Справа № 529/132/24 Номер провадження 11-кп/814/633/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
21 липня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 січня 2024 року за №12023170440000020, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 11 березня 2024 року,
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тагамлицьке Полтавського р-ну Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, безробітного, неодруженого, в силу ст.89 КК України не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ст.336 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.
04 грудня 2023 року ОСОБА_7 особисто вручено повістку про явку 15 грудня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) для призову за мобілізацією, оголошено та роз'яснено зміст цієї повістки, а також попереджено про відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією.
ОСОБА_7 , будучи військовозобов'язаним і визнаним придатним до військової служби у воєнний час у Збройних Силах України, діючи з прямим умислом, бажаючи ухилитися від призову за мобілізацією, 15 грудня 2023 року в умовах воєнного стану без поважних причин не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для призову за мобілізацією, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, просить скасувати вирок Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст.336 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, взяти під варту ОСОБА_7 у залі суду. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, належним чином не мотивувавши ухвалене рішення та не врахувавши під час призначення покарання: обставини й суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 злочину під час оголошеної загальної мобілізації, в умовах воєнного стану й агресії РФ проти України; те, що обвинувачений не має сталих соціальних зв'язків, не надав належну критичну оцінку своїй протиправній поведінці та реальною метою його ухилення від призову на військову службу під час мобілізації є свідоме небажання бути мобілізованим.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, аргументи прокурора на підтримку апеляційної скарги, думку обвинуваченого, який просив не позбавляти його волі, дослідила й перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи учасників судового провадження та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ст.336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, учасниками судового провадження в апеляційному порядку не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 судом першої інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи прокурора про безпідставне застосування першою судовою інстанцією положень ст.75 КК України до обвинуваченого, внаслідок чого призначення йому надто м'якого покарання, колегія суддів уважає обґрунтованими.
Виходячи з п.3 ч.1 ст.407, п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.4 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
У силу п.2 ч.1 ст.413, ст.414 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність визнається застосування закону, який не підлягає застосуванню. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З аналізу приписів ст.75 КК України вбачається, що при застосуванні даної норми кримінального закону всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Санкцією ст.336 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
За змістом оскаржуваного вироку місцевий суд при призначенні покарання зазначив про врахування ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, особи обвинуваченого, який у силу ст. 89 КК України не судимий, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, характеризується задовільно, відсутності скарг громадян щодо нього, даних досудової доповіді про середні ризики вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення, його небезпеки для суспільства й те, що можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе й не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб), наявності обставини, що пом'якшує покарання - визнання винуватості, та відсутності обставин, які обтяжують покарання.
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальному розмірі, після чого, пославшись на ті ж самі обставини й наявність у обвинуваченого сталих соціальних зв'язків, звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Проте місцевий суд належним чином не мотивував свого рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, так як належно не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання, взагалі не врахував конкретні обставини й високу суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим злочину в умовах воєнного стану, яка полягає у відмові ОСОБА_7 від захисту Батьківщини, що створює підґрунтя для підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення, а тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України. А тому ухилення обвинуваченого від виконання зазначеного вище обов'язку завдає значної шкоди інтересам суспільства. Жодних даних, які би свідчили про вжиття ОСОБА_7 заходів, спрямованих на те, щоб мобілізуватися, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Наведені ж вище обставини значно підвищують як суспільну небезпечність учиненого злочину, так і особи ОСОБА_7 .
Так, у постанові від 09 грудня 2024 року (справа №146/1811/23) Касаційний кримінальний суд Верховного Суду наголосив, що відсутність належного реагування держави, зокрема, суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов'язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, нівелює визначену ст.ст.50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.
При цьому, що стосується посилань місцевого суду на дані досудової доповіді щодо ОСОБА_7 , слід зазначити наступне.
За змістом ч.1 ст.314-1 КПК України досудова доповідь складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.
Така доповідь для суду має рекомендаційний характер, не є вирішальним фактором у ході призначення покарання, вибору способу його виконання та з урахуванням усіх обставин, що підлягають оцінці при обранні заходу примусу в їх сукупності, не є мотивованою і достатньою підставою для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Окрім того, суд першої інстанції при викладенні характеристики особи обвинуваченого не дав оціки тому, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності (а.п.18-20) та, посилаючись на наявність у обвинуваченого сталих соціальних зв'язків, не аргументував, у чому вони полягають та чим це підтверджується, а перевіркою матеріалів провадження вказані посилання місцевого суду не знайшли свого підвердження.
Також суд першої інстанції, за винятком зазначення про на сталі соціальні зв'язки ОСОБА_7 , що не знайшло свого підтвердження, врахував одні й ті ж обставини при призначенні обвинуваченому мінімального покарання та водночас у ході вирішення питання щодо його звільнення від відбування заходу примусу з випробуванням, що є явно недостатнім.
На підставі викладеного вище, колегія суддів уважає, що застосування положень ст.75 КК України до ОСОБА_7 є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, і призвело до призначення останньому невиправдано м'якого заходу примусу, який не є справедливим і пропорційним ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу обвинуваченого.
Тому оскаржуваний вирок у частині призначення ОСОБА_7 покарання належить скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
При призначенні покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що відповідно до закріпленої в ст.12 КК України класифікації є нетяжким злочином, але, виходячи з обставин його вчинення, пов'язаних із умисною відмовою обвинуваченого від захисту Батьківщини, має високий ступінь суспільної небезпеки в умовах воєнного стану, особу ОСОБА_7 , який у силу ст.89 КК України не судимий (а.п.27-29), неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності (а.п.19), на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває (а.п.25), за місцем проживання характеризується посередньо (а.п.24), дані досудової доповіді про середні ризики вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства (а.п.18-21), наявність обставини, що пом'якшує покарання (яка була встановлена судом першої інстанції та не оспорюється в апеляційній скарзі прокурора) - визнання винуватості, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання з реальним відбуттям у вигляді позбавлення волі, однак у мінімальному розмірі.
З огляду на відсутність декількох обставин, які би пом'якшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, то підстави для застосування щодо обвинуваченого положень ст.69 КК України також є відсутніми.
Саме таке покарання буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Диканського районного суду Полтавської області від 11 березня 2024 року в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст.336 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.
ОСОБА_7 узяти під варту в залі суду.
Строк покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його взяття під варту, тобто з 21 липня 2025 року.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії вироку апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4