Справа № 522/5338/25
Провадження № 2/522/4591/25
09 липня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська Агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу у розмірі 38924,90 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 13.03.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір № 2493493 про надання споживчого кредиту. Згідно умов кредитного договору, позивач передав відповідачу гроші в розмірі 11200 грн., строком на 30 днів. Однак відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, грошових коштів не повернув, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 38924 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 11116 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 27808,90 грн.
14.06.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено Договір факторингу № 14/06/21, за умовами якого клієнт відступає фактору права грошової вимоги за кредитним договором.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по погашенню кредиту, позивач просить стягнути на його користь заборгованість у розмірі 38924 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.04.2025, прийнято до розгляду, відкрито провадження у зазначеній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач у судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток за місцем проживання, проте судові повістки повернулися до суду з відміткою АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання». Заяв, клопотань або відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідача на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідача як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд, у зв'язку із неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень представника позивача, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, у відповідності до ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
13.03.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний Договір № 2493493.
Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату від суми позики.
Підписанням Договору позики відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті http://clickcredit.ua/informaciya з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.п.5.1 п.5 Договору позики).
П.п.5.3 п. 5 Договору позики передбачено, що відповідач погодився, що до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «ClickCredit», що розміщена на сайті http://clickcredit.ua/informaciya , їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, йому зрозумілі.
Відповідно до п.21 Договору позики, цей договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п.25 Договору позики, Договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.6, 627 ЦК України.
На виконання умов Договору позики позивач передав, а відповідач отримав кредит в розмірі 12000 грн. строком на тридцять днів, тобто 12.04.2024 р.
Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, суму боргу та проценти за його користування не сплатив, у зв'язку із чим, утворилась заборгованість у розмірі 38924,9 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 11116 грн. та процентів за їх користування в розмірі 27808,90 грн.
Між тим, 14.06.2021 між ТОВ «»Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 14/06/21.
Згідно з п.1.1 Договору факторингу, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання.
Відповідно до п.1.2 перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту приймання-передачі відповідного Реєстру боржників згідно Додатку № 2 після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Безпечне агентство необхідних кредитів» на виконання договору факторингу, 19.08.2024 підписано Акт прийому-передачі реєстру боржників. № 29 від 19.08.2024 за Договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, що підтверджує виконання сторонами Договору факторингу.
Відповідно до реєстру боржників № 29 від 19.08.2024 до Договору факторингу від 14.06.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 38924,90 грн.
Відтак, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що відповідач, має непогашену заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором в загальному розмірі 38924,90 гривень.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2ст.1048 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В силу ст. ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Обов'язок повернути кошти у строк, визначений договором, виникає у Позичальника з моменту отримання коштів за договором позики.
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, в постанові від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Водночас, на підтвердження наявності заборгованості перед відповідачем, а також її розміру, позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2493493 від 13.03.2024 року за період з 19.08.2024 по 31.01.2025.
Однак, розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а отже не є належним доказом існування боргу.
Більш того, надані позивачем розрахунки заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Більше того, такі розрахунки не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому такі самі по собі без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником вони не є підтвердженням наявності заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20 та інших.
Таким чином, суд доходить висновку, що на момент передання права вимоги позивачу заявленого останнім, боргу не існувало. Проценти були нараховані за відсутністю врахування сплачених коштів та взагалі безпідставно.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)одна сторона(фактор)передає абозобов'язуєтьсяпередати грошовікошти врозпорядження другоїсторони (клієнта)за плату(убудь-якийпередбачений договоромспосіб),а клієнтвідступає абозобов'язуєтьсявідступити факторовісвоє правогрошової вимогидо третьоїособи (боржника). Клієнтможе відступитифакторові своюгрошову вимогудо боржниказ метоюзабезпечення виконаннязобов'язанняклієнта передфактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 513 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (статті 517 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Оцінюючи наданий позивачем Витяг з реєстру боржників №29 до Договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року, суд прийшов до висновку що він не є допустимим та достовірним доказом, оскільки неналежно оформлений, не містить підписів уповноважених осіб ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а також печатки ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ».
З реєстру боржників №29 до Договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року не вбачається, що до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» дійсно перейшло право вимоги за Договором позики №2493493 від 13 березня 2024 року, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та достатніх доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило свої права вимоги за Договором позики №2493493 від 13 березня 2024 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Аналізуючи все викладене вище в сукупності, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що тягне за собою відмову в задоволенні даного позову.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відтак, з матеріалів справи слідує, що заборгованість відповідача перед ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» була відсутньою на момент передачі права вимоги позивачу, а отже вимоги позивача до відповідача необґрунтовані й безпідставні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, про що зазначено у частині 7 статті 81 ЦПК України.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та достовірними доказами перехід права вимоги за кредитним договором від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», та не довів наявності заборгованості відповідача перед ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» на момент передачі права вимоги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
За таких обставин, з огляду на зазначене,оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивач не надав доказів, що відповідачу були надані в розпорядження грошові кошти, не надано доказів, що до позивача перейшло право вимоги за Кредитним договором №2493493 від 13 березня 2024 року, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволенню не підлягають.
Крім цього, відмовляючи в задоволенні позову, суд на підставі ст.ст.133,137,141 ЦПК України, покладає на позивача понесені судові витрати по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 280, 354, 512 ЦПК України; ст.ст. 1, 3, 16, 509, 512, 526, 530, 610-612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1054, 1077 ЦК України, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя