3 липня 2025 року
м. Київ
справа № 990/79/25
провадження № 11-181заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2025 року у справі № 990/79/25 (судді Чиркін С. М., Бевзенко В. М., Бучик А. Ю., Кравчук В. М., Стародуб О. П.) за позовом ОСОБА_1 до Президента України, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними та скасування указів Президента України, визнання протиправними дій,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України (далі також - відповідач-1), Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі також - відповідач-2), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», у частині введення пункту 614 додатка 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі також - РНБО) від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі також - Указ № 203/2021), відповідно до якого до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Дагестан, громадянина російської федерації (пункт 614 у додатку № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року), застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції);
- визнати протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо надання інформації до Національної поліції України з метою ініціювання санкцій, яка в подальшому стала підставою для застосування санкцій Радою національної безпеки і оборони України щодо ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Республіки Дагестан, громадянин російської федерації.
Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст рішення цього суду, яке оскаржується
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 березня 2025 року позовну заяву адвоката Махненко Д. А. в інтересах ОСОБА_1 залишив без руху на підставі частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановив для усунення недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали.
3. Суд першої інстанції зазначив, що позивачу з метою усунення виявлених недоліків позовної заяви необхідно подати копії позовної заяви, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи; заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
4. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10 березня 2025 року представник позивача - адвокат Махненко Д. А. подала до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій просила поновити пропущений строк, встановлений законом, для звернення до суду з позовною заявою та відкрити провадження у справі.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 березня 2025 року позовну заяву адвоката Махненко Д. А. в інтересах ОСОБА_1 повернув особі, яка її подала на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
6. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із цим позовом із пропуском установленого процесуальним законом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України, а підстави для поновлення такого строку не є поважними.
7. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції вказав, що позивач звернувся до суду із цим позовом 03 березня 2025 року із пропуском установленого процесуальним законом строку, адже Указ № 203/2021 набув чинності 25 травня 2021 року (з моменту опублікування у газеті «Урядовий кур'єр»), а отже останнім днем на його оскарження було 26 листопада 2021 року.
8. За висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, позивач мав реальну можливість почати вживати активні дії, спрямовані на з'ясування підстав, з приводу яких до нього були застосовані санкції відповідно до Указу № 203/2021, з моменту його опублікування та оприлюднення в офіційних друкованих виданнях або на офіційних вебсайтах Президента України, Верховної Ради України та РНБО, а перед усім, звернутись до суду за оскарженням і самого Указу № 203/2021. Така можливість існувала з 25 травня 2021 року (з дня оприлюднення Указу № 203/2021).
9. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції вказав, що зазначені заяви представника позивача не містять інформації щодо наявності обставин об'єктивного та непереборного характеру, які перешкоджали ОСОБА_1 своєчасно звернутись із цим позовом.
Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги
10. Позивач не погодився з таким судовим рішенням та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки судове рішення про повернення позовної заяви не ґрунтується на нормах процесуального права.
11. В апеляційній скарзі, зокрема, йдеться про те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо неповажності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, оскільки таке звернення відбулося після обізнаності представника позивача з причинами ініціювання та застосування санкцій до ОСОБА_1 24 жовтня 2024 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 9901/214/21, які мають гриф «Таємно». Зазначає, що відповідач-2 порушив права ОСОБА_1 безпідставно ініціювавши до нього санкції. Також наголошує, що відомості, які стали підставою для застосування санкцій, були засекречені та не були відомі представнику позивача [Махненко Д. А.] в 2021 році, а стали відомі у жовтні 2024 року, що на думку скаржника, вказує на поважність причин процесуального строку, оскільки вони не залежали від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
12. Окрім цього, вказує на ігнорування судом першої інстанції позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 травня 2021 року в справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року в справі № 240/10995/20, від 12 вересня 2022 року в справі № 120/16601/21-а, за якої при застосуванні процесуальних норм потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, що може призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом; від 29 вересня 2022 року в справі № 500/1912/22, відповідно якої протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргам, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправдного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 15, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
13. Врешті позивач, наводячи по тексту апеляційної скарги окремі абзаци рішень Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначає, що невизнання наведених ним причин як поважних може призвести до безпідставного позбавлення його гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до правосуддя.
Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
14. Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, у яких не погодилися з доводами апеляційної скарги, вважають її необґрунтованою, а тому просять залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
15. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач-1 указав на правильність висновків суду першої інстанції щодо повернення позивачу позовної заяви, додатково зазначивши, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування Указу № 203/2021 (справа № 9901/236/21). За наслідками розгляду справи № 9901/236/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 8 травня 2024 року залишив позов без розгляду. У подальшому вказана ухвала суду першої інстанції була залишена без змін Великою Палатою Верховного Суду. Зважаючи на такі обставини, відповідач-1 наполягає на тому, що позивач та його представник були обізнані про існування Указу № 203/2021 з 2021 року (дата звернення до суду вперше щодо оскарження Указу № 203/2021).
16. Відповідач-2 вказав на безпідставність доводів позивача в частині поважності причин пропуску строку на звернення до суду та зазначив, що позивач мав реальну можливість почати вчиняти активні дії, спрямовані на з'ясування підстав, з приводу яких до нього були застосовані санкції відповідно до Указу № 203/2021, з моменту його опублікування та оприлюднення в офіційних друкованих виданнях або на офіційних вебсайтах Президента України, Верховної Ради України та РНБО, а перед усім звернутись до суду за оскарженням і самого Указу № 203/2021. Така можливість існувала з 25 травня 2021 року (з дня оприлюднення Указу № 203/2021).
17. Наголошує, що ані первісна заява позивача про поновлення строку звернення до суду від 28 лютого 2025 року, ані заява від 19 березня 2025 року, подана на виконання ухвали від 10 березня 2025 року, не містять об'єктивної інформації щодо неможливості позивача ознайомитись з Указом № 203/2021 та звернутися з відповідним позовом у визначений процесуальним законом термін.
Рух апеляційної скарги
18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2025 року, ухвалою від 18 червня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
19. У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
20. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
21. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
22. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
23. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
24. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
25. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
27. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
29. Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
30. Так, відповідно до частини першої цієї статті у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
31. Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС).
32. Норми КАС не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Водночас поважними є такі причини пропуску процесуального строку, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
33. Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними установлених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
34. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом на відповідність принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
35. Положеннями статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
36. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
37. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
38. У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
39. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
40. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine).
41. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» («Diya 97 v. Ukraine»), № 19164/04, § 47, ЄСПЛ).
42. У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливіше було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
43. Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
44. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнав їх неповажними та повернув ОСОБА_1 його позовну заяву.
45. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
46. У справі встановлено, що Указом № 203/2021 введено в дію рішення РНБО від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з яким, зокрема, до ОСОБА_1 (DADAIEV DZHAMALUTDIN), уродженця Республіки Дагестан, громадянина російської федерації, застосовано санкції.
47. Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
48. Оскаржуваний частково Указ № 203/2021 - акт індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, введеного у дію цим Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб; адресований цим особам; не регулює певного виду суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин.
49. Оскільки Указ № 203/2021 є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
50. Суд першої інстанції встановив, що Указ № 203/2021 опубліковано у щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України - газеті «Урядовий кур'єр» від 25 травня 2021 року № 98 та українському інформаційному бюлетені, офіційному друкованому виданні «Офіційний вісник України» від 04 червня 2021 року № 42.
51. Згідно з пунктом 3 Указу № 203/2021 він набирає чинності з дня його опублікування, а тому перебіг строку на звернення до суду для його оскарження розпочинається саме із наступного дня його опублікування - 26 травня 2021 року, відповідно останнім днем на його оскарження було 26 листопада 2021 року.
52. Натомість позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій справі з позовом щодо оскарження Указу № 203/2021 лише 03 березня 2025 року, тобто з пропуском установленого строку, а саме більш ніж на три роки.
53. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що законодавством не визначено обов'язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях.
54. Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.
55. Відтак опублікування вказаного Указу, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.
56. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 14 листопада 2024 року в справі № 990/241/24 та в справі № 990/236/24, від 24 жовтня 2024 року в справі № 990/277/24.
57. Першочергово визначальним у цій справі є те, що у червні 2021 року ОСОБА_1 вже звертався до Касаційного адміністративного суду з аналогічним позовом про визнання протиправним та скасування Указу № 203/2021 (справа № 9901/236/21).
58. Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2024 року у справі № 9901/236/21 залишив позовну заяву без розгляду. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 липня 2024 року залишила без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року у справі № 9901/236/21.
59. Отже, наведені позивачем у суді першої інстанції твердження щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду / дня початку перебігу процесуального строку на звернення повністю спростовуються вказаною обставиною.
60. Водночас Велика Палата Верховного Суду, надаючи оцінку висновкам Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з яких він виходив постановляючи оскаржувану ухвалу, зазначає таке.
61. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, позивач зазначив, що звернення до суду відбулося після обізнаності представника позивача - адвоката Махненко Д. А. з причинами ініціювання та застосування санкцій 24 жовтня 2024 року під час ознайомлення з матеріалами іншої адміністративної справи № 9901/214/21, які мають гриф «Таємно».
62. Однак подія ознайомлення представника позивача з підставами для застосування санкцій не може бути тим фактором, який свідчить про дотримання строку звернення до суду з позовом, як і не може бути поважною причиною для поновлення цього строку, позаяк ця подія не містить ознак непереборної сили, яка б завадила позивачу вчасно звернутися з позовом до суду, як і значення моменту, від якого належить вести відлік строку на оскарження Указу відповідача. Указана подія не може свідчити про своєчасність подання позову та/або бути поважною причиною його пропуску, бо не спростовує ні факту пропуску строку звернення до суду без поважних причин, ні обізнаності позивача про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, про які він знав (не міг не знати) або повинен був дізнатися ще до дати ознайомлення з підставами для застосування санкцій (24 жовтня 2024 року) з огляду на опублікування Указу № 203/2021 в офіційних друкованих виданнях 25 травня 2021 року та 04 червня 2021 року та наявність факту звернення вперше до суду щодо оскарження Указу № 203/2021 у червні 2021 року.
63. Незнання правових підстав застосування санкцій не є об'єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з'ясування обставин справи, зокрема пов'язаних з підставами прийняття рішень суб'єктом владних повноважень.
64. Зокрема, стаття 80 КАС України передбачає, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Зазначене стосується також і документів, які стали підставою для прийняття відповідного рішення.
65. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє як безпідставні доводи позивача щодо можливості поновлення пропущеного строку в межах дії в Україні воєнного стану, оскільки шестимісячний строк на оскарження Указу № 203/2021 сплинув ще до введення воєнного стану на території України, тому така обставина не могла завадати позивачу звернутися до суду у встановлений строк та, відповідно, не може бути підставою для поновлення процесуального строку.
66. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що з червня 2021 року, тобто з моменту звернення до суду вперше з позовом щодо оскарження Указу № 203/2021, ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність фактів застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), зокрема й підстав їх застосування.
67. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.
68. Однак у справі, яка переглядається, позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
69. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав і умов, за яких позовна заява ОСОБА_1 підлягала поверненню позивачу.
70. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
71. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
72. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
73. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2025 року у справі № 990/79/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді:О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова А. А. Ємець О. В. Кривенда С. Ю. Мартєв К. М. Пільков Н. С. СтефанівТ. Г. Стрелець О. В. Ступак І. В. Ткач О. С.Ткачук В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко Н. В. Шевцова