Справа № 369/19735/24
Провадження № 2/369/4600/25
09.06.2025 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі №369/19735/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, Перша Київська державна нотаріальна контора, Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, Головне Управління держгеокадастру в Києві та Київській області, Управління державної реєстрації ЦМУ МЮ (м. Київ), Головне Управління держгеокадастру в Києві та Київській області, про скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із вищевказаною позовною заявою. З метою забезпечення позову 05 червня 2025 року позивачами було подано заяву про забезпечення позовних вимог.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначили, що в провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа про скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Предметом вказаного позову є оскарження відповідних правочинів, які впродовж 12 років вчинялись відносно нерухомого майна, а саме: 1/2 частина житлового будинку та земельна ділянка площею 0,07 га АДРЕСА_1 . На даний час відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 намагаються здійснити відчуження вказаного нерухомого майна на користь інших осіб. На думку позивачів, невжиття заходів забезпечення позову може суттєво ускладнити або взагалі унеможливити виконання постановленого судового рішення в майбутньому. На підставі викладеного, позивачі просять суд постановити ухвалу суду про накладення арешту: - на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 ; - на земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 3222482401:01:006:5006, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 206039932224, за цією ж адресою.
За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Виходячи з зазначених норм чинного законодавства України, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 6 вказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
За загальним правилом, заявник зобов'язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду.
У заяві про забезпечення позову заявником повинні бути зазначені причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, обґрунтування необхідності такого заходу, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Суд враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Разом із тим, позивачами, окрім припущення про те, що відповідачі можуть вчиняти дії щодо відчуження спірного майна, не зазначено жодного обґрунтування того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано таких доказів.
Обов'язок доведення обставин, які указували б на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до ст. 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошових сум, цінних паперів, корпоративних прав тощо) чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Враховуючи вище зазначене, а також те, що доказів на підтвердження того, що відповідачі мають намір здійснювати дії, спрямовані на розпорядження спірним майном, а також будуть діяти недобросовісно, доказів на підтвердження існування очевидного та об'єктивного характеру загрози порушення прав позивачів суду не надано, з огляду на що, клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суддя, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі №369/19735/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, Перша Київська державна нотаріальна контора, Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, Головне Управління держгеокадастру в Києві та Київській області, Управління державної реєстрації ЦМУ МЮ (м. Київ), Головне Управління держгеокадастру в Києві та Київській області, про скасування державної реєстрації, визнання недійсними договорів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА