Справа № 536/1927/24 Номер провадження 22-ц/814/2816/25Головуючий у 1-й інстанції Клименко С. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
14 липня 2025 року м. Полтава
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 липня 2025 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя - Лобов О.А., судді: Триголов В.М., Дорош А.І., апеляційна скарга ОСОБА_1 представниці ОСОБА_2 , залишена без задоволення, а рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28 березня 2025 року залишено без змін.
Обставини справи.
Рішенням Піщанської сільської ради Кременчуцького району від 29.10.2021 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для індивідуального садівництва із земель не наданих у власність або постійне користування в с.Кривуші Кременчуцького району та передано їй у власність земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0458, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.11.2021 зареєстровано її право приватної власності на неї, номер запису 45297750, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2517349753020, яка знаходиться в межах захисної прибережної смуги річки Дніпро.
Під час досудового розслідування кримінального провадження №42022172030000063 від 22.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, із залученням спеціалістів проведено огляд спірної земельної ділянки та встановлено, що відстань від лінії урізу води річки Дніпро за станом на 09.05.2024 до крайньої межі земельної ділянки становить 31 м, що свідчить про перебування земельної ділянки в межах зони прибережної захисної смуги ширина якої відповідно до ч.2 ст.88 ВК України та пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року №173 становить 100 м.
Згідно інформації Кременчуцької районної військової адміністрації у Відділі містобудування і архітектури зберігається генеральний план с.Кривуші Кременчуцького району, затверджений рішенням 29 сесії 7-го скликання Піщанської сільської ради від 22.01.2018, згідно якого межі прибережної захисної смуги річки Дніпро не встановлені, інша містобудівна документація відсутня.
Предметом спору у цій справі є вимоги: усунути перешкоди Піщанській сільській територіальній громаді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5322483805:05:005:0458 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0458 із одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;
зобов'язати ОСОБА_2 повернути Піщанській сільській територіальній громаді Кременчуцького району земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0458 та стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 6 056 грн.
Задовольняючи позов прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Піщанської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області, суд першої інстанції, з висновками якого погодилася колегія суддів, виходив з таких міркувань:
Спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро.
Нормами чинного законодавства не передбачено відведення земель водного фонду для індивідуального садівництва.
При наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг встановлених ст.88 ВК України та орієнтованих розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж з урахуванням конкретної ситуації.
Піщанською сільською радою при постановленні рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 не було дотримано вказаних положень, що призвело до прийняття незаконного рішення та вибуття цієї земельної ділянки з власності держави.
Відповідачами не спростовано, що спірна земельна ділянка не належала до земель водного фонду. Тобто, фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі та її безоплатна приватизація громадянином, що призвело до одержання вказаної земельної ділянки у власність і автоматичного її вибуття з числа земель державної власності.
Аргументи відповідачів про те, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду є безпідставними, оскільки ними не надано жодних доказів на спростування вищенаведених доказів, як і не надано належних доказів на підтвердження тих обставин, що спірна земельна ділянка, як на час надання у власність ОСОБА_2 , так і на даний час не належить до водного фонду.
На посилання представників відповідачів, що заміри проведені не у меженний період суд зауважив, що межі річки Дніпро в межах населеного пункту с.Кривуші є Кам'янським водосховищем, яке є штучно створеною водоймою, рівні в якій залежать від пусків Кременчуцької ГЕС. Відповідно до «Водогосподарського паспорту Дніпродзержинського (Кам'янського) водосховища» узгодженого Мінводгоспром УРСР від 08.12.1983 річні коливання водосховища залежать в основному від пусків Кременчуцької ГЕС, тому хід рівня води характеризується чередуванням підйомів і спадів. Таким чином, враховуючи, що рівень води в Кам'янському водосховищі змінюється постійно та залежить від пусків Кременчуцької ГЕС рівняння на меженний період є безпідставним. В підтвердження позиції, що заміри проводились не в меженний період, відповідачі не провели і не надали суду своїх замірів, тому суд вважав, що надані позивачем заміри відповідають дійсності.
Крім цього, суд зауважив, що технічна документація з землеустрою, виготовлена ОСОБА_2 , на підставі якої прийнято рішення Піщанською сільською радою про передачу їй спірної земельної ділянки у власність та на яку посилаються відповідачі, як на підставу відмови в задоволенні позову, не містить відомостей чи замірів, на підставі яких інженером-землевпорядником зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не входить в межі прибережної захисної смуги, оскільки прибережна захисна смуга в межах с.Кривуші не затвреджена та Генеральний план с.Кривуші такі відомості не містить.
Прокурор 21 травня 2024 року проінформував Піщанську сільську об'єднану територіальну громаду в особі Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про незаконність спірного рішення від 29 жовтня 2021року та запропонував вжити заходів організаційно-правового характеру для повернення у власність територіальної громади вказаної земельної ділянки.
У відповідь на лист прокурора Піщанська сільська рада 07.06.2024 за вих.№52-7569 повідомила, що у Піщанської сільської ради відсутні документи, на підставі яких громадяни отримали у власність земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2
09.07.2024 заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури направив Піщанській сільській об'єднаній територіальній громаді в особі Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області на виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлення про вжиття заходів представницького характеру в інтересах Піщанської сільської об'єднаної територіальної громади та звернувся до суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5322483805:05:005:0458 шляхом скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
Отже, прокурор Кременчуцької окружної прокуратури у цій справі є належним позивачем, оскільки ним дотриманий визначений ст.23 Закону України «Про прокуратуру» порядок.
З такими висновками я погодитися не можу з огляду на такі мотиви.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України), відповідно до яких прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Так як законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, в тому числі прибережних захисних смуг, то при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.
Аналогічні нормативи містяться й у додатку № 13 Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19 червня 1996 року, а згідно частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зроблено висновок про те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).
Враховуючи наведені норми права і висновки суду касаційної інстанції, у спорах такої категорії предметом доказування є факт накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу.
За приписами частини другою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Тобто принцип змагальності не звільняє учасника справи від обов'язку довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами існування обставин, на які посилається, зокрема позивач, у підтвердження заявлених вимог.
Прокурор у підтвердження факту накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу надав суду єдиний доказ - звіт, виготовлений спеціалістом ТОВ ВФ «Кремінь» (а.с. 21-22,117-119).
Цей письмовий доказ, враховуючи предмет і підстави позову, не є достовірним і достатнім у розумінні приписів ст.79, ст.80 ЦПК України з огляду на такі мотиви.
У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року (справа № 372/1991/21) викладений висновок про те, що «З урахуванням доводів касаційної скарги щодо оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, також є передчасними висновки суду апеляційної інстанції про доведеність позивачем того, що спірні земельні ділянки повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50-метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га.
Підтвердженням таких обставин може бути відповідна земельно-технічна експертиза (див. постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20(провадження № 61-10072св21), від 25 січня 2023 року у справі № 372/2093/19 (провадження № 61-1627св22, від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18 (провадження № 61-12785св21)).»
При цьому, на моє переконання, така експертиза має бути проведена і оцінена судом з урахуванням відомостей і документів, виданих уповноваженими державними органами, спеціалізованими підприємствами, як то Державне агенство водних ресурсів України, ПрАТ «Укргідроенерго», тощо.
Звіт, наданий прокурором, виконаний 09 травня 2024 року і не містить відомостей про розташування урізу води за станом на жовтень-листопад 2021 року (період ухвалення рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 і реєстрації її права власності на цю земельну ділянку).
У постанові ВС від 19 лютого 2024 року (справа № 285/3484/20) викладений такий висновок: «Водночас суд апеляційної інстанції правильно врахував, що для визнання незаконними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема щодо приватизації земельних ділянок, обов'язковою умовою є те, щоб порушення вимог законодавства існувало саме на час прийняття оспорюваних рішень.»
Окрім того, у справі № 285/3484/20 Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду, який, обгрунтовуючи відмову у задоволенні позову, послався, зокрема на акт Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 29 травня 2019 року, у якому зазначено, що «при наданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 земельне законодавство не порушено; проміри земельної ділянки з кадастровим номером 1824084000:01:000:0527 площею 0,1200 га, що зафіксовані інспекторами в акті Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 29 травня 2019 року, здійснені не у меженний період, хоча пункт «а» частини другої статті 60 ЗК України передбачає встановлювати захисні смуги по берегах річок уздовж урізу води саме у меженний період, коли найменший рівень води у річці, а загальновідомі обставини, що у травні місяці у річках не може бути найменший рівень води, а тому погрішності щодо визначення прибережної захисної смуги навіть станом на 2019 рік очевидні; при виготовленні проєкту землеустрою використовувалася вихідна земельно-кадастрова документація, де категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове використання землі - землі запасу.»
За змістом звіту інженер-землевпорядник на виконання постанови прокуратури визначив місцеположення кутів повороту меж земельних ділянок, у том числі спірної, та місце урізу води р.Дніпро (а.с.117 зворот).
Звіт не містить відомостей про визначення спеціалістом крутизни схилів, що впливає на розмір (ширину) прибережної захисної смуги (ст.88 Водного Кодексу Ураїни).
Звіт не містить відомостей про врахування чи дослідження спеціалістом питання про рівень водності Кременчуцького водосховища на р.Дніпро і даних про лінію нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища на р.Дніпро за станом на жовтень-листопад 2021 року (див. пункт 109 постанови ВС від 10 січня 2024 року у справі № 707/1290/18).
Посилання як прокурора, так і суду першої інстанції, з яким погодилася колегія суддів, на дані, що містяться у «Водогосподарському паспорті Дніпродзержинського (Кам?янського) водосховища», погодженого Мінводгоспром УРСР від 08.12.1983 року, суперечить базовим принципам доказування у цивільному судочинстві, оскільки цей письмовий доказ судом не досліджувався, у справі відсутня його копія, у справі відсутні дані про те, що цей документ наявний у вільному доступі, а відомості, що містяться у ньому, є загальновідомими у розумінні ч.3 ст.82 ЦПК України.
Оцінюючи доводи і заперечення учасників справи з приводу обов'язковості чи необов'язковості врахування меженного періоду при визначені меж прибережної захисної смуги, з урахуванням того, що Дніпродзержинське (Кам?янське) водосховище є штучною водоймою, слід керуватися такими міркуваннями.
Відповідно до ст.1 Водного Кодексу України водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку.
Статтею 88 Водного Кодексу України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Отже, спеціальний закон - Водний Кодекс України, встановив єдиний підхід до визначення ширини прибережної захисної смуги як для великих річок, якою є річка Дніпро, так і для штучних водойм, якою є Дніпродзержинське (Кам?янське) водосховище: прибережна захисна смуга уздовж урізу води у меженний період.
Згідно ст.1 Водного Кодексу України межень (меженний період) - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність.
З огляду на наведене доводи прокурора про те, що рівень води у водоймі (Дніпродзержинське (Кам?янське) водосховище) регулюється штучно, тому геодезичні роботи можна проводити і у позамеженний період, суперечить приписам Водного Кодексу України.
З наявних у справі письмових доказів, зокрема листа ПрАТ «Укргідроенерго» (а.с.104), листа Українського гідрометеорологічного центру (а.с.104-106), дані яких не спростовані прокурором, убачається, що меженний період у басейні р. Дніпро у 2024 році розпочався з 01 червня і мав тривати до 01 листопада; у 2023 і 2024 роках рівень води у р. Дніпро, у тому числі в районі с.Кривуші, підвищувався до максимальних показників за період з 2020 року.
Окрім того, слід врахувати, що матеріали справи не містять доказів про те, що земельна ділянка виділена ОСОБА_2 за рахунок земель, розташованих поза адміністративними межами Піщанської територіальної громади.
Як убачається із висновку Державного управління охорони навколишнього середовища від 11 жовтня 2007 року про погодження проєкту щодо встановлення і зміни меж сіл Піщане, Кривуші, Ковалівка Піщанської сільської ради, землі, що проєктуються до передачі, не відносяться до земель природно-заповідного фонду та природоохоронного призначення, не зарезервовані до заповідання, не відносяться до водних об'єктів, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг (а.с.87 зворот, 88).
Змінені за проєктом землеустрою межі Піщанської сільської ради (села Піщане, Кривуші, Ковалівка) затверджені рішенням Полтавської обласної ради від 08 листопада 2007 року (а.с.89).
У підсумку слід визнати, що прокурор у межах розгляду цієї справи не підтвердив належними, допустимими, достовірним і достатніми доказами істотну ключову обставину, а саме те, що спірна земельна ділянка на час ухвалення оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування (жовтень 2021 року) знаходилася у межах захисної прибережної смуги річки Дніпро (в районі с.Кривуші Піщанської сільської ради), тому, на моє переконання, колегія суддів необгрунтовано залишила без змін рішення суду першої інстанції.
Суддя Полтавського
апеляційного суду О.А. Лобов