465/6235/25
2-з/465/89/25
22.07.2025 м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Баран О.І.,
за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні заяву міського голови Львівської міської ради, Садового Андрія, подану в інтересах Львівської міської ради, про забезпечення позову у цивільній справі:
позивач: Львівська міська рада (ЄДРПОУ: 04055896, місце знаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1),
відповідач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (ЄДРПОУ: 25558625, місцезнаходження: м. Львів, пл. Галицька, буд. 15),
предмет позову: витребування майна з чужого незаконного володіння,
21 липня 2025 року (вх.№22644/25) від міського голови Львівської міської ради, Садового Андрія, в інтересах Львівської міської ради до Франківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява, відповідно до якої позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлові (цокольні) приміщення під індексами ХІХ, ХVІІ, ХVІ, загальною площею 33,3 кв.м. у будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1485796946101) на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради.
Цього ж дня, 21.07.2025 (вх.22653/25) від ініціатора позову надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони вчинення відповідачу, а також органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна: нежитлових (цокольних) приміщень під індексами ХІХ, ХVІІ, ХVІ, загальною площею 33,3 кв.м. у будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1485796946101).
Заяву мотивовано вибуттям спірних приміщень з володіння власника поза його волею, зокрема на підставі заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 14.11.2017, згодом скасованого ухвалою цього ж суду від 10.07.2023, з наступним залишенням без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні приміщенням та визнання права власності (ухвала Франківського районного суду м. Львова від 29.05.2025).
При цьому, заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14.11.2017 право власності на нежитлові (цокольні) приміщення в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 33,30 кв.м. (приміщення під індексом ХІХ площею 8,6 кв.м., приміщення під індексом ХVІІ площею 3,3 кв.м. та приміщення під індексом ХVІ площею 21,4 кв.м.), частка: 1/1 - визнано за ОСОБА_2 .
Надалі, 09.02.2018, ОСОБА_2 зареєструвала право власності на спірне майно, після чого, 20.06.2018 - подарувала відповідачу.
На переконання позивача, невжиття таких заходів може істотно ускладнити або навіть унеможливити поновлення його порушених прав, оскільки відповідач, маючи зареєстроване право власності, також зможе у будь-який момент його відчужити, що змусить Львівську міську раду звертатися з аналогічним позовом уже до нового власника.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті (частина перша статті 153 ЦПК України). При цьому, у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. Вказаний підхід враховує висновок про застосування норми права, викладений 14.06.2021 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №308/8567/20.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 ч.. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Правова позиція Верховного Суду в питаннях забезпечення позову зводиться до того, що суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2018 у справі № 913/257/18).
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спор судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заході щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20.
За таких обставин, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд, в першу чергу, повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява №32715/06).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16 та ін.).
При цьому, заявлені позивачем вимоги є вимогами майнового характеру.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що:
«під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20); при цьому такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».
Накладення арешту на нерухоме майно відповідача, не може призвести до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки арештоване майно фактично залишиться у володінні власника, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним. Вказане дійсно може слугувати додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Отже, за встановлених обставин, застосування заходу забезпечення позову є безпосередньо пов'язаним з предметом позову.
Також суд зауважує, що зважаючи на подання позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (висновок, викладений Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі №905/448/22).
Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Оцінюючи наведені позивачем обставини, в обґрунтування заяви про забезпечення позову та надані докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її задоволення.
Крім того, суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Обставини, за яких суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення у відповідності до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні. Встановлено наявність зареєстрованого місця знаходження позивача, крім цього, у суду не виникає сумніву щодо достатності майна позивача для відшкодування можливих збитків відповідача, що можуть бути спричинені забезпеченням у випадку відмови у позові.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,
Заяву про забезпечення позову - задовольнити.
До набрання законної сили рішенням у справі № 465/6235/25 заборонити ОСОБА_1 , а також органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомого майна: нежитлових (цокольних) приміщень під індексами ХІХ, ХVІІ, ХVІ, загальною площею 33,3 кв.м. у будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1485796946101).
Дані про стягувача: Львівська міська рада (ЄДРПОУ: 04055896, місце знаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1)
Дані про боржника: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Строк пред'явлення ухвали до виконання - три роки - до 22.07.2028.
Копію ухвали про забезпечення позову направити сторонам по справі, а також державному (приватному) виконавцю - для негайного виконання та вжиття відповідних заходів.
Суд роз'яснює, що у відповідності до ч. 4 ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України
Суддя: Баран О.І.