21 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/15685/24 пров. № А/857/9258/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Матковської З.М.
суддів- Ільчишин Н.В., Качмара В. Я.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 460/15685/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов'язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Гресько О.Р., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 05.02.2025),-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 11.08.2004 по 01.12.2013, з 21.10.2015 по 29.02.2024 без застосування подвійного розміру, що передбачено ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язання перерахувати та виплатити пенсію за віком з 25.06.2024 (в межах встановленого законом 6 місячного строку звернення до суду), зарахувавши до загального страхового стажу (з якого обчислюється пенсія) період роботи з 11.08.2024 по 01.12.2013 та з 21.10.2015 по 29.02.2024 у психіатричному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що при призначенні пенсії відповідач протиправно не обчислив у подвійному розмірі стаж роботи позивача у Комунальному закладі «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради з 11.08.2004 по 01.12.2013, з 21.10.2015 по 29.02.2024 відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 460/15685/24 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.2004 по 31.03.2021 у КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи у КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради з 01.01.2004 по 31.03.2021.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що період роботи ОСОБА_1 у закладі психіатричної допомоги з 16.05.2002 по 31.12.2003 Головним управлінням зарахований до загального страхового стажу у подвійному розмірі (за роботу у відділені психіатрії відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»), а починаючи з 01.01.2004 стаж зараховується до стажу лише в одинарному розмірі, згідно статті 24 Закону №1058. На підставі вищевикладеного підстави для зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 11.08.2004 р. по 01.12.2013 р. та з 21.10.2015 р. по 29.02.2024 у психіатричному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Позивач з 20.09.2013 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до розрахунку стажу позивача (форма РС-право) його страховий стаж, обчислений до 29.02.2024, становить 46 років 10 місяців 20 днів. Зокрема, період з 16.05.2002 по 31.12.2003 зараховано в подвійному розмірі проставлена особлива відмітка "працівник охорони здоров'я " та "Медичний заклад із ст. 60", періоди з 11.08.2004 по 15.06.2009, з 19.06.2009 по 01.08.2010, з 07.08.2010 по 14.03.2011, з 01.04.2011 по 31.08.2013, з 01.09.2013 по 21.12.2013, з 01.01.2014 по 25.01.2014, з 01.02.2014 по 19.08.2014, з 01.09.2014 по 30.06.2017 (містять особливу відмітку "працівник охорони здоров'я " та "Медичний заклад із ст. 60"), зараховано в одинарному розмірі. Інші періоди з 01.01.2004 по 10.08.2004, з 16.06.2009 по 18.06.2009, з 02.08.2010 по 06.08.2010, з 15.03.2010 по 20.03.2011, з 01.07.2017 по 31.07.2017, з 01.08.2017 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.01.2020, з 01.02.2020 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 29.02.2024 зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі без особливих відміток.
Після призначення пенсії перерахунки пенсії проводились автоматизованим способом, у зв'язку зі змінами пенсійного забезпечення, а також на підставі заяви позивача від 16.08.2017, з урахуванням стажу набутого після призначення пенсії, що підтверджується листом відповідача від 04.12.2024 №1700-0202-8/68891.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 16.05.2002 прийнятий на роботу в Острозьку обласну психіатричну лікарню (перейменовану 15.09.2011 в комунальний заклад «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради, 02.01.2019 на КП ««Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради) молодшою медсестрою палатною на 0,75ст., з 11.08.2004 переведений на повну ставку, 30.09.2004 - посада молодшої медсестри переіменовано на молодшу медичну сестру з догляду за хворими, 01.12.2013 переведений на 0,5 ставки молодшою медичною сестрою з догляду за хворими, 01.02.2014 переведений на 0,75 ставки молодшою медичною сестрою з догляду за хворими, 21.10.2015 переведений на повну ставку молодшою медичною сестрою з догляду за хворими, 31.03.2021 звільнений із займаної посади згідно ст.36 п.1 КЗпП України, з 01.04.2021 прийнятий на посаду сторожа в КЗ «Острозький психоневрологічний інтернат».
Слід зазначити, що трудова книжка містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття на роботу, місце роботи, найменування посади та накази, на підставі яких позивач прийнятий/переведений на таку посаду (роботу).
Як на підставу зарахування стажу в одинарному розмірі, відповідач посилається на те, що після набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто з 01 січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування спірного стажу у подвійному розмірі, звернулася з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що КЗ «Острозький психоневрологічний інтернат» здійснює діяльність у сфері соціального захисту з надання послуг з догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, а отже не є психіатричним закладом охорони здоров'я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII, а тому відсутні підстави для зарахування періодів роботи позивача у такому закладі до страхового стажу у подвійному розмірі.
Апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2023 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частин 1, 2 статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 637 від 12.08.1993 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Положеннями пункту 3 даного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Відповідно до пункту 1.1 Загальні положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відтак, здійснивши аналіз вказаних норм, колегія суддів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів у трудовій книжці стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються довідки підприємств, установ, організацій, виписки із наказів, особові рахунки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17, який відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосував суд в даній адміністративній справі.
Судом першої інстанції встановлено і відповідачем не заперечується, що протягом спірних періодів відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 , останній з 01.04.2021 працює в КЗ «Острозький психоневрологічний інтернат».
Судом першої інстанції встановлено, що КЗ «Острозький психоневрологічний інтернат» здійснює діяльність у сфері соціального захисту з надання послуг з догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, а отже не є психіатричним закладом охорони здоров'я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII, а тому колегія суддів погоджується, що відсутні підстави для зарахування періодів роботи позивача у такому закладі до страхового стажу у подвійному розмірі.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції а частині відмови в задоволені позовних вимог, то в сили приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 460/15685/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Ільчишин
В. Я. Качмар