24 червня 2025 року
м. Київ
Справа № 990/8/24
провадження № 11-138заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
представника позивачів - Сільвановича Г. Б.,
представника відповідача - Пантюхової Л. Р.,
представника СБУ - Кир'ян Г. О.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 990/8/24 (судді Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі № 990/8/24 за позовом ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України в частині,
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог, позиція учасників справи
1. ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» (далі - компанія) звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України Зеленського В. О., у якому просили визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 23 грудня 2023 року № 850/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 850/2023) в частині введення в дію пункту 1 додатка 1 та пункту 12 додатка 2 до рішення.
2. На обґрунтування позову позивачі зазначили, що оскаржуваний Указ № 850/2023 в частині, що стосується позивачів, не містить підстав застосування санкцій та не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, статей 1, 3 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII), частини шостої статті 6, частини четвертої статті 12 Господарського кодексу України.
3. За вказаних обставин позивачі вважають, що Указ № 850/2023 порушує та обмежує конституційні права і свободи, зокрема право на володіння, користування та розпорядження належним їм майном.
4. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, стверджуючи, що Указ № 850/2023 в оспорюваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
5. На обґрунтування відзиву представник відповідача, зокрема, зазначив, що Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) розглянула та підтримала відповідні пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, зокрема, до позивачів, про що прийняла відповідне рішення.
6. У подальшому, після надходження в установленому порядку на ім'я глави держави відповідних матеріалів (рішення з додатками, проєкту Указу та пояснювальної записки до нього), Президент України в межах реалізації приписів законодавства видав Указ № 850/2023, яким увів у дію рішення РНБО.
7. Відповідач також наголошує, що чинне законодавство не містить положень, які б установлювали обов'язок вказувати підстави для застосування санкцій у відповідному рішенні РНБО або указі про введення такого рішення в дію, а застосування санкцій до позивачів рішенням РНБО, уведеним у дію оскаржуваним Указом, здійснено у зв'язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону № 1644-VII.
8. Представник третьої особи - Служби безпеки України (далі - СБУ) просив у задоволенні позову відмовити.
Обставини справи
9. [Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію].
10. [Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію].
11. [Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію].
12. Рішенням РНБО від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).
13. Вказаним рішенням застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1, а до юридичних осіб - згідно з додатком 2.
14. Рішення РНБО від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введене в дію Указом Президента України від 23 грудня 2023 року № 850/2023.
15. Відповідно до пункту 1 додатка 1 до рішення РНБО від 23 грудня 2023 року до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Кіпр, застосовано строком на десять років такі обмежувальні заходи (відповідно до Закону № 1644-VII): 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона); 11) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 12) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 13) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 14) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 15) заборона на набуття у власність земельних ділянок.
16. Відповідно до пункту 12 додатка 2 до рішення РНБО від 23 грудня 2023 року до ЕйСі-терра інтернешнл лтд (АС-Terra International Ltd), відомості згідно з даними Реєстру корпоративних справ Британських Вірґінських Островів: ідентифікаційний номер юридичної особи - 1467628. Місцезнаходження юридичної особи: Британські Вірґінські Острови, м. Род-Таун (P/I 146, Trident Chambers, Road Town, Tortola, British Virgin Islands), застосовано строком на десять років такі обмежувальні заходи (відповідно до Закону № 1644-VII): 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона); 11) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 12) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 13) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 14) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 15) заборона на набуття у власність земельних ділянок.
17. Позивачі, уважаючи протиправним цей Указ у частині введення в дію пункту 1 додатка 1 та пункту 12 додатка 2 до рішення РНБО про застосування до них персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), звернулися до суду з позовом за захистом своїх прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
18. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
19. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Президент України, видавши оскаржуваний Указ № 990/8/24, реалізував владні управлінські функції в межах власних конституційних повноважень. Указ є способом реалізації цих функцій.
20. Вирішуючи питання пропорційності застосованих до позивача заходів, суд першої інстанції зазначив, що санкції щодо позивачів застосовані рішенням РНБО на підставі пропозицій СБУ, а тому саме ці суб'єкти владних повноважень наділені повноваженнями ініціювати та вирішувати питання щодо їх скасування чи зміни. А тому, якщо РНБО на підставі частини шостої статті 5 Закону № 1644-VII прийме рішення про внесення змін до санкцій або їх скасування за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті, зокрема СБУ, то таке рішення РНБО може бути введено в дію указом Президента України в межах його повноважень, передбачених статтею 106 Конституції України.
21. У підсумку суд першої інстанції виснував, що Указ № 850/2023 у частині, яка стосується позивачів, Президент України видав на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, підстав для задоволення позову немає.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
22. В апеляційній скарзі представник позивачів просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
23. Загалом на обґрунтування апеляційної скарги представник позивача навів мотиви, якими були обґрунтовані вимоги позовної заяви. Зокрема, зазначив, що у пропозиціях СБУ щодо підстав застосування санкцій до скаржників не наведено фактичних обставин (доказів), які б містили інформацію про конкретні дії чи події, які можна перевірити. Твердження про здійснення скаржниками протиправної господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях України (Автономної Республіки Крим), у тому числі взаємодію з незаконними органами влади, сплату в бюджет держави-агресора податків, зборів та інших платежів, виконання державних замовлень країни-агресора тощо, в судовому засіданні не доведено, як і не було доведено, що скаржники діють на шкоду національним інтересам України тощо. Відповідач і треті особи не надали суду жодних доказів, які б підтверджували протиправну діяльність скаржників, а суд усупереч вимогам процесуального законодавства не витребував від них відповідних доказів за клопотанням скаржників.
24. Скаржники зауважили, що вони в поданій до суду першої інстанції позовній заяві одночасно також клопотали про витребування від СБУ належним чином засвідчених копій документів, які підтверджують фактичні дані та обставини, що стали підставою для внесення пропозицій та прийняття рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРАІНТЕРНЕШНЛ ЛТД», а також витребування від РНБО наявних у її розпорядженні матеріалів, що стали підставою для прийняття рішення РНБО від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД». Однак суд першої інстанції під час розгляду справи на порушення норм процесуального права не розглянув відповідне клопотання та не прийняв за наслідками його розгляду жодного процесуального рішення. До того ж ані відповідач, ані треті особи добровільно не надали до суду копій запитуваних документів.
25. Таким чином, на думку скаржників, висновки суду першої інстанції про те, що порушень чинного законодавства України при прийнятті оскаржуваного Указу суд не встановив, зроблені передчасно та через неповне з'ясування всіх обставин справи, без узяття до уваги доводів, аргументів і наданих скаржниками доказів.
26. Скаржники зауважили, що після анексії АРК, ОСОБА_1 вчинив усі можливі заходи для зупинення діяльності на окупованій території та змінив юридичні адреси підприємств, які раніше були в АРК на адреси підконтрольних Україні територій. Після цього було розпочато відбудову виробничих потужностей на підконтрольних Україні територіях на виробничих потужностях інших юридичних осіб.
27. Крім того, позивачі вказують, що представник скаржників неодноразово наголошував як безпосередньо в судових засіданнях, так і в поданих до суду процесуальних документах, що у кримінальному провадженні № 42023000000000610 від 10 квітня 2023 року, яке слугувало підставою для застосування санкцій до скаржників, уже встановлено підозрюваного, і скаржники, зокрема і за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 110-2, частиною четвертою статті 111-1 КК України, до вказаного кримінального провадження не мають жодного відношення, їх причетність до скоєння вказаних кримінальних правопорушень встановлено не було.
28. Скаржники звертають увагу, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення всупереч вимогам процесуального законодавства не зупинив провадження у справі до закінчення судового розгляду кримінального провадження № 42023000000000610. Разом з тим суд першої інстанції повинен був встановити, що між справами № 990/8/24 та № 761/1084/25 існує вмотивований зв'язок, оскільки ухвалення вироку у справі № 761/1084/25 за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000000610 безпосередньо пов'язане з вирішенням питання про визнання протиправним та скасування Указу № 850/2023, яким було введено в дію рішення РНБО про застосування санкцій у частині скаржників, обґрунтоване саме матеріалами кримінального провадження № 42023000000000610, а отже, суд повинен був зупинити провадження.
29. Також указують, що в ситуації, що склалась по відношенню до скаржників, жодних доказів створення ними реальної та/або потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяння терористичній діяльності та/або порушення прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства та держави, які призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод СБУ не надала як під час розгляду справи № 990/8/24, так і під час здійснення процедури застосування санкцій до скаржників.
30. Скаржники переконані, що застосування санкцій саме до них не обумовлено інтересами суспільства, оскільки блокування господарської діяльності призводить до втрат податкових надходжень до Державного бюджету України та значних сум військового збору, адже підконтрольні ОСОБА_1 підприємства є одними з найбільших платників військового збору в Дніпропетровській області та Україні, отже, саме суспільство зацікавлене в здійсненні господарської діяльності цими підприємствами; введені оскаржуваним Указом № 850/2023санкції не є співмірними вчиненим діям, яких до того ж скаржники не допускали взагалі.
31. Позивачі зазначають, що фактично позиція суду першої інстанції зводиться виключно до необхідності оскарження дій РНБО та/або СБУ в процедурі застосування санкцій до скаржників. По-перше, при ухваленні оскаржуваного рішення суд не врахував, що скаржники позбавлені можливості оскаржити попередні етапи проходження рішення про застосування санкцій, оскільки з огляду на правову природу рішення РНБО та акта глави держави негативні наслідки для них настають саме внаслідок введення рішення РНБО в дію Указом Президента. По-друге, скаржники будь-якого процесуального статусу в межах кримінального провадження № 42023000000000610 (матеріали якого і стали підставою для застосування до них відповідних обмежувальних заходів) не мають, що було також підтверджено безпосередньо і СБУ.
32. Таким чином, скаржники вказують, що вони загалом позбавлені можливості, окрім як оскаржити протиправний Указ Президента України від 23 грудня 2023 року № 850/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних га інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію пункту 1 додатка 1 та пункту 11 додатка 2 до рішення, належним чином захистити свої порушені права. Більше того, під час судового розгляду справи № 990/8/24 скаржники надали до суду належні докази вжиття ними всіх можливих заходів (зокрема, шляхом направлення запитів, заяв та клопотань до Президента України, РНБО, СБУ та інших державних органів, організацій та установ) щодо ініціювання скасування санкцій, однак указаних заходів не було належним чином розглянуто, що не призвело до бажаного результату. Вказане вище жодним чином не було взято до уваги судом при ухваленні оскаржуваного рішення, що також є окремою підставою для його скасування та задоволення позовних вимог скаржників.
33. Скаржники зазначають, що Указ № 850/2023, яким було введено в дію рішення РНБО від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», має відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України. Однак з аналізу змісту Указу Президента України та рішення РНБО вбачається, що вони не відповідають вищеозначеним критеріям, а отже, є протиправними та мають бути визнані нечинними.
34. До того ж указують, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на той факт, що виключно ініціатор несе відповідальність за повноту та достатність підстав для застосування санкцій відносно скаржників, є нічим іншим, як самоусуненням суду від виконання покладених на нього обов'язків, а саме від обов'язку перевіряти законність оскаржуваних рішень суб'єктів владних повноважень. На думку скаржників, позиція Верховного Суду в оскаржуваному рішенні стосовно можливості оскаржувати укази Президента, якими застосовуються санкції, виключно за наявності процесуальних порушень взагалі не відповідає поняттю законності та правосуддя. Адже якщо процедурно правильно прийняте рішення за змістом має суперечливі висновки, не містить належних обґрунтувань, доказів, не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України тощо, його не можна вважати законним тільки у зв'язку з тим, що його прийнято з додержанням усіх процедур.
35. На підставі викладеного скаржник наполягає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, внаслідок чого виніс незаконне, необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.
Рух апеляційної скарги
36. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою у цій справі та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/8/24, а ухвалою від 09 квітня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Короткий зміст викладених у відзивах на апеляційну скаргу доводів
37. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.
38. Зокрема, представник відповідача наполягає, що Указ № 850/2023 в оскаржуваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України. Санкції до позивачів рішенням РНБО, введеним у дію оскаржуваним Указом № 850/2023, застосовано за наявності достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону № 1644-VII, і ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті, ефективності, правової визначеності.
39. Представник третьої особи - СБУ у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як законне, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а міркування й твердження представника позивачів, викладені в апеляційній скарзі, представник третьої особи вважає безпідставними.
40. Зокрема, представник СБУ наполягає, що зміст та обсяг зібраних СБУ даних давав достатні та переконливі підстави для відповідного реагування в інтересах національної безпеки України. У зв'язку із цим застосовані до позивача санкції мають легітимну мету, а втручання в його права з боку держави у такий спосіб зумовлено передусім обов'язком захистити національні інтереси і було необхідним та цілком адекватним актом реагування на виявлені неправомірні дії позивачів.
41. Представник СБУ також зазначає, що інформацію, яка обговорювалася на засіданні РНБО та слугувала приводом для застосування санкцій до позивачів, СБУ зібрала з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів відповідно до мети їх застосування згідно зі статтею 1 Закону № 1644-VII. До того ж наявність чи відсутність вироку та/або порушеного кримінального провадження за ознаками злочину, пов'язаного з посяганням на інтереси національної безпеки, територіальної цілісності України чи подібного до них, не є обставиною, з якою
Закон № 1644-VII пов'язує підстави для застосування санкцій.
42. Ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози, Президент України, РНБО та СБУ використали свої повноваження з належною метою, що відповідає Закону № 1644-VII, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
43. Також представник третьої особи переконує, що втручання у право мирного володіння майном позивача має легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України. Такий контроль є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, що підтверджує, зокрема, преамбула Закону № 1644-VII, і його мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
44. З огляду на зазначене представник третьої особи наполягає, що Указ № 850/2023 в оскаржуваній частині Президент України видав на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
45. У цій справі ОСОБА_1 та компанія звернулися до суду з позовними вимогами до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу № 850/2023 в частині введення в дію рішення РНБО, яким до них застосовано обмежувальні заходи (санкції).
46. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
47. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
48. Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
49. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
50. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
51. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це означає, що глава держави зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені не тільки Конституцією, але й законами України.
52. За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
53. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
54. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п'ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.
55. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.
56. На підставі пунктів 1, 18 частини першої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави, а також очолює РНБО.
57. Положеннями статті 107 Конституції України визначено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції РНБО визначаються законом.
58. Засади організації та діяльності РНБО, її склад, структуру, компетенцію і функції визначає Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР).
59. За правилами частин першої, третьої та четвертої рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.
60. Відповідно до статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
61. Пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3 Закону № 1644-VII визначено, що підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб'єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.
62. Відповідно до статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій згідно із цим Законом, зокрема, є: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.
63. Згідно із частинами першою та третьою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, СБУ.
Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
64. Рішення щодо застосування санкцій повинне містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово (частина п'ята статті 5 Закону № 1644-VII).
65. Частина сьома статті 5 Закону № 1644-VII передбачає, що рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.
66. Отже, Закон № 1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) низку обмежень демократичних прав і свобод певних суб'єктів у разі загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.
Цей Закон, як можна зрозуміти зі змісту наведених вище його приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.
Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, а використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон № 1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.
У цьому сенсі Законом № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначено підстави, умови, мету застосування санкцій.
67. За обставинами цієї справи 23 грудня 2023 року відповідач видав
Указ № 850/2023, яким увів у дію рішення РНБО від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яка підтримала пропозицію СБУ про застосування до ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» санкцій відповідно до вимог Закону № 1644-VII.
68. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, санкції до позивача застосовано з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.
69. За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII нормативними та фактичними підставами для застосування санкцій є дії особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
70. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19 та від 6 липня 2023 року у справі № 9901/635/18 вже звертала увагу на те, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII, безумовно, є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції. При введенні в дію рішення РНБО про такі санкції Президент України як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат і якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій.
71. Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента України повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій у межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але з іншого - може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.
72. Так, у ході судового розгляду цієї справи СБУ надано належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують існування фактичних даних та обставин, які стали підставою для внесення пропозиції СБУ для прийняття рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД», та належним чином засвідчені копії документів, що містять пропозиції СБУ про застосування персональних спеціальних економічних й інших обмежувальних заходів (санкцій) до зазначених осіб, які були внесені до РНБО.
73. Зокрема, СБУ надала документи, які містили інформацію з обмеженим доступом з грифом «Для службового користування».
74. Реагуючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів наявності підстав для застосування до позивача санкцій, слід зазначити, що відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Засобами встановлення таких даних є, зокрема, письмові, речові й електронні докази.
75. До того ж за правилами частини першої статті 73 та частини першої статті 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом [недопустимі докази].
76. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
77. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 94 КАС України).
78. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані СБУ матеріали в сукупності, зокрема й отримані внаслідок розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, є належними підставами для внесення пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача. Водночас відповідальність за повноту й достовірність відомостей, викладених у пропозиціях СБУ, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали ініціатору інформацію.
79. У цьому аспекті варто зазначити, що за змістом статей 1, 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі -
Закон № 2229-XII) на СБУ як на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
80. Згідно з пунктами 1, 4, 5, 8 статті 24 Закону № 2229-XII відповідно до своїх основних завдань СБУ зобов'язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки.
81. За такого правового регулювання СБУ, виконуючи покладені на неї завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, наділена необхідним обсягом повноважень, зокрема в ході контррозвідувальної діяльності, які дозволяють їй виявити факт існування реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII.
82. Проаналізувавши матеріали справи, зміст яких описано вище в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин.
83. Отже, у матеріалах цієї справи є докази, які з достатнім ступенем переконливості здатні підтримати умовивід щодо існування обставин, які є належними підставами для внесення СБУ пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача.
84. До того ж неправильно ототожнювати зібрану компетентними органами інформацію з достеменно встановленими фактами, які є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.
85. Законом № 1644-VII передбачено механізм реагування на наявні та потенційні загрози національній безпеці, який істотно відрізняється від механізму захисту охоронюваних законом прав та інтересів від кримінально-протиправних посягань та, відповідно, кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.
86. Санкції в розумінні Закону № 1644-VII не є видом (формою, засобом, механізмом) відповідальності, оскільки дії, за фактом реалізації яких вони застосовуються до суб'єкта, котрий їх здійснив, у більшості випадків не містять ознак вольового протиправного порушення заборон, визначених відповідним законодавством, для кваліфікації якого необхідно встановити ознаки складу правопорушення. Наявність чи відсутність відповідного вироку та/або порушеного кримінального провадження за ознаками злочину, пов'язаного з посяганням на інтереси національної безпеки, територіальної цілісності чи подібного до них, не є обставиною, з якою Закон № 1644-VII пов'язує підстави для застосування санкцій.
87. У постанові від 06 липня 2023 року у справі № 9901/376/21 Велика Палата Верховного Суду вже формулювала висновок про те, що санкції, передбачені Законом №1644-VIІ, не є видом покарання чи відповідальності. Вони виконують функції обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність. Однією з підстав для застосування такого обмежувального заходу є дії, які створюють об'єктивні підозри для відповідних органів влади щодо терористичної діяльності цієї особи, і саме ці органи, як у цьому випадку СБУ та КМУ, надають РНБО відповідні пропозиції.
88. Таким чином, твердження скаржника про те, що рішення РНБО та Указ № 850/2023 в оскаржуваній частині не ґрунтуються на підставах, передбачених статтею 3 Закону № 1644-VII, не відповідає встановленим обставинам справи.
89. Мета застосування санкцій у цьому випадку обумовлена реалізацією суверенного права держави на захист національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України.
90. За таких підстав та предмета позову судовий контроль полягає в оцінці дотримання державою в конкретній ситуації гарантій правомірного втручання, зокрема, у право на мирне володіння майном особою, до якої застосовані відповідні санкції.
91. Велика Палата Верховного Суду погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо відхилення аргументів сторони позивача про недотримання принципу пропорційності під час уведення в дію Указом № 850/2023 санкцій до позивача.
92. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, які стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер.
93. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми. Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, висловлена в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, параграфи 166-168).
94. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Іншими словами, заходи втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:
- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо його здійснено згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлено справедливого балансу між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.
95. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв.
96. Використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41 Конституції України).
97. У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/294/19 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, що відповідає також частині сьомій статті 41 Конституції України.
98. Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення торгівельних та фінансових операцій безумовно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.
99. Водночас таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
100. Велика Палата Верховного Суду вважає згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє його права власності на таке майно, а лише на певний час обмежує можливість реалізації цього права в Україні. За встановлених обставин несприятливі для позивачів наслідки запроваджених до них санкцій дозволяють досягнути цілей, на які спрямовані рішення РНБО та Указ № 850/2023.
101. Таким чином, Президент України, РНБО і СБУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України.
102. Велика Палата Верховного Суду відхиляє також доводи представника позивача щодо можливих процедурних порушень при прийнятті рішення РНБО та виданні Указу № 850/2023 як такі, що не підтвердилися судовим розглядом цієї справи.
103. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Президент України, видаючи Указ № 850/2023 в оскаржуваній частині, діяв у межах своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.
104. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
105. Щодо доводів скаржників про те, що суд першої інстанції не розглянув їх клопотання про витребування від СБУ та РНБО доказів, то в ході судового розгляду цієї справи суд першої інстанції в ухвалі від 15 травня 2024 року про залучення СБУ та РНБО до участі в розгляді справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, зазначив про необхідність надати пояснення щодо позову та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються їхні пояснення, фактично вирішивши у такий спосіб заявлене позивачами клопотання. Вказану вимогу суду першої інстанції СБУ виконала та надала матеріали для службового користування.
106. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання скаржників на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, не підтвердилися під час апеляційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
107. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
108. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
109. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Висновки щодо розподілу судових витрат
110. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
111. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Пункти 9-11 описової частини цієї постанови містять службову інформацію.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 990/8/24 за позовом ОСОБА_1 та компанії «ЕЙСІ-ТЕРРА ІНТЕРНЕШНЛ ЛТД» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України в частинізалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король О. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак І. В. Ткач Є. А. Усенко Н. В. Шевцова