Провадження № 22-ц/803/5879/25 Справа № 178/780/23 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
21 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (суддя першої інстанції Берелет В.В.),
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Криничанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття, у розмірі частини з усіх видів заробітку ОСОБА_3 .
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи.
Мотивована скарга тим, щомалолітня дитина ОСОБА_5 , з 2022 року, з моменту розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - 04 жовтня 2022 року, на час проголошення оскаржуваного рішення суду по цивільній справі № 178/780/23 - 13 березня 2025 року та на теперішній час, знаходився на повному утриманні батька дитини - позивача ОСОБА_1 , а мати не здійснювала та не здійснює будь-якої допомоги батьку в утриманні їхньої спільної малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Згідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі позовні вимоги про стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2018 року між сторонами зареєстровано шлюб.
Рішенням Криничанського районного суду від 04.10.2022 по справі № 178/770/22 шлюб було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу, син постійно проживає з батьком.
Рішенням Криничанського районного суду № 178/767/23 від 07.02.2024 по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_3 , визначено місце проживання дитини з матір'ю.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.08.2024, рішення Криничанського районного суду № 178/767/23 від 07.02.2024 залишено без змін.
У провадженні Криничанського районного суду перебуває провадження № 178/2617/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Криничанської селищної ради про відібрання дитини.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами про визначення місця проживання дитини врегульовано постановою Дніпровського апеляційного суду.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ч.2 ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно із ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно положень ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно з п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК ( 2947-14 ) аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Матеріалами справи встановлено та не заперечується учасниками справи, що рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2024 року залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року № 178/767/23 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , 1073,60 грн. судового збору.
Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до висновку якого дійшла колегія суддів ВС/КЦС у постанові від 09.12.2019 прийнятій за результатами розгляду справи №337/1253/16-ц, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, оскільки рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2024 року залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року № 178/767/23 визначено місця проживання дитини з ОСОБА_3 , відсутні належні підстави за для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки аліменти сплачується на користь батьків, з ким проживає дитини.
У даному випадку вбачається, що відповідачкою у справі ініційовано подачу позовної заяви щодо відібрання дитини у позивача, оскільки як вказано у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 відмовляється виконувати рішення суду щодо визначення місця проживання дитини, а тому колегія суддів вважає, що у даній справі позовні вимоги безпідставні, оскільки судовими рішення визначено місця проживання дитини з матір'ю, а отже у позивача відсутні підстави для звернення із даним позовом.
Посилання представника позивача у скарзі, щодо незгоди із ухвалою суду від 27 червня 2023 року щодо зупинення провадження апеляційний суд не враховує, оскільки як вбачається з матеріалів справи ані позивачем ані його представником вона оскаржена не була, а отже останні погодились з позицією місцевого суду щодо зупинення провадження.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Доводи,викладені в апеляційній скарзі,не спростовують правильності висновків суду,а фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів та особистого тлумачення апелянтом норм законодавства.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: