21 липня 2025 року
м. Київ
справа № 203/5529/23
провадження № 51-1692 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника цивільного відповідача - директора ТОВ «Автотранссервіс» ОСОБА_4 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 ,
установив:
Вказаним вироком суд першої інстанції визнав винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням і встановив іспитовий строк тривалістю 2 роки, поклавши обов'язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Цим вироком суд ухвалив рішення про цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ТОВ «Автотранссервіс» щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення засудженим ОСОБА_5 кримінального правопорушення.
Суд частково задовольнив цивільні позови потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і стягнув із ТОВ «Автотранссервіс» на їхню користь грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 379 900 грн кожному.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 суд залишив без задоволення.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2025 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_5 та представника цивільного відповідача ТОВ «Автотранссервіс» - ОСОБА_10 , а вирок суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень та встановлених судом першої інстанції обставин, суд визнав ОСОБА_5 винним у тому, що він 09 липня 2023 року приблизно о 10:15, керуючи технічно справним автобусом «Mercedes-Benz O350 Tourismo» державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Курчатова в місті Дніпрі, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (підпункт «б»), 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), а саме, на заокругленні проїзної частини зазначеної вулиці, перед виконанням повороту ліворуч, не переконався в безпечності такого маневру та в тому, що не створить небезпеки для інших учасників дорожнього руху, розпочав поворот, у результаті чого допустив наїзд передньою частиною автобуса на пішоходів - ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , які, порушивши вимоги розділу 4 ПДР України, переходили проїзну частину у невстановленому місці.
Порушення ПДР України, допущені ОСОБА_5 , перебувають у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпіла ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент їх заподіяння, які призвели до її смерті.
Також у результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 зазнав тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілій ОСОБА_11 та тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості потерпілому ОСОБА_8 .
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача - директор ТОВ «Автотранссервіс» ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального права при вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , фактично порушуючи питання про зменшення розміру моральної шкоди кожному потерпілому, завданої внаслідок кримінального правопорушення просить переглянути оскаржувані судові рішення в частині цивільних позовів у касаційному порядку.
На обґрунтування своїх вимог представник зазначає, що суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував конкретних обставин кримінального правопорушення, а саме - поведінку потерпілої, яка, порушуючи вимоги ПДР України, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, перетинала проїзну частину у невстановленому місці.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував аналогічні доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_10 та безпідставно залишив рішення суду першої інстанції про цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 без змін.
За наслідками касаційного розгляду представник цивільного позивача просить суд касаційної інстанції змінити або скасувати оскаржувані судові рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як убачається із змісту оскаржуваного вироку, зокрема, потерпілі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у межах кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 заявляли цивільні позови про стягнення із ТОВ «Автотранссервіс» моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Позови були обґрунтовані тим, що потерпіла ОСОБА_6 , матір позивачів, загинула внаслідок ДТП. Вони зазнали душевних страждань через смерть близької особи; пригнічений стан і стрес вплинули на їхнє здоров'я та здатність вести звичний спосіб життя. Розмір моральної шкоди кожен позивач оцінив у 520 100 гривень.
Суд встановив, що відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільна відповідальність ТОВ «Автотранссервіс», з яким засуджений перебував у трудових відносинах, була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна», яка вже здійснила страхову виплату в сумі 20 100 грн кожному.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував глибину фізичних і душевних страждань потерпілих, характер та тривалість зусиль, необхідних для відновлення душевного стану, невідворотність завданої шкоди внаслідок раптової смерті близької особи, а також вимоги розумності та справедливості.
Керуючись положеннями статей 1172, 1187 та 23 ЦК України, практикою Верховного Суду України (постанова від 06 листопада 2013 року у справі № 6- 108 цс 13; Великої Палати у складі Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц), суд, врахувавши фактичні обставини кримінального провадження, вирішив частково задовольнити цивільні позови - у розмірі 400 000 грн кожному та, відрахувавши вже здійснені страхові виплати, стягнув із ТОВ «Автотранссервіс» на користь потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по 379 900 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, зокрема розглянув доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача ТОВ «Автотранссервіс» - ОСОБА_10 , які за своїм змістом є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_4 , та, визнавши їх необґрунтованими, навів в ухвалі належні й достатні мотиви для їх спростування.
Залишаючи вирок без змін, апеляційний суд зазначив, що розмір грошових стягнень у рахунок відшкодування потерпілим моральної шкоди заподіяної внаслідок смерті їхньої матері, визначено судом першої інстанції з урахуванням вимог матеріального права, на підставі принципів виваженості, розумності, справедливості, конкретних обставин кримінального провадження, характеру моральних страждань і переживань, які перенесли потерпілі у зв'язку з втратою близької людини. Саме тому суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про цивільний позов у такому розмірі, дійшов правильного висновку.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду погоджується з наведеними у ній висновками щодо законності вироку. Обставини, на які посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі, суд першої інстанції врахував при вирішенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального права, тому підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у скарзі доводів представника цивільного відповідача, не має.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника цивільного відповідача - директора ТОВ «Автотранссервіс» ОСОБА_4 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3