28 квітня 2025 рокуСправа №160/21237/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,-
06.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, в розмірі 58 477,15 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 30.07.2024 року, військовою частиною НОМЕР_1 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 року в адміністративній справі №160/25277/23, виконано в повному обсязі - виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 58 477,15 грн. Однак по теперішній час військовою частиною НОМЕР_1 мені не виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 12.08.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 20.03.2025 року витребувано у ОСОБА_1 інформацію про його грошове забезпечення позивача за два місяці, що передували виключенню зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Цією ж ухвалою витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :
- довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оформлені відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100;
- інформацію про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували виключенню зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
26.03.2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких наголошено, що ОСОБА_1 не звільнявся з в/ч НОМЕР_1 і відповідач не має статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби. Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України №1153/2008 між позивачем та в/ч відносин у розумінні Порядку №100 не виникало і не могло виникнути, оскільки в/ч не звільняла позивача з військової служби та не розраховувало його за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
26.03.2025 року від відповідача також надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2016 року позивача вибув на нове місце служби у військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , ніякого розрахунку з позивачем "при звільненні" не могло бути. Згідно п. 7 ч. 1 Положення №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Відповідач вказав, що законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ. В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення. Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Аналізуючи положення ст. 116 та 117 КЗпП, вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються ст. 116, 117 КЗпП. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи. Враховуючи те, що позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Саме невиконання цього обов'язку при звільненні спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.
04.04.2025 року від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду, до якої долучено інформацію про грошове забезпечення позивача за липень та серпень 2016 року.
04.04.2025 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач визначив суму до стягнення на його користь з відповідача у розмірі 136 780,96 грн. Позивач з посиланням на постанови ВС від 30.11.2023 року по справі №380/19103/22, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22, від 22.02.2024 року по справі №560/831/23 наведено правовий висновок, що у разі звільнення позивача до 19.07.2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини:
- до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19;
- до періоду який починається з 19.07.2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.
Ухвалою від 07.04.2025 року заяву позивача про уточнення прийнято судом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Згідно із витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2016 року №235, підполковник ОСОБА_1 , начальник штабу - перший заступник командира військової частини НОМЕР_1 , призначений наказом командувача Повітряних Сил ЗС України від 30.06.2016 року №251 на посаду начальника відділу напрямків на ЗРВ військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби у військову частину НОМЕР_2 , з 02.09.2016 року виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.09.2016 року №28 підполковника ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.06.2016 року №251 на посаду начальника відділу напрямків на зенітні ракетні війська військової частини НОМЕР_2 , який прибув із військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з 04.09.2016 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Вказане вище встановлено судом зі змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 року по справі №160/25277/23.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 року по справі №160/25277/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.09.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду..
На виконання вищезазначеного рішення відповідачем 30.07.2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення по справі №160/25277/23 у сумі 58477,15 грн.
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов'язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постановах від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Як вбачається з витягів з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2016 року №235 та витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.09.2016 року №28 позивача з 02.09.2016 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення та з 04.09.2016 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Тобто, позивача з 02.09.2016 року не було звільнено з військової служби.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
За ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: проходження військової служби.
Згідно ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За ч.7 ст.6 Закону №2232-XII порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч.13 ст.6 Закону №2232-XII).
Відповідно до п.6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7 Положення №1153/2008).
Відповідно до п.81 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюються Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що направлення позивача для подальшого проходження військової служби до нового місця не є звільненням в розумінні ст. 116 КЗпП України, так як його військова служба після цього продовжилась, а тому до відповідача не може застосовуватися відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі №520/1897/22, і такі висновки відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналізуючи вищенаведене, а також враховуючи той факт, що позивач не був звільнений з військової служби 02.09.2016 року, то у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідний обов'язок виникає тільки в разі звільнення військовослужбовця без остаточного розрахунку з ним на день звільнення, з огляду на що заявлені позовні вимоги є передчасними.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко