного майна була знищена, а частина суттєво пошкоджена в результаті ракетного обстрілу балістичними ракетами та виниклої після обстрілу пожежі. Факт ракетного удару та пожежі є загальновідомим, про них було зазначено у багатьох публікаціях різних інтернет-видань, зокрема, у інтернет-виданнях «УНІАН» та «Слово і діло» за 02 травня 2024 року.
У відповідності до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02 травня 2024 року, слідчим відділом Служби безпеки України в Одеській області було зареєстровано кримінальне провадження № 22024160000000163 за правовою кваліфікацією кримінального провадження у відповідності до частини 1 статті 438 Кримінального кодексу України (жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій).
Згідно із інформацією викладеною у зазначеному вище витязі, 01 травня 2024 року в період з 21 години 54 хвилини до 22 години 01 хвилини, групою невстановлених осіб з числа військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, в порушення законів та звичаїв війни, місто Одеса було обстріляне двома, ймовірно балістичними ракетами «Іскандер-М», запущеними з території тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, в результаті чого зруйновано адміністративні будівлі та складські приміщення, які належать ВКФ «ТЕЛЕКАРТ» та які здаються в оренду ряду юридичних осіб, в тому числі ТОВ «НОВА ПОШТА», ТОВ «ЮНІКОМ ТРЕЙД», ТОВ «ЛАЙТЕК ТРЕЙДІНГ», ТОВ «АГРОМАРКЕТ ПЛЮС» та іншим за адресою: м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86, а також потужності виробництва, адміністративні та господарські будівлі, які належать ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» та які використовуються на підставі договорів оренди ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» за адресою: м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105.
02 травня 2024 року представником ГУ ДСНС України в Одеській області було складено акт про пожежу, у відповідності до якого, пожежею пошкоджено майно ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» за адресою: м. Одеса, пр.-т Небесної Сотні, 105. Пожежа виникла внаслідок влучання (потрапляння) вибухонебезпечного військового приладу внаслідок бойових дій.
09 травня 2024 року старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» було визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 22024160000000163, про що винесено постанову про визнання потерпілим і залучення до кримінального провадження його представника, видано пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні № 22024160000000163. Того ж дня було проведено допит представника ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» в якості представника потерпілого у кримінальному провадженні № 22024160000000163.
28 листопада 2024 року по майну належному ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» було повторно завдано ракетного удару. Факт ракетного удару по місту Одеса у цей день є загальновідомим, підтверджується багатьма публікаціями, зокрема, публікацією здійсненою Одеською міською радою на своєму офіційному сайті, за 28 листопада 2024 року.
У відповідності до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28 листопада 2024 року, слідчим відділом Служби безпеки України в Одеській області було зареєстровано кримінальне провадження № 22024160000000580 за правовою кваліфікацією кримінального провадження у відповідності до частини 1 статті 438 Кримінального кодексу України (жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнфодним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій).
Згідно із інформацією викладеною у зазначеному вище витязі, 28 листопада 2024 року в період часу з 5 години 30 хвилини по 06 годину 00 хвилин, невстановленими військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації, в умовах російського вторгнення в Україну та ведення Російською Федерацією війни проти України забороненими міжнародним правом засобами ведення війни, умисно здійснено ракетний обстріл із використанням авіаційних ракет (тип встановлюється) по території м. Одеси та Одеської області за наступними локаціями: 1) м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні 105 - приміщення ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД»; 2) Одеська область, Одеський район, с. Нова Ковалівка - падіння уламків на відкритій ділянці місцевості; 3) Одеська область, Одеський район, с. Нерубайське, вул. Ніни Строкатої, 1 та прилегла територія (вул. Карла Маркса, 50ж та 86, вул. Зелена, 12, вул. Весела, 12, 21 та 19, вул. Преображенська, 8 та 50, вул. Залізняка, 4, Зв, 3, 36 та 56, вул. Лейтенанта Шмідта, 6а, 6 та 10) - падіння уламків на приватні будинки та поранено дві цивільні особи. Внаслідок влучання загиблі відсутні.
28 листопада 2024 року представником ГУ ДСНС України в Одеській області було складено акт про пожежу, у відповідності до якого, пожежею пошкоджено майно ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» за адресою: м. Одеса, пр.-т Небесної Сотні, 105. Пожежа виникла внаслідок влучання (потрапляння) вибухонебезпечного військового приладу внаслідок бойових дій.
06 грудня 2024 року старшим слідчим в особливо важливих справах Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» було залучене потерпілим у кримінальне провадження № 22024160000000580, про що винесено постанову, видано пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні № 22024160000000580. Того ж дня було проведено допит представника ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» в якості представника потерпілого у кримінальному провадженні № 22024160000000580.
Вищезазначеними процесуальними документами фактично було встановлено, що Позивачу була завдана майнова шкода саме внаслідок збройної агресії збройних сил Російської Федерації. Станом на момент подачі позовної заяви, досудові розслідування у кримінальних провадженнях № 22024160000000163 та № 22024160000000580 тривають.
Поряд із цим, Департаментом з благоустрою міста Одеської міської ради після ракетних обстрілів були проведені комісійні обстеження пошкодженого нерухомого майна належного Позивачу та в подальшому інформація про нього була внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, на підтвердження чого були видані витяги від 26 червня 2024 року та 05 грудня 2024 року.
У відповідності до витягів вбачається, що було пошкоджено нерухоме майно за адресою: м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105, яке належать Позивачу на праві власності, зазначено про наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об'єкта або його окремих конструкцій, підсилення об'єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій, пошкодження 41-80%.
В ході візуального обстеження, комісією зафіксовані значні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій об'єкту. Окремі будівельні конструкції знаходяться в аварійному стані та можуть загрожувати раптовим обвалом, що створює небезпеку для життя та здоров'я людей. Встановити можливість подальшої безпечної експлуатації об'єкта шляхом комісійного обстеження неможливо. Враховуючи результати комісійного обстеження, стан об'єкта та обсяг пошкоджень комісією визначена необхідність термінового проведення детального технічного обстеження об'єкта відповідно до Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 257 з метою визначення фактичного стану та оцінки відповідності об'єкта основним вимогам до будівель і споруд, визначених законодавством, та вжиття заходів для забезпечення надійності та безпеки під час його експлуатації.
Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії, починаючи з 19.02.2014, здійснюється згідно Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.2023 № 1256).
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна (абзац одинадцятий підпункту 18 пункту 2 зазначеного Порядку).
Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку, наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завдану постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта) (абзац третій пункту 1 Методики).
Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року (абзац четвертий пункту 1 Методики).
Відповідно до пункту 7 Методики, оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою.
Судова експертиза (експертне дослідження), що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою.
Матеріалами справи встановлено, на виконання вимог зазначених нормативно-правових актів, з метою визначення розміру реальних збитків внаслідок ракетних обстрілів з боку збройних сил Російської Федерації, судовими експертами, на замовлення Позивача, було виготовлено висновок експертів № 2/11-24 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та економічної експертиз, на вирішення якого було поставлено наступні питання:
1. Встановлення розміру прямої шкоди (реальних збитків) внаслідок втрати/ Пошкодження об'єктів нерухомого майна, завданої ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ», розташованого на дату втрати/пошкодження за адресою м. Одеса, проспект Небесної Сотні, 105 в результаті збройної агресії Російської Федерації.
2. Встановлення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди спричиненої ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» в період з другого кварталу 2024 по дату, яка відповідає плановому періоду відновлення підприємства, яке зазнало руйнувань через вплив збройної агресії Російської Федерації.
3. З урахуванням результатів досліджена по питанням 1 та 2 встановити загальний розмір збитків спричинених ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» внаслідок впливу на господарську діяльність підприємства російської військової агресії в доларах США, євро та гривні станом на дату проведення експертизи.
У відповідності до результатів висновку експертів № 2/11-24 від 08 лютого 2025 року:
1. Розмір прямої шкоди (реальних збитків) внаслідок втрати/пошкодження об'єктів нерухомого майна, завданої ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ», розташованого на дату втрати/пошкодження за адресою м. Одеса, проспект Небесної Сотні, 105 в результаті збройної агресії Російської Федерації складає 156 211 180,68 (сто п'ятдесят шість мільйонів двісті одинадцять тисяч сто вісімдесят) гривень без ПДВ, що в еквіваленті становить 3 765 558,47 (три мільйони сімсот шістдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) доларів США за курсом НБУ станом на 31.01.2025 року.
2. Загальний розмір упущеної вигоди ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» в період 2 квартал 2024 року - 2 квартал 2027 року, включно, на дату завдання збитків складає 80 961 176,20 (вісімдесят мільйонів дев'ятсот шістдесят одна тисяча сто сімдесят шість) гривень, що з врахуванням методики щодо визначення валютного (доларового) еквіваленту значення завданих збитків, складає 1 951 614,74 (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят одна тисяча шістсот чотирнадцять) доларів США за курсом НБУ станом на 31.01.2025 року.
3. Загальний розмір збитків завданих ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» в період з 2 кварталу 2024 року по 2 квартал 2027 року у вигляді втрати активів та упущеної вигоди на дату проведення експертизи 31.01.2025 року становить 237 172 356,88 (двісті тридцять сім мільйонів сто сімдесят дві тисячі триста п'ятдесят шість) гривень або 5 717 173,21 (п'ять мільйонів сімсот сімнадцять тисяч сто сімдесят три) доларів США.
З огляду на вищенаведене, вбачається, що Російською Федерацією, в результаті дій її військовослужбовців, Позивачу було нанесено шкоду у загальному розмірі 237 172 356,88 (двісті тридцять сім мільйонів сто сімдесят дві тисячі триста п'ятдесят шість) гривень або 5 717 173,21 (п'ять мільйонів сімсот сімнадцять тисяч сто сімдесят три) доларів США, яка підлягає стягненню із Російської Федерації.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази свідчать, що внаслідок знищення майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України ТОВ «Телекарт-НЗ» заподіяно майнову шкоду у вигляді реальних збитків у розмірі у розмірі 156 211 180,68 гривень, що станом на дату дослідження еквівалент становить 3 765 558,47 доларів США та упущеної вигоди у розмірі 80 961 176,20 грн, що станом на дату дослідження еквівалент становить 1 951 614,74 доларів США.
У даному випадку розмір збитків визначається виходячи з ринкової вартості належного позивачеві майна, яким він втратив можливість володіти, користуватися та розпоряджатися внаслідок військової агресії Російської Федерації.
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Отже, в результаті активної фази збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалася 24.02.2022, позивачу завдано збитків, на суму 156 211 180,68 грн., що еквівалентно 3 765 558,47 доларів США та упущеної вигоди у розмірі 80 961 176,20 грн, що станом на дату дослідження еквівалент становить 1 951 614,74 доларів США.
Відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 4 пункту 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, код ISO RU (RUS) 643) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» (65104, м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105, ідентифікаційний код 43024632) 3 765 558,47 доларів США, що станом на 31 січня 2025 року за курсом НБУ становить 156 211 180,68 гривень, в якості відшкодування прямої шкоди (реальних збитків) внаслідок втрати/пошкодження об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105.
3. Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, код ISO RU (RUS) 643) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕЛЕКАРТ-НЗ» (65104, м. Одеса, пр.-т. Небесної Сотні, 105, ідентифікаційний код 43024632) 1 951 614,74 доларів США, що станом на 31 січня 2025 року за курсом НБУ становить 80 961 176,20 гривень, в якості упущеної вигоди за період 2 квартал 2024 року - 2 квартал 2027 року, включно.
4. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня буд.14, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, код ISO RU (RUS) 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 059 800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повне судове рішення складено 18.07.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА