ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2025Справа № 910/51/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом фізичної особи-підприємця Скіцька Тараса Васильовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегріті Візіон"
про стягнення 47 412,11 грн
До Господарського суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець Скіцько Тарас Васильович (далі - позивач, Підприємець) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегріті Візіон" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 47 412,11 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено зобов'язання за договором від 19 вересня 2024 року (далі - Договір) у частині здійснення розрахунку за надані послуги у встановлений договором строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання суду: зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попереднього орієнтованого розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або подання клопотання про відстрочення від сплати судового збору в встановленому розмірі.
22.01.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено клопотання про відстрочення сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання); задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочено сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн до ухвалення судового рішення у справі.
11.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, а також аналогічний за змістом документ з назвою "відповідь на відзив", в якому також міститься клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) представників сторін.
26.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
03.03.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 05.03.2025 у задоволенні клопотання Товариства про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.09.2024 Товариством (замовник) та Підприємцем (виконавець) укладено Договір, за умовами якого:
- виконавець зобов'язується виконувати роботи/послуги, перелік яких визначено Договором та/або заявкою, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги, на умовах та в порядку, визначеному Договором та/або відповідною заявкою (пункт 1.1);
- замовник зобов'язаний виплачувати виконавцю винагороду за надання послуг у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень щомісяця до 31.12.2024 включно. Починаючи з 01.01.2025, винагорода за послуги, що надаються виконавцем, становитиме 125 000,00 (сто двадцять п'ять тисяч) гривень за кожен календарний місяць. Оплата здійснюється щомісяця до 10 числа місяця, що наступає за місяцем надання послуг. Оплата вважається здійсненою з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 3.2);
- приймання-передача виконання робіт здійснюється сторонами на підставі акта, який підписується сторонами (пункт 4.1);
- дія Договору може бути достроково припинена за згодою сторін, про що сторони укладають відповідну угоду, але договір може бути припинений не раніше 14 календарних днів після підписання додаткової угоди про дострокове припинення Договору (пункт 9.3).
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.
11.10.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до умов якої:
- сторони погодилися на дострокове припинення дії Договору з 25.10.2024. Фактичне виконання робіт припинено з 11.10.2024. Усі фінансові зобов'язання, підписання актів, передача робочих матеріалів та здійснення розрахунків повинні бути завершені до 25.10.2024 (пункт 1);
- ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід'ємною частиною Договору (пункт 2).
Позивач вказує, що за період від 19 вересня 2024 року до 11 жовтня 2024 року замовник сплатив виконавцю винагороду за надання послуг відповідно до умов Договору.
За період з 12 жовтня 2024 року до 25 жовтня 2024 року включно, до дати завершення дії Договору, відповідно до пункту 9.3 Договору, після підписання Додаткової угоди 11 жовтня 2024 року, замовник, на переконання позивача, зобов'язаний сплатити винагороду за надання послуг у розмірі 43 478,20 грн, яка розраховується як сплата винагороди за надання послуг протягом 10 робочих дні з 14 календарних днів після підписання додаткової угоди про дострокове припинення Договору, беручи до розрахунку те, що замовник зобов'язаний виплачувати виконавцю винагороду за надання послуг у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень щомісяця, відповідно до пункту 3.2 Договору, жовтень місяць 2024 року містив 23 робочі дні, а винагорода за надання послуг протягом одного робочого дня в жовтня місяці 2024 року становила 4 347,82 грн.
Також позивач вважає, що за умовами Договору, беручи до порівняння попередні періоди сплати винагороди за надання послуг, замовник зобов'язаний сплатити виконавцю суму для подальшої сплати виконавцем Єдиного податку 5% від отриманого доходу для фізичних осіб підприємців-неплатників ПДВ, а саме 2 173,91 грн, як 5% від сплаченої винагороду за надання послуг у розмірі 43 478,20 грн, а також мінімальний місячний страховий внесок Єдиного соціального внеску за листопад 2024 року у розмірі 1 760 грн.
Підприємець звертався до Товариства щодо необхідності сплатити вказаних вище коштів, втім відповідач залишив вказані вимоги без задоволення.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що ним повністю оплачено виконані позивачем послуги, що підтверджується такими платіжними інструкціями:
- від 27.09.2024 № 685 на суму 42 858,00 грн;
- від 21.10.2024 № 731 на суму 47 151,00 грн.
Також Товариство вказує, що надання послуг має підтверджуватися відповідними актами та заявками, а Підприємець не надав акти приймання-передачі робіт на заявлену у цьому позові суму та відповідні заявки.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
За умовами частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначено вище, Договір, укладений Підприємцем і Товариством, за своєю правовою природою є договором надання послуг.
При цьому з урахуванням додаткової угоди 11.10.2024 позивач та відповідач погодились на дострокове припинення дії Договору з 25.10.2024 та про фактичне припинення виконання робіт з 11.10.2024.
Водночас, як вказано вище та що не заперечується позивачем у позові, послуги, надані до 11.10.2024, повністю оплачені відповідачем.
Під час розгляду даної справи суду не надано доказів підписання між позивачем актів надання послуг після 11.10.2024, не надано суду також заявок відповідача для надання позивачем послуг.
Крім того, суд відзначає, що погодження строку припинення дії договору 25.10.2024 не є тотожним до надання позивачем у період з 11.10.2024 по 25.10.2024 послуг відповідачу, оскільки за умовами договору та положеннями цивільного законодавства оплачуватись мають саме надані послуги.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки позивачем не доведено факту надання у період з 11.10.2024 по 25.10.2024 послуг відповідачу в заявленому до стягнення розмірі.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.07.2025.
Суддя О.Г. Удалова