Єдиний унікальний номер 641/8119/21
Номер провадження 22-ц/818/1590/25;
22-ц/818/1592/25
17 липня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_1 адвоката Пацурковської О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року та на додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року в складі судді Музиченко В.О. по справі № 641/8119/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі- КП «ХТМ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надає підприємство, згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Споживачі не в повному обсязі сплачували вартість вказаних послуг, у зв'язку з чим за період з 01 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року виникла заборгованість у сумі 89247,05 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «ХТМ» просило стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 9247,05 грн, інфляційні витрати у сумі 5629,74 грн та 3 % річних у розмірі 2423,40 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 березня 2023 року позовну заяву КП «ХТМ» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за період 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2021 року у розмірі 51140,99 грн, інфляційні витрати у розмірі 5629,74 грн, 3 % річних у розмірі 2423,40 грн, а разом у сумі 59194 грн 13 коп.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1380 грн 16 коп.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року вказане заочне рішення скасовано та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
19 лютого 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано відзив, в якому просили залишити позов без задоволення.
Відзив мотивовано пропуском КП «ХТМ» строку позовної давності.
ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 фактично не проживає з грудня 2011 року, оскільки 14 грудня 2011 року шлюб між відповідачами було розірвано і з того часу він проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачем не надано доказів направлення проекту договору про надання послуг з опалення та надання гарячої води споживачам для укладання. Зважаючи, що КП «ХТМ» не доведено укладення договору про надання послуг з теплопостачання, підстави для стягнення заборгованості відсутні.
За адресою: АДРЕСА_1 встановлені прилади обліку гарячої та холодної води з 31 липня 2002 року, а тому ОСОБА_2 здійснювала оплату комунальних послуг згідно з показниками, проте КП«ХТМ» нарахавано борг за надані послуги споживача за нормативами споживання без врахування показів лічильника.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» суму заборгованості за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за період 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2021 року у розмірі 73587,25 грн, інфляційні витрати у розмірі 5629,74 грн, 3 % річних у розмірі 2423,40 грн, а разом у сумі 81640 грн 39 коп.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1904 грн 53 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються КП «ХТМ», проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконували, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку в межах строку позовної давності. Також, вирішуючи спір суд першої інстанції вважав, що оскільки відповідачами не були виконані заходи щодо проведення повірки індивідуального прибору обліку води, КП «ХТМ» правомірно нараховано вартість послуг з постачання гарячої води за нормативами.
07 грудня 2024 року від представника ОСОБА_1 адвоката Пацурковської О. М. надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 22500 грн, що були понесені ним у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення - відмовлено.
Додаткове рішення мотивовано тим, що оскільки позовні вимоги було частково задоволено не в зв'язку з їх необґрунтованістю, а у зв'язку із застосуванням процесуальних строків, підстави для стягнення витрат на правничу допомогу відсутні.
На вказані судові рішення 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пацурковська Олена Миколаївна, через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції подала апеляційні скарги, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалені рішення та додаткове рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позов КП «ХТМ» залишити без задоволення та стягнути судові витрати.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що позивачем не доведено, що він був власником квартири АДРЕСА_3 або фактично проживав за вказаною адресою та споживав послуги підприємства, у зв'язку з чим підстави для нарахування заборгованості відсутні.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про його реєстрацію у спірній квартирі відсутня.
Вказував про відсутність підстав для стягнення заборгованості за послуги КП «ХТМ» зі споживачів, що проживають за адресою: АДРЕСА_1 за нормативами споживання, оскільки саме КП «ХТМ» проігнорувано заяви ОСОБА_2 про зобов'язання здійснювати нарахування за приладами обліку.
Судом першої інстанції не надано належну оцінку наданим адвокатом послуг, підготовка та подача до суду і на адресу позивача відзиву на позов, пояснень по справі, у зв'язку з чим необґрунтовано відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Пацурковську О. М., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга на додаткове рішення від 19 грудня 2024 року підлягає задоволенню частково виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ( том 1, а.с. 2).
КП «ХТМ» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з опалення та підігріву води в будинку за вказаною адресою.
Особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито на ім'я ОСОБА_2 (том 1, а.с. 3).
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з централізованого опалення та гарячої води з урахуванням періоду платежу за відповідачами станом на час подання позову обліковувався борг за період з 01 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року у сумі 89247,05 грн (том 1, а.с. 3-6).
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживач (індивідуальний споживач) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 683/2743/15-ц, провадження № 61-33787св18; від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19.
Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Частиною 6 статті 19 вказаного закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, чинних на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги у строки, встановлені договором.
Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно з ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України плата за надання цих послуг повинна надаватися не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
За вимогами п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).
За частиною 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11березня 2020 року № 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.
Отже, зважаючи на вказані вимоги закону, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо платежів, строк виконання яких мав наступити після березня 2017 року.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідачі отримували надані КП «ХТМ» послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, однак не оплачували їх в повному обсязі, а доказів належного виконання ними своїх зобов'язань не надали, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за отримані послуги в межах строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачами.
Заперечення апелянта, що він не є належним відповідачем, а тому підстави для стягнення заборгованості за надані комунальні послуги відсутні є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (введено в дію з 01 травня 2019 року), встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
За положенням п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов'язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.
Матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_1 звертався до КП «ХТМ» з заявами про зміну фактичного місця проживання; належного документального підтвердження проживання за іншою адресою у спірний період ними також подано не було.
Також, за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
Доводи відповідача про відсутність доказів реєстрації за спірною адресою спростовуються матеріалами справи, а саме - Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, сформованою 12 жовтня 2021 року на запит КП «ХТМ» (том 1 а.с. 2).
Щодо заперечень відповідача про відсутність підстав для нарахування вартості послуг за нормативами, то вони обґрунтовано не враховані судом першої інстанції та не приймаються судовою колегією, оскільки, відповідно до акту приймання вузла обліку витрат гарячої води від 02 серпня 2002 року комерційний розрахунок між постачальником та споживачем на підставі показів приладу обліку мав проводиться з 08 серпня 2002 року по 30 липня 2007 року (том 1, а.с.123). Зважаючи, що періодична повірка була проведена у 2021 році, то КП «ХТМ» обґрунтовано здійснено нарахування вартості спожитих послуг до проведення повірки без врахування показів приладу обліку.
За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції по суті спору.
Щодо додаткового рішення, то судова колегія керується таким.
Матеріали справи свідчать, що 29 січня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Пацурковською О.М. укладено Договір про надання правничої допомоги № 84, за яким адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати представництво інтересів клієнта в усіх судових органах України будь-яких інстанцій щодо позовної заяви КП «ХТМ» по справі № 641/8119/21 (том 1, а.с. 236-239).
Відповідно до акту про обсяг та вартість наданих адвокатом послуг та виконаних робіт по Договору про надання правничої допомоги № 84 від 29 січня 2024 року, складеному 05 грудня 2024 року адвокатом надано такі послуги: ознайомлення з матеріалами судової справи № 641/8119/21, аналіз матеріалів справи, складання та подання до суду першої інстанції процесуальних документів: відзив на позов від 14 лютого 2024 року та письмових пояснень від 24 травня 2025 року -10000 грн. Прибуття до Комінтернівського районного суду м. Харкова для участі у судових засіданнях 30 січня 23024 рок, 20 лютого 2024 року, 12 березня 2024 року, 17 квітня 2024 року, 17 липня 2024 року, 15 жовтня 2024 року, 02 грудня 2024 року - 12500 грн (том 1, а.с. 242).
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).
Між тим, зважаючи, що позов задоволено частково, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, судова колегія вважає, що відповідачу має бути компенсовано 1000 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, додаткове рішення суду підлягає скасуванню шляхом ухвалення нового про стягнення з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 1000 грн витрат на правничу допомогу.
Оскільки апеляційна скарга на рішення суду від 02 грудня 2024 року задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (м. Харків, вул. Мефодіївська, 11 ЄДРПОУ 31557119) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000 (одна тисяча) грн витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 липня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук