27 червня 2025 року Справа № 160/31838/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняПівоварові В.С.
за участі:
представників позивача представника відповідача представника відповідача Кириченко В.Л., Кириченко С.І. Папірний О.В. Яківець В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії та бездіяльність, скасування наказу
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.10.2024 року № 1165 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 солдата ОСОБА_1 » за відсутності встановленого факту самовільного залишення військової частини.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29 жовтня 2024 року № 1173 «Про результати службового розслідування самовільного залишення частини 27.10.2024 солдатом ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 позбавлено щомісячної премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року.
Визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.11.2024 року № 306 про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.10.2024 року № 302 про проведення виплат грошового забезпечення з урахуванням результатів службового розслідування.
Відновити право ОСОБА_1 на щомісячну премію та додаткову винагороду за жовтень 2024 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а військову частину НОМЕР_2 сплатити щомісячну премію відповідно до особистого внеску солдата ОСОБА_1 в загальний результат служби у розмірі 544% з 01 жовтня 2024 року по 28 жовтня 2024 року та додаткову винагороду у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби
В обґрунтування позовної та уточненої позовної заяв позивач зазначає, що Рішення командира про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини є необґрунтованим, оскільки прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для правильної кваліфікації дій військовослужбовця (наказ від 27.10.2024 №1165 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 солдата ОСОБА_1 »).
Безпосереднім командиром позивача був командир 2 відділення інженерно саперного взводу військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 , відомостей про якого у зібраних службовим розслідуванням матеріалах немає, але саме на нього вказує сам позивач. Тож, ані в рапорті командира взводу ОСОБА_3 не має інформації про те, що командир 2 відділення взводу доповідав про відсутність відповідача у місце розташування особового складу 2 підрозділу, ані в матеріалах справи немає рапорту безпосереднього командира позивача щодо зазначеної події. До службового розслідування командир 2 підрозділу взводу не залучався. Такий підхід до провадження службового розслідування свідчить про упередженість як під час призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини, так і під час його проведення, що є прямим порушенням з боку відповідача-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Зауважу також на тому, що в рапорті командира взводу сержанта ОСОБА_4 не згадується про факт самовільного залишення позивачем військової частини. Зазначений рапорт не містить суті правопорушення, адже причиною відсутності військовослужбовця в місці розташування військової частини, крім самовільного залишення, могли бути й інші обставини. Призначенню службового розслідування відносно позивача не передувало проведення службової перевірки інформації, що містилась в рапорті командира взводу відносно солдата ОСОБА_1 . Обставини порушення виконавської дисципліни встановлені не були. Розшукових дій зниклого солдата військова частина не проводила. Доказів вчинення розшукових дій до рапорту не додано. У командира військової частини НОМЕР_1 не було достатніх підстав вважати, що позивач допустив військове адміністративне правопорушення, яке кваліфікується як самовільне залишення частини.
Таким чином, не встановивши обставин (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни, командир військової частини на підставі рапорту командира взводу, в якому не зазначено конкретних фактів самовільного залишення позивачем місця служби, прийняв необґрунтоване рішення про проведення службового розслідування саме за фактом самовільного залишення.
Отже, Рішення командира військової частини НОМЕР_1 про призупинення усіх видів грошового забезпечення та додаткової винагороди (п. 4 наказу від 27.10.2024 року № 1165), є незаконним, Рішення про позбавлення позивача щомісячної премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року прийнято у спосіб, не визначений законами України (наказ від 29.10.2024 року № 1173 «Про результати службового розслідування»).
Також, Наказ від 01.11.2024 року №306 про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.10.2024 року № 302 є незаконним та протиправним. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.10.2024 року № 302 позивач виключений 28.10.2024 року зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 30.10.2024 року № 306 позивач з 29 жовтня 2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 . Правові відносини позивача з військовою частиною НОМЕР_1 припинилися у день виключення зі списків особового складу, тобто з 28.10.2024 року, а відтак командир військової частини НОМЕР_1 з наступного дня після зазначеної події, тобто з 29 жовтня 2024 року позбавлений правомочностей щодо надання військовослужбовця. розпорядчих наказів відносно колишнього військовослужбовця.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 року вирішено перейти до розгляду в загальному позовному провадженні з призначенням справи в підготовче провадження на 28.01.2025 року об 11 год. 00 хв., залучено співвідповідача - військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Представником Відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надано відзив щодо обставин, викладених у позовній заяві з приводу самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 , я кому пояснює, що факти, викладені позивачем у позовній заяві, не відповідають дійсності. За фактом самовільного залишення частини Позивачем, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1165 від 27.10.2024 року, було призначено службове розслідування. Пунктом 4 зазначеного наказу виплату усіх видів грошового забезпечення Позивачеві було призупинено.
Відповідно до п. 15 розділу 1 наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. В матеріалах службового розслідування наявні пояснення самого ОСОБА_1 від 28.10.2024 р. в яких він зазначив, що 27.10.2024 о 06:00 він отримав дзвінок від матері про те, що вона в поганому стані і їй потрібно терміново до лікарні, рапорт на командира не писав, на зв'язок вийшов, зброю та особисті речі залишив в місці розташування підрозділу. Владнавши справи самостійно повернувся до військової частини 28.10.2024 о 12:00. Вину визнає. Повторних випадків СЗЧ зобов'язується не допускати. При цьому, факти, викладені в позовній заяві щодо нібито приїзду до розташування військової частини його матері - заявниці ОСОБА_5 в зазначених поясненнях не викладаються і відомостям, викладеним в поясненнях самим ОСОБА_1 не відповідають. Відповідно до відомостей, викладених у позовній заяві, та не заперечується позивачем, що він вибув з розташування військової частини о 21 годині 26.10.2024, що збільшує проміжок самовільного залишення частини в порівнянні з обставинами, встановленими службовим розслідуванням.
Крім того, всупереч вимогам Статуту внутрішньої служби по прибуттю в частину Позивач не доповів, що щодо нього було складено адміністративні протоколи в процесі переміщення під час самовільного залишення військової частини, що негативно характеризує стан виконання військової дисципліни Позивачем. Відповідно до рапорту командира інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_6 від 27.20.2024, відсутність Позивача у місці тимчасового розташування підрозділу було виявлено о 8-00 під час перевірки особового складу. На телефонні дзвінки Позивач не відповідав, місцезнаходження його було невідоме.
Відповідно до пояснень наданих іншими особами - ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , що наявні в матеріалах службового розслідування, ОСОБА_1 дозволу на виїзд за межі розташування військової частини у встановленому законодавством порядку від повноважного командира не отримував, рапортів щодо надання відпустки за сімейними обставинами не складав, на зв'язок не виходив більше доби, повернувся до підрозділу самостійно 28.10.2024 о 12-30. Жодних доказів наявності поважних причин відсутності у військовій частині їм також не було надано під час проведення службового розслідування . Інші обставини, викладені в позовній заяві, що стосуються обставин виїзду Позивача з військової частини, причин його відсутності, не підтверджуються жодними відомостями.
Згідно п. 5 розділу XVI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення; Згідно п. 15 розділу XXXIV наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Враховуючи вищенаведене, не включення Позивача до наказу про виплату додаткової грошової винагороди не є притягненням до дисциплінарної відповідальності, а є прямим виконанням вимог законодавства щодо порядку нарахування та виплати додаткової грошової винагороди посадовими особами Відповідача. З огляду на зазначене, відповідно до п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2024 р. №1173 Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 солдатом ОСОБА_1 , солдата ОСОБА_1 було позбавлено щомісячної премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року згідно п. 5 розділу XVI та п. 15 розділу XXXIV наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Відповідно до відомостей, наявних у медичному пункті військової частини НОМЕР_1 , протягом періоду, що безпосередньо передував звільненню, ОСОБА_1 , до медичного пункту зі скаргами на стан здоров'я не звертався. Відповідно до медичної характеристики, складеної в межах службового розслідування, він звертався за медичною допомогою у 2023 р. з приводу поранення (контузії). Доказів звернення за медичною допомогою в період з 26 по 28 жовтня 2024 року Позивачем також не надано.
Враховуючи вищенаведене, підстави для скасування наказу по результатах службового розслідування відсутні, як і підстави сплати заявникові премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Представник відповідача - військової частини НОМЕР_2 у відзиві зазначив, що відповідно довідки наданою начальником відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 №713 від 13.01.2025 року солдат ОСОБА_1 військову службу у військовій частині НОМЕР_2 не проходив.
В свою чергу під час проходження військової служби Позивачем у військовій частині НОМЕР_1 , відповідно пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України" (далі - Наказ №280) визначено, що зазначені військові частини, не включені до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховуються на фінансове забезпечення до військової частини ( НОМЕР_2 ) - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень), а отже з 01.08.2022 року військова частина НОМЕР_1 зарахована встановленим порядком на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 згідно листа (вх. №82 від 04.08.2022 р.) начальника відділу бухгалтерського обліку та виконання кошторису-заступника начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до пункту 1.5 Наказу №280 зазначено, що командир військової частини, зарахованого на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Позивачу були здійснені виплати військовою частиною НОМЕР_2 на підставі наказів про виплату військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, в уточненій позовній заяві позивача не доведено, що військова частина НОМЕР_2 є суб'єктом порушеного та оспорюваного матеріального правовідношення. Також, в порушення п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, вказані позивачем позовні вимоги до військової частини НОМЕР_2 є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи
В ході розгляду справи сторонами надано відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, додаткові пояснення, уточнена позовна заява, відзив та заперечення на відзив щодо уточнених позовних вимог.
Також, ухвалою суду від 27.03.2025 задоволено клопотання представника позивача - викликано для допиту у судовому засіданні як свідка позивача - ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позовну заяву задовольнити.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні наголошував на правомірності дій командира військової частини і як наслідок на законності винесених наказів, просив в позовній заяві відмовити.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав позицію викладену у відзиві, просив в позовній заяві відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Згідно матеріалів справи вбачається, що солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №268 від 01.12.2022 р. та проходив службу на посаді сапера 2 саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 . Копія витягу з наказу додається.
Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 24 жовтня 2024 року № 272-РС солдата ОСОБА_1 було призначено на посаду ГРАНАТОМЕТНИКА СТРІЛЕЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_3 , та визначено вважати таким, що справи та посаду ЗДАВ 28.10.2024 року і вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 .
28.10.2024 року на виконання зазначеного наказу вищого командира-начальника, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №302 від 28.10.2024 р. Позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 29.10.2024 року.
Судом встановлено, що за фактом самовільного залишення частини Позивачем відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1165 від 27.10.2024 року було призначено службове розслідування. П.4 зазначеного наказу виплату усіх видів грошового забезпечення Позивачеві було призупинено.
Підставою для винесення наказу №1165 став рапорт командира інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_6 від 27.10.2024 про відсутність Позивача у місці тимчасового розташування підрозділу о 8-00 під час перевірки особового складу. На телефонні дзвінки Позивач не відповідав, місцезнаходження його було невідоме.
Актом №246 від 29.10.2024 року за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 року солдатом ОСОБА_1 зафіксовано обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування, в т.ч. такі:
П.3.4.Факт самовільного залишення частини 27.10.2024 зафіксовано в рапорті командира інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_6 вх. №7732 від 27.10.2024.
П.3.5.Факт самостійного повернення до частини 28.10.2024 зафіксовано в рапорті командира інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_8 №7783 від 28.10.2024.
П.3.6.Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.10.2024 №302 солдат ОСОБА_1 справи та посаду здав 28.10.2024 і вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 .
П.3.7.З пояснень, які 28.10.2024 надав сапер 2-го саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , стало відомо, що 27.10.2024 о 06:00 отримав дзвінок від матері про те, що вона в поганому стані і їй потрібно терміново до лікарні, рапорт на командира не писав, на зв'язок вийшов, зброю та особисті речі залишив в місці розташування підрозділу. Владнавши справи самостійно повернувся до військової частини 28.10.2024 о 12:00. Вину визнає.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2024 р. №1173 Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 солдатом ОСОБА_9 , вирішено:
1.службове розслідування вважати закінченим.
2.За порушення вимог ст.4 Розділу 1 «загальні» положення» Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст.ст.11.13.16 Розділу Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 , внаслідок неналежного виконання службових обов'язків притягнути до дисциплінарної відповідальності не має можливості у зв'язку з тим, що військовослужбовець справи та посаду здав 289.1102024 і вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 .
3.Позбавити солдата ОСОБА_1 щомісячної премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року згідно п. 5 розділу XVI та п. 15 розділу XXXIV наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
4.Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 врахувати п.3 наказу при здійсненні нарахування і відповідних виплат солдату ОСОБА_1 за жовтень 2024 року або наступні періоди.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №306 від 01.11.2024 внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №306 від 01.11.2024, викладено в іншій редакції, в якій додано, що всі виплати грошового забезпечення належить провести з урахуванням результатів службового розслідування за фактом самовільного залишення частини розпочатого відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1165 від 27.10.2024 року.
Тому, на думку позивача та його представників, оскільки позивач за усною домовленістю з командиром залишив військову частину в проміжок часу в якому здійснював переїзд з військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 , відсутній факт самовільного залишення частини, а отже підстав для проведення службового розслідування не було, всі накази:
наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.10.2024 року № 1165 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 солдата ОСОБА_1 »
наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29 жовтня 2024 року № 1173 «Про результати службового розслідування самовільного залишення частини 27.10.2024 солдатом ОСОБА_1 »,
наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.11.2024 року № 306 про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.10.2024 року № 302 про проведення виплат грошового забезпечення з урахуванням результатів службового розслідування - на їх думку, є протиправними.
Отже, предметом дослідження є законність призначення службового розслідування та наслідки його проведення, як то встановлення факту порушення військової дисципліни військовослужбовцем та у зв'язку з чим позбавлення його премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року.
Надаючи правову оцінку обставинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі по тексту - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
Згідно зі статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-85 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з приписами статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 87 цього ж Статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність.
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі по тексту - Порядок №608).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Розділ ІІ Порядку №608 визначає підстави призначення та предмет службового розслідування, а стаття 1 цього розділу містить невичерпний перелік підстав, у разі настання яких може призначатися службове розслідування.
Пунктом 2 Розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службові розслідування не призначаються у разі надходження анонімних повідомлень, заяв, скарг або якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до п. 1 розділу VII Порядку № 608, з метою перевірки інформації про факт правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка.
Пунктом 2 цього ж розділу передбачено, що під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов'язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка.
З аналізу наведених норм слідує, що призначенню службового розслідування у Збройних Силах України може не передувати службова перевірка.
У зв'язку з чим, хибними є доводи позивача щодо наявності у відповідача обов'язку з призначення та, відповідно, проведення службової перевірки.
Крім того, незаперечним є факт що позивач був відсутній у розташуванні військової частини в період з 27.10.2024 о 06:00 по 12:00 год 28.10.2024.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач був відсутній у розташуванні військової частини ще з вечора 26.10.2024, оскільки на запорізькій трасі М-1 на позивача складено протокол про адміністративне правопорушення 26.10.2024 року о 22:42 год, в якому зазначено що о 22:01 позивач керував транспортним засобом, та при його зупинці представником поліції відмовився від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
При цьому документів, що надають дозвіл покинути військову частину суду не надано (з пояснень учасників засідання документарного підтвердження підстав залишення військової частини для позивача не складалось, як то наказ чи розпорядження командира військової частини).
Допитаний в судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 , надав детальне пояснення, що 26.10.2024 року до розташування військової частини приїхала його матір ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_10 щоб відвести його зайві речі додому у зв'язку з переїздом позивача до іншої військової частини, в подальшому коли вони повернулись 27.10.2024 року до військової частини матері стало зле, тому йому довелось на її прохання сісти за кермо, для того щоб довезти матір додому. При цьому наступного дня він шукав водія, який би зміг його повернути до розташування військової частини.
Зазначає, що все це відбувалось з відома його командира ОСОБА_4 ..
На думку позивача, з моменту винесення наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 24 жовтня 2024 року № 272-РС він вважається таким, що справи та посаду здав 28.10.2024 року і вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 , фактично жодної роботи у військовій частині НОМЕР_1 не виконував.
Тобто, починаючи з 24.10.2024 року за участю і з дозволу начальника групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 позивач вчиняв дії по проведенню процедури переведення до іншої частини, саме йому доповідав про те, що знаходячись за межами військової частини НОМЕР_1 своєчасно повернутися до військової частини не зможе за відсутності транспортної допомоги.
Отже оскільки позивач виїхав з військової частини за усним погодженням керівництва, а в подальшому доповів керівництву, де він знаходився 27.10.2024, 28.10.2024, то це не було самовільним залишенням військової частини.
Суд загалом критично оцінює показання свідка ОСОБА_1 , з огляду на те, що останнім були надані суперечливі відповіді на запитання, зокрема, щодо дати, коли позивач залишив військову частину - 26.10.2024 чи то як зазначено в поясненнях наданих в ході службового розслідування - 27.10.2024, підстави - чи то йому стало зле, що стало підставою несвоєчасного повернення до військової частини (арк. справи 4 позовної заяви від 02.12.2024 р), чи його матері, яку треба було 27.10.24 відвезти додому керуючи автівкою .
В той же час показаннями свідка не спростовано відсутність з 27.10.2024 року по 28.10.2024 року без належного дозволу командира.
Тому у суду підстави вважати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.10.2024 року № 1165 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 27.10.2024 солдата ОСОБА_1 » та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29 жовтня 2024 року № 1173 «Про результати службового розслідування самовільного залишення частини 27.10.2024 солдатом ОСОБА_1 » протиправними відсутні.
Вирішуючи справу по суті вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення позивача щомісячної премії за жовтень 2024р. та додаткової винагороди за жовтень 2024 р., то суд з цього приводу зазначає наступне.
Так, згідно з абз.1 п.5 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260), військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення;.
Відповідно до п.п.1, 2, 2-1 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у т.ч. військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією Постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 у 2023 році внесено розділ XXXIV, п.15 якого установлено, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. та 30000 грн. не включати військовослужбовців, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника);
З аналізу вказаних норм вбачається, що позбавлення військовослужбовців премій, додаткових винагород фактично ставиться у залежність від скоєння дисциплінарних правопорушень та/або накладення дисциплінарних стягнень.
Таким чином, факт позбавлення позивача премії за жовтень 2024р. - є прямим наслідком скоєння дисциплінарного правопорушення.
Результатом службового розслідування стало встановлення не належного виконання службових обов'язків ОСОБА_1 , яке полягає у недбалому ставленні до військової служби, відсутність на службі з 27.10.2024 року по 28.10.2024 року,
Отже, повідомлені позивачем обставини підтверджують його відсутність на території військової частини НОМЕР_1 у період із 27.10.2024 р. по 28.10.2024 р., проте, жодним чином не спростовують його вину в самовільному залишенні місця служби, а також факту вибуття із військової частини із порушенням встановленого порядку без оформлення належних документів (наказу чи розпорядження командира).
Відтак, у суду наявні достатні підстави вважати, що позивач безпідставно був відсутній на військовій службі 1 добу.
Суд відхиляє аргументи позивача про усне повідомлення (дозвіл) безпосереднього начальника - командира взводу як безпідставні, оскільки такі спростовуються фактом призначення командиром військової частини службового розслідування за рапортом командира взводу, а також прийнятими оскаржуваними наказами.
Варто зауважити, що військова служба є службою особливого характеру, тому військовослужбовці в силу свого статусу повинні беззаперечно дотримуватися встановленого порядку проходження такої служби і діяти відповідно до встановленого законом порядку. Тому військовослужбовці не можуть залишати місце проходження служби всупереч визначеному порядку без належних документів, передбачених законодавством, тим більше в умовах воєнного стану.
За таких обставин, накази командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1165 від 27.10.2024 р., №1173 від 29.10.2024 р (за вирахуванням п.3 щодо додаткової винагороди за жовтень 2024р). та №306 від 01.11.2024 р. прийнято відповідачем - в/ч НОМЕР_1 правомірно, в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.
Таким чином позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо п.3 наказу №1173 від 29.10.2024 року суд зазначає про таке.
Самовільне залишення частини (СЗЧ) - залишення військовослужбовцем строкової служби без відповідного дозволу території розташування військової частини або місця служби на строк понад одну (але не більше трьох) або менше однієї доби, але повторно протягом трьох місяців служби.
Наголошує суд, що відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 №168, розділ XXXIV, п.15 зазначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. та 30000 грн. не включається військовослужбовці, як: самовільно залишили військові частини - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Отже, оскільки наказом про результати службового розслідування встановлено не належне виконання службових обов'язків ОСОБА_1 яке полягає у недбалому ставленні до військової служби, відсутність на службі 1 добу, тому відсутні підстави для позбавлення додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Тому в частині п.3 наказу №1173 від 29.10.2024 року в частині позбавлення додаткової винагороди, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору судові витрати не стягуються.
Керуючись ст. ст.243-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29 жовтня 2024 року № 1173 «Про результати службового розслідування самовільного залишення частини 27.10.2024 солдатом ОСОБА_1 », в частині у п.3 позбавлення солдата ОСОБА_1 додаткової винагороди за жовтень 2024 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 04 липня 2025 року.
Суддя О.В. Єфанова