Справа № 462/1209/21
Провадження 1-кп/462/83/25
16 липня 2025 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши в залі суду у м.Львові у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового розгляду кримінального провадження №12021141060000030 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
встановив:
В провадженні Залізничного районного суду м.Львова перебуває кримінальне провадження №12021141060000030 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не встановлено.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, покликаючись на мотиви такого, яке просить задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_5 і його захисник ОСОБА_4 заперечили проти клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посилаючись на його безпідставність, просять застосувати до останнього більш м'який запобіжний захід - домашній арешт.
Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК), яка в свою чергу регламентує таке:
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
Як встановлено, ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від22.05.2025 року ОСОБА_5 продовжено до 20.07.2025 року обраний 12.02.2024 року судом запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, залишивши без змін визначений ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2024 року розмір застави - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 121120 грн. При цьому визнано такими, що не зменшились і не відпали ризики того, що ОСОБА_5 може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Суд виходить з того, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_5 до вчинення вказаного кримінального правопорушення в матеріалах кримінального провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, на думку суду, міститься достатньо для висновку про обґрунтованість пред'явленої підозри та що така відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
Оцінюючи такий ризик як переховування від суду, суд виходить із попередньої поведінки обвинуваченого у межах розгляду даної справи у суді. Зокрема, обвинувачений ОСОБА_5 в даному кримінальному провадженні на виклики суду неодноразово не з?являвся, у зв?язку з чим ухвалами суду від 14.12.2021 року, 19.05.2022 року, 05.10.2022 року, 24.01.2024 року ОСОБА_5 був оголошений у розшук.
Окрім цього, суд наголошує, що серед обставин, які підлягають оцінюванню при оцінці ризику переховування від суду, суд також бере до уваги «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому контексті тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, що в поєднанні з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Щодо питання наявності ризику п.3 ч.2 ст.177 КПК України, а саме можливості незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення злочину, у якому останній обвинувачується, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Тим самим, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Враховуючи, що на даному етапі судом ще не було проведено допиту заявленого стороною захисту свідка ОСОБА_6 , суд приходить до переконання, що на даний час все ще існує наявність ризику незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні.
Окрім цього, суд вважає наявним також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України. Суд виходить із того, що обвинувачений ОСОБА_5 уже був судимий за злочин проти власності та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого проводиться даний судовий розгляд, після скасування йому іспитового строку, який було обрано за попереднім вироком відносно нього, що характеризує його як особу, яка залишаючись на волі може продовжити займатися злочинною діяльністю. У цьому контексті суд також бере до уваги інші дані, які характеризують особу, зокрема і те, що він розлучений та офіційно не працевлаштований.
Суд в цьому контексті бере до уваги і те, що згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.02.2018 року у справі №450/2750/16-к ОСОБА_5 було оголошено у розшук та зупинено провадження на час проведення такого. Крім цього, відповідно до ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.07.2019 року у справі №450/3270/16-к також було оголошено ОСОБА_5 у розшук та зупинено провадження у справі до його розшуку.
Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Відповідно до вимог ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Одночасно, в рішенні Харченко проти України ЄСПЛ зазначив, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом свободи особистості.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Обставини визначені ст. 199 КПК є дійсними, адже в т.ч. завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
Відповідно суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що відповідно до ст. 199 КПК суд насамперед зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, апріорі з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що були враховані і слугували підставою для обрання ОСОБА_5 такого запобіжного заходу як тримання під вартою, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою стороною захисту не наведено, як і не надано об'єктивного підтвердження їх доводів про зміну запобіжного заходу, а на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та зможе запобігти ризикам, які передбачені статею177 КПК, та які були встановлені судом.
Отже, суд вважає, що з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченого, запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити строком на 60 днів, тобто до 13.09.2025 року включно, залишивши без змін визначений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2024 року розмір застави, задовольнивши клопотання прокурора.
Керуючись ст. 176-178, 183 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13.09.2025 року включно, залишивши без змін визначений ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2024 року розмір застави - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 121120 грн.
Копію ухвали про продовження строку тримання під вартою вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору і направити уповноваженій службовій особі місця попереднього ув'язнення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: ОСОБА_1